2 Самуїла 1 глава

Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская на русском

По Сауловій смертї, як Давид вернувсь, подужавши Амаликіїв, і перебув у Секелазї два днї,

И бысть егда умре саул, и давид возвратися победив амалика, и пребысть давид в секелазе дни два.

Приходить на третий день несподївано чоловік із табору Саулового; одїж на йому розідрана, а голова порохом посипана. Приступивши до Давида, припав він і поклонився до землї.

И бысть в третий день, и се, муж прииде от полка людий сауловых, ризы же его (бяху) раздраны, и персть на главе его: и бысть егда вниде к давиду (отрок), и пад на земли поклонися ему.

І питає його Давид: Звідки прийшов єси? А він відказує: Я втїк із табору Ізрайлевого.

И рече ему давид: откуду ты пришел еси? И рече ему: от полка израилева аз избегох.

І питає Давид: Що там сталось? А той каже: Військо повтїкало з бою, і багацько військових полягло й померло; та й Саул і син його Йонатан померли.

И рече ему давид: что слово сие? возвести ми. И рече: яко побегоша людие от брани, и падоша мнози от людий, и измроша, и саул и ионафан сын его умре.

І питає Давид молодика, що принїс йому вість: Як ти взнав, що Саул та Йонатан померли?

И рече давид отроку возвестившему ему: како знаеши, яко умре саул и ионафан сын его?

І відказав молодик, що принїс вість: Довелось менї случаєм ійти Гелвуйськими горами, коли ж дивлюсь — Саул настромивсь на свого списа, а колесницї й комонник зближаються до його.

И рече отрок возвещаяй ему: по случаю приидох в гору гелвуйскую, и се, саул нападаше на копие свое, и се, колесницы и вельможи собрашася нань:

Обернеться він назад себе й, побачивши мене, покликав мене. Я озвавсь: Чую!

и обозреся вспять (саул) и виде мя, и призва мя, и рех: се, аз:

Питає він: Хто ти? Відказую: Амаликій.

и рече ми: кто ты еси? и рех: амаликитин есмь аз:

І просить мене: Приступи до мене та завдай менї смерть, бо трівога смертня обняла мене, а душа ще вся в менї.

и рече ми: прииди убо на мя и убий мя, яко объят мя тма лютая, яко еще душа моя во мне:

І приступив я й завдав йому смерть, бо я знав, що він не переживе свого впаду. Тодї зняв я з голови в його царський вінець, і запинку з руки в його та й принїс оце мойму панові.

и стах над ним, и убих его: ведех бо, яко не будет жив по падении своем: и взяв венец царский, иже бе на главе его, и нарамницу, яже бе на плещу его, и принесох сия к господину моему семо.

Тодї вхопив Давид одїж свою та й роздер її, а так само й його прибічники.

И емься давид за ризы своя, и раздра я, и вси мужие иже с ним раздраша ризы своя,

І сумували плачучи й постили до вечора по Саулові і по його синові Йонатанові і по людові Ізрайлевому й по домові Ізрайлевому, бо вони полягли від меча.

и рыдаша и плакашася, и постишася до вечера о сауле, и о ионафане сыне его, и о людех иудиных и о доме израилеве, яко избиени быша мечем.

І питає Давид у молодика, що принїс йому звістку: Звідки ти? А той відказав: Я син Амаликія-заволоки.

И рече давид отроку возвестившему ему: откуду ты еси? И рече: сын мужа пришелца амаликитина есмь аз.

Давид же питає: Як же ти не боявсь простягти руку, щоб убити помазанника Господнього?

И рече ему давид: како не убоялся еси воздвигнути руку твою погубити христа Господня?

І покликнув Давид на одного слугу й приказав йому: Вбий його! Той рубнув, і вмер він.

И призва давид единаго от отрок своих и рече: иди, убий его. И уби его, и умре.

Давид же сказав: Кров твоя на голові твоїй; засуд на себе видав ти словом своїм: Я завдав смерть помазанникові Господньому.

И рече ему давид: кровь твоя на главе твоей, яко уста твоя на тя возвещаша, глаголюще: яко аз убих христа Господня.

І зложив Давид плачевню пісьню над Саулом і над його сином Йонатаном,

И плакася давид плачем сим о сауле и о ионафане сыне его,

(І повелїв навчати синів Юдиних лука, як се написано в книзї праведного) і промовив:

и рече еже научити сыны иудины стрелянию. Се написано в книзе праведнаго.

Ой Ізраїлю! пробито (з лука) твою втїху в твоїх таки горах. Як се полягли хоробрі?

И рече: воздвигни столп, израилю, над умершими на высоких твоих язвеными: како падоша сильнии?

Не росказуйте у Гетї, не звіщайте по улицях Аскалону, щоб жіноцтво Филистійське не радувалось, щоб не веселились дочки необрізаних.

не возвещайте в гефе, ниже поведайте на исходищих аскалоних, да не возвеселятся дщери иноплеменничи, ни да возрадуются дщери необрезанных.

Ви ж гори, Гелвуйські, щоб на вас не впало нї дощу на ваші ниви, нї роси на поле, бо там покинений щит сильних, щит Саулів, мов би не мазано Саула сьвятою олїєