та й неспокій той, що в мені.
але мій розум шепоче, що маю відповісти.
з того часу, коли постала на землі людина,
і радість нечестивого хвилева?
і голова його сягала аж до хмари,
Хто його бачив, питатиметься: Де він?
немов нічна мара, він щезне.
і не вглядить його вже більш його оселя.
руки його повернуть назад його багатство.
але він разом з ним ляже в порох.
і він ховав його у себе під язиком,
тримав його під піднебінням,
отрутою гадючою візьметься в його нутрощах.
Бог вирве його з живота у нього.
його уб'є язик зміюки!
ані потоків меду й молока.
плодом свого прибутку не буде радіти.
пограбував дім, замість його будувати.
від його скупощів не можна було врятуватись.
тим то і не буде тривким його щастя.
всяке нещастя впаде на нього.
Бог зішле на нього жар свого гніву,
пустить дощем на його тіло стріли.
то його прошиє лук мосяжний.
крізь жовч його пройде спис блискучий;
великий жах упаде на нього!
Вогонь, що ніхто не роздмухав, пожере його;
він знищить і те, що лишиться в його наметі.
і земля встане проти нього.
що розіллється в день Божого гніву,
спадщина, що випаде йому від Бога.»
20:1−29 Гл. 20 представляет собой еще одно изложение учения о неизбежной расплате грешников и нечестивых за совершенные злодеяния. В ней Софар излагает истину о нравственном начале, положенном в основу Божиего управления миром. Однако эта истина остается вне данной конкретной ситуации.
20:2 побуждают меня отвечать. Заключительные слова Иова в 19:28−29 не остались незамеченными Софаром.
20:29 Вот удел человеку беззаконному от Бога. То, чему учит Софар, в конце концов произойдет, но, к сожалению, у него не нашлось слов о милосердии Божием. Даже в своей предыдущей речи (11:13−20), в которой он призывал Иова изменить образ жизни, Софар ни разу не упомянул о милосердии. Следуя Софару, благословение Божие можно только заслужить.