Л. Єремії 1 глава

Лист Єремії
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская на русском

Відпис листа, який Єремія послав до тих, які були відведені полоненими у Вавилон вавилонським царем, аби сповістити їм те, що йому було наказане Богом. Через гріхи, якими ви згрішили перед Богом, ви будете відведені полоненими у Вавилон Навуходоносором, вавилонським царем. [1]

Списание послания ко отводимым пленником в вавилон от царя вавилонскаго, еже посла иеремиа, возвестити им, якоже повелено бысть ему от Бога.

Отже, прийшовши до Вавилону, пробудете там багато років і довгий час, — аж до семи родів, — а після цього Я виведу вас звідти з миром.

Грех ради, имиже согрешисте пред Богом, отведетеся в вавилон пленени навуходоносором царем вавилонским.

Тепер же побачите у Вавилоні срібних, золотих і дерев’яних богів, що наводять страх на народи, яких носять на плечах.

Вшедше убо в вавилон, будете тамо лета многа и время долго, до седми родов: потом же изведу вас оттуду с миром.

Отже, не бійтеся, щоб і ви, відсторонюючись від чужинців, відсторонилися, і хай вас не охопить страх від них.

Ныне же узрите в вавилоне боги сребряны и златы, и каменны и древяны на раменах носимы, показующыя страх языком.

Бачачи народ спереду й позаду себе, що їх вшановують, а подумки промовте: Тобі належиться поклонятися, Владико!

Блюдитеся убо, да не и вы иноплеменником уподобитеся, и страх приимет вас от них: видевше народ напреди и созади их кланяющься им, рцыте убо во уме: тебе лепо есть кланятися, Владыко!

Бо Мій ангел є з вами, і він досліджує ваші душі.

Ангел бо мой с вами есть, сей взыскует душ ваших.

Адже їхній язик виструганий митцем, і вони, позолочені та посріблені, оманливі є і не можуть говорити,

Язык бо их изстроган есть древоделею, тии же позлащени и посребрени, лживи же суть и не могут глаголати,

і, наче для прикрашеної дівчини, так само, беручи золото, приготовляють вінці на голови і їхніх богів.

и якоже девице красотолюбивей вземлюще злато, устрояют венцы на главы богов своих.

І буває, що іноді священики забирають від своїх богів золото і срібло, і використовують для себе самих, і дають з них і тим розпусницям, які під дахом.

Темже украдают от них жерцы злато и сребро и себе употребляют.

Вони їх прикрашають, як людей, одягом, — срібних, золотих і дерев’яних богів.

Дадят же от них и блудницам сущым в дому, а боги украшают аки человеков ризами, боги златыя и сребряныя и древяныя.

Вони ж не спасаються від іржі та молі. Оскільки вони одягнені в багряний одяг, то їхнє обличчя обтирають через хатній порох, якого на них є багато.

Тии же не уцелеют от ржи и молия, одеют же я в багряницу.

І він має скіпетр, як людина, суддя країни, який не вигублює того, хто грішить проти нього.

Отирают лица им праха ради, иже от храма, иже есть множайший на них.

І має меча у правиці й сокиру, та вона його не спасає від війни і злодіїв.

И скипетр имут, яко человек и яко судия страны, иже согрешающаго к себе не убиет.

Звідти видно, що вони не є богами. Отже, не бійтеся їх!

Имать же и мечь в деснице и секиру, сам же себе от рати и от разбойник не отимет: отсюду знаеми суть, яко не суть бози: не убойтеся убо их.

Адже так, як розбитий людський посуд стає непотребом, такими є їхні боги, коли вони поставлені в домах.

Якоже бо сосуд человеческ сокрушен непотребен бывает,

Їхні очі сповнені пороху від ніг тих, що входять.

тацы суть бози их: егда же поставлени будут в домех, очи их полны суть праха от ногу входящих.

І так, як для когось, що зневажив царя, є загороджені двори, наче виведеному на смерть, так священики скріплюють їхні доми дверима, замками і засувами, щоб не були пограбовані злодіями.

И якоже кому преобидевшу царя, заключени бывают дворы, или яко на смерть отводиму, храмы их утверждают жерцы дверьми и замками и заворами, да от разбойник окрадени не будут.

Засвічують світильники — і більше, ніж собі, — з яких вони жодного не можуть бачити.

Светила жгут им, и множае неже себе, от нихже ни едино могут видети.

Бо вони, наче поліно, що в хаті, а їхні серця, кажуть, є облизані, як плазуни із землі, їдять їх та їхній одяг, вони ж не відчувають.

Суть убо яко бервна в дому, сердца же их точат черви, иже от земли, и одежду их, они же не чувствуют сего.

Вони почорніли на своїх обличчях від диму, що в домі.

Очернело есть лице их от дыма храмины:

На їхнє тіло і на голову сідають летючі миші, ластівки і птахи, а також коти.

по телесем их и по главе парят нетопыри нощнии, и ластовицы и птицы, такожде и котки (скачут).

Звідси пізнаєте, що вони не є богами. Тож не бійтеся їх.

От того увесте, яко не суть бози не убойтеся убо их.

Адже золото, що лежить на прикрасу, якщо хто не зітре з нього іржі, воно не блистітиме. Бо вони не відчували і тоді, коли їх відливали.

Злато бо лежащее на них на красу, аще не очистит кто от ржи, не возблистают: егда бо сливаху их, не чувствоваша.

За всяку ціну купують тих, в яких немає духа.

За всяку цену куплени суть, в нихже несть духа.

Вони — без ніг, їх носять на плечах, показуючи власну ганьбу людям. Також і їхні слуги засоромлюються,

Без ног на рамех носятся, являюще свое безчестие человеком, осрамляются же и служащии им:

тому що, коли якось упадуть на землю, то самі встати не можуть. Ані сам собою він не порушиться, якщо хтось його поставить стоячи, ані, якщо буде нахилений, не випростується, але їм ставляться дари, як і мертвим.

занеже, егда когда падутся на землю, и не могут сами востати: и аще кто поставит я прямо, не могут поступити, и аще преклонятся, не могут исправити себе, но яко мертвецем дары им полагают.

Жертвами ж, які їм віддані, послуговуються їхні священики. Так само і жінки, засолюючи із цього, не дають ні бідному, ні немічному. До їхніх жертв доторкаються відлучена і та, яка щойно народила.

Требы же их продающе жерцы на зло употребляют: такожде и жены их варят от них, ни единому же убогу, ни немощну подают:

Отже, знаючи із цього, що вони не є богами, не бійтеся їх!

треб их нечистыя и кровоточныя жены прикасаются. Уразумевше убо от сих, яко не суть бози, не бойтеся их.

Тож яким чином вони можуть називатися богами? Бо жінки служать срібним і золотим, і дерев’яним богам.

Откуду бо прозовутся бози, яко жены служат богом сребряным и златым и древяным?

І в їхніх домах священики сидять, маючи роздертий одяг і поголені голови і бороди, і їхні голови непокриті.

И во храмех их жерцы седают, имуще ризы растерзаны и главы и брады обриты, ихже главы не покровены суть:

А вони ревуть, кричачи перед їхніми богами, як дехто на тризні мерця.

ревут же вопиюще пред боги своими, якоже нецыи на вечери мертвеца.

Забравши дещо з їхнього одягу, священики одягають своїх жінок і дітей.

От риз их вземлюще жерцы, одевают жены своя и дети.

Вони не зможуть віддати ні тоді, коли терплять щось злого, ні коли добре. Вони не можуть поставити царів, ні усунути.

И аще от кого зло постраждут или добро, не могут отдати: ни царя могут поставити, ни отяти:

Так само не можуть дати багатство чи мідь. Якщо хтось, склавши їм обітницю в молитві, не дасть, то не домагатимуться.

такожде ни богатства ни меди могут дати. Аще кто им что обещав не отдаст, не воспросят.

Людини від смерті не спасають, ні не визволять малого від сильного.

От смерти человека не избавят, ни менша от крепка не отимут:

Сліпій людині вони не повернуть зір, не визволять людини, яка є в біді.

человека слепа к видению не навратят, в нужди человеку не помогут,

Вдови не помилують, ні не зроблять добро сироті.

вдовы не помилуют и сироте добра не сотворят.

Дерев’яні, позолочені і посріблені боги є подібними до каменя з гори, а ті, що їм служать, засоромляться.

Подобни суть камению нагорному бози их древяни и каменни, и позлащени и посребрени, служащии же им посрамятся.

Отже, як можна вважати чи називати їх богами?

Како убо мощно мнети или прозвати я богами?

До того ж, коли їх халдеї безчестять, вони, коли бачать німого, що не може говорити, принісши до Вила, моляться, як до того, що спроможний чути, щоб він заговорив.

Ктому же и сами тии халдее не чтут их: иже егда узрят нема не могуща глаголати, приносят его к вилу, емуже молятся, да глаголет, аки сильну сущу почути.

І вони, зрозумівши, не можуть їх залишити, бо не мають розуміння.

И не могут тии разумевше сие оставити я, чувства бо не имут.

А жінки, оперезані шнурками, сидять на дорогах, палять полову.

Жены же обложены ужами на распутиих седят, кадящя отребы.

Коли якась з них, притягнена кимсь з перехожих, переспить, то насміхається з ближньої, бо та не удостоїлася, як і вона, і її шнурок не був розірваний.

Егда же которая от них привлечена от некоего мимоходяща будет с ним, ближнюю укаряет, яко не сподобилася якоже и она, ни уже ея преторгнулося.

Усе, що в них стається, оманливе. Отже, як можна вважати чи називати їх богами?

Вся бываемая в них лжива суть: како убо мощно мнети или прозывати я богами быти?

Вони зроблені теслями і золотарями. Нічим іншим не стають, ніж те, чим митці бажають, щоб вони були.

Древоделями и златари сотворени суть: ничтоже ино бывают, но еже хотят художницы, то бывают.

І ті, що їх творять, не стають довголітніми. Як же може ними створене бути богами?

И сами, иже их творят, не бывают долговечни.

Адже вони залишили брехню і погорду тим, що пізніше прийдуть.

Како убо сотворенная ими могут быти бози? оставиша бо по себе лжу и укоризну потом будущым:

А коли на них найде війна і зло, то священики радяться між собою, куди з ними сховаються.

егда бо приидет на них рать и злая, совещавают между собою жерцы, где скрыются с ними.

Тож як не можна збагнути, що не є богами ті, що не спасають себе від війни, ні від зла?

Како убо несть чувствовати, яко не суть бози, иже не избавляют себе от рати, ни от зла?

Отже, будучи дерев’яними, позолоченими і посрібленими, то із цього пізнається, що вони — омана. Усім народам і царям буде явним, що вони не є богами, але витворами людських рук, і в них немає жодного божого вчинку.

Древяни суще и каменни, и позлащени и посребрени, познаются потом языком всем, яко лжа суть: и царем явни будут, яко не суть бози, но дела рук человеческих, и ни едино дело Божие в них есть:

Отже, кому не є відомим, що вони не є богами?

кому убо несть разумно, яко не суть бози?

Адже вони не поставлять царя країни і не дають людям дощу,

Царя бо стране не поставляют, ни дождя человеком подают,

і свій суд вони не чинять, і, будучи безсилими, не визволяють скривдженого. Вони — немов круки між небом і землею.

ни суда разсудят и не избавят от обиды, немощни суще:

Бо коли вогонь упаде на дім дерев’яних, позолочених чи посріблених богів, то їхні священики втечуть і врятуються, а вони всередині згорять, як дрова.

якоже бо враны между небом и землею суть: и егда падет огнь на храме богов древяных или каменных, или позлащеных или посребреных, жерцы их избегнут и уцелеют, они же яко бервна посреде сгорят.

Та й царям і воякам вони не будуть противитися.

Царю же и ратным не станут противу: убо како мощно мнети или прияти, яко бози суть?

