Переклад Куліша та Пулюя
1 По Сауловій смертї, як Давид вернувсь, подужавши Амаликіїв, і перебув у Секелазї два днї,
2 Приходить на третий день несподївано чоловік із табору Саулового; одїж на йому розідрана, а голова порохом посипана. Приступивши до Давида, припав він і поклонився до землї.
3 І питає його Давид: Звідки прийшов єси? А він відказує: Я втїк із табору Ізрайлевого.
4 І питає Давид: Що там сталось? А той каже: Військо повтїкало з бою, і багацько військових полягло й померло; та й Саул і син його Йонатан померли.
5 І питає Давид молодика, що принїс йому вість: Як ти взнав, що Саул та Йонатан померли?
6 І відказав молодик, що принїс вість: Довелось менї случаєм ійти Гелвуйськими горами, коли ж дивлюсь — Саул настромивсь на свого списа, а колесницї й комонник зближаються до його.
7 Обернеться він назад себе й, побачивши мене, покликав мене. Я озвавсь: Чую!
8 Питає він: Хто ти? Відказую: Амаликій.
9 І просить мене: Приступи до мене та завдай менї смерть, бо трівога смертня обняла мене, а душа ще вся в менї.
10 І приступив я й завдав йому смерть, бо я знав, що він не переживе свого впаду. Тодї зняв я з голови в його царський вінець, і запинку з руки в його та й принїс оце мойму панові.
11 Тодї вхопив Давид одїж свою та й роздер її, а так само й його прибічники.
12 І сумували плачучи й постили до вечора по Саулові і по його синові Йонатанові і по людові Ізрайлевому й по домові Ізрайлевому, бо вони полягли від меча.
13 І питає Давид у молодика, що принїс йому звістку: Звідки ти? А той відказав: Я син Амаликія-заволоки.
14 Давид же питає: Як же ти не боявсь простягти руку, щоб убити помазанника Господнього?
15 І покликнув Давид на одного слугу й приказав йому: Вбий його! Той рубнув, і вмер він.
16 Давид же сказав: Кров твоя на голові твоїй; засуд на себе видав ти словом своїм: Я завдав смерть помазанникові Господньому.
17 І зложив Давид плачевню пісьню над Саулом і над його сином Йонатаном,
18 (І повелїв навчати синів Юдиних лука, як се написано в книзї праведного) і промовив:
19 Ой Ізраїлю! пробито (з лука) твою втїху в твоїх таки горах. Як се полягли хоробрі?
20 Не росказуйте у Гетї, не звіщайте по улицях Аскалону, щоб жіноцтво Филистійське не радувалось, щоб не веселились дочки необрізаних.
21 Ви ж гори, Гелвуйські, щоб на вас не впало нї дощу на ваші ниви, нї роси на поле, бо там покинений щит сильних, щит Саулів, мов би не мазано Саула сьвятою олїєю.
22 Йонатанів меч не вертавсь назад без крові ранених, а й меч Саулів не вертався даром.
23 Любомирно з Йонатаном жив Саул на сьвітї, їх і смерть не розлучила; і бистрі й сильні обидва над орла й над лева.
24 Ой Ізрайлеві дочки, плачте по Саулї! Він у пурпур одягав вас, в радощі рядив вас; за його на вас золото блищало.
25 Ой як упали потужні у бою! Убитий Йонатан на висотах твоїх.
26 Тяжко сумую по тобі, Йонатане, побратиме; ти був менї найдорожший; ти менї ба й над жіноче серце був любіщий!
27 Як се впали такі сильні, як погибла збруя воєнна?
Толкование Далласской семинарии
I. Давид в Хевроне (главы 1−4)
А. Плач по Саулу и Ионафану (глава 1)
2Цар 1:1−16. Вскоре после возвращения Давида в Секелаг (1Цар 27:6), по одержании им победы над амаликитянами (2Цар 1:1), явился к нему некто бежавший из Гелвуя с вестью о гибели Саула и его сыновей (стихи 2−4). Царь стал спрашивать его о подробностях, и тогда тот рассказал, будто нечаянно столкнулся с раненым Саулом (стихи 5−6), назвался ему амаликитянином (стихи 7−8), и по просьбе царя нанес ему удар мечом и убил его (стихи 9−10).
Сообщение этого человека расходится с тем, о чем читаем в 1Цар 31:3−6 и явно звучит как выдумка. Возможно, амаликитянином он назвался с тем, чтобы отвести возможное обвинение от себя как от израильтянина, что убил своего царя, помазанника Господня; но, может быть, он и в самом деле был «пришельцем» (стих 13). Так или иначе, злой участи он не избежал (2Цар 1:14, 16).
2Цар 1:11−16. После сильной печали в сердце Давида воспылал такой гнев, что он повелел казнить вестника. Ложное его свидетельство не снискало ему милости царя, на что он, видимо, надеялся.
2Цар 1:17−27. Свою скорбь по случаю смерти Саула и Ионафана Давид излил в «Песне лука» (стихи 19−27); существует предположение, что название этой плачевной песни, которой Давид повелел научить сынов Иудиных (стих 18), «объясняется» в стихе 22, где говорится, что лук Ионафана и меч Саула всегда были победоносны. Очевидно «плач Давида», или его песнь, вошел в священные (к сожалению, утраченные) записи евреев, которые известны как книга Праведного (стих 18; сравните Нав 10:13). В нее же входил гимн, который пел в свое время Иисус Навин, торжествуя победу над «царями Аморрейскими» (Нав 10:5, 10).
Как пали сильные! — этими словами начинается и завершается песнь Давида (1:19, 27; сравните 1:25). Давид не хочет, чтобы о происшедшей трагедии узнали филистимляне, дабы не радовались дочери необрезанных. Он проклинает, горы Гелвуйские, явившиеся ареной поражения и гибели царя и царского сына (стих 21).
Он воспевает верность Ионафана отцу в жизни… и в смерти (стих 23). По словам Давида, который знал о недостатках Саула и безудержности его характера, погибший царь был (тем не менее) источником процветания своего народа (стих 24). Но с особым пафосом, и от всего сердца, воспевает Давид Ионафана, который был очень дорог ему, чья любовь значила для него больше чем любовь женская.