Отже, як можна допускати чи вважати, що вони є богами?

Ни от разбойник, ни от татей избавят себе бози древяни и каменни, и посребрени и позлащени.

Ані від злодіїв, ані від розбійників не спасуться дерев’яні, посріблені та позолочені боги, з яких сильні забирають золото і срібло, і підуть, узявши одяг, що на них, а вони самим собі не допоможуть.

ухже преодолевше и вземше злато и сребро и ризы их, отидут, ниже сами себе помогут.

Тому краще бути царем, що виказує свою мужність, або в хаті потрібним посудом, яким послуговується власник, ніж фальшивими богами, чи бути дверима в домі, які спасають те, що в ньому є, радше, ніж фальшивими богами, чи бути дерев’яним стовпом у царському домі, радше, ніж фальшивими богами.

Темже лучше есть царь показуяй свое мужество, или сосуд в дому потребен, егоже употребляет владяй им, нежели лживии бози: или дверь в дому стрегущи яже в нем, нежели лживии бози: и древяный столп в дому царстем, нежели лживии бози.

Бо сонце, місяць і зірки, будучи ясними і посланими на потребу, є слухняними.

Солнце бо и луна и звезды, светлы суще и посылаемы на потребу, благопослушливы суть.

Так само і блискавка, коли з’явиться, вона є гарною. Через це і вітер дме в кожній країні.

Такожде и молния, егда блистает, благовидна есть: такожде и ветр во всей стране веет.

І коли хмарам Бог накаже піти на весь усесвіт, то вони виконають наказане, і вогонь, посланий зверху винищити гори і ліси, чинить наказане.

И облаком егда повелится от Бога ити на всю вселенную, совершают повеленное.

А ці — ані виглядом, ані своїми силами не є подібні.

Огнь же пущен свыше истребити горы и дубравы творит повеленное: сии же ни образом, ниже силам их уподоблени суть.

Тому не можна ні вважати, ні називати їх богами, коли вони не є спроможні ані звершувати суд, ані робити людям добро.

Темже ни мнети мощно, ни прозывати их быти боги, не сильным им сущым ни прю разсудити, ни добра сотворити человеком.

Отже, знаючи, що вони не є богами, не бійтеся їх!

Разумевше убо, яко не суть бози, не бойтеся их.

Адже царів вони не проклянуть і не поблагословлять.

Ни царей бо прокленут, ниже благословят.

І знаків у народах на небі не покажуть, і не засяють, як сонце, і не засвітять, як місяць.

Знамения же на небеси и во языцех не покажут: ни просветят яко солнце, ни осветят яко луна.

Кращі від них звірі, які можуть собі допомогти втечею до сховку.

Зверие лучше их суть, иже могут, избеге под кров, себе пользовати.

Отже, жодним способом нам не є явним, що вони є богами. Тому не бійтеся їх!

Ни единым убо образом есть нам яве, яко суть бози: темже не бойтеся их.

Бо так, як на городі пугало нічого не стереже, так і їхні дерев’яні, позолочені та посріблені боги.

Якоже бо во овощнице пужало ничесоже хранит, такожде и бози их суть древяни и каменни, и посребрени и позлащени.

Тому-то їхні дерев’яні, позолочені та посріблені боги подібні й до колючого дерева в саду, на яке сідає всякий птах, так само і до мертвого, покинутого в темряві.

Тем же образом и хвраст, иже во ограде, на немже вся птицы седают: такожде и мертвецу повержену во тме подобни суть бози их, древяни, позлащени и посребрени.

І через порфіру і мармур, які на них гниють, пізнаєте, що вони не є богами. Вони ж врешті-решт будуть з’їдені, і буде ганьба в країні.

От багряницы, (в нюже одеяни,) и от мрамора, иже на них плеснивеет, познайте, яко не суть бози: тии бо последи изядени будут от червия и будут во укоризну во стране.

Тож кращою є праведна людина, що не має ідолів, бо буде далекою від ганьби.

Лучше убо есть человек праведен не имеяй кумиров, будет бо далече от укоризны.

« 16 глава 1 глава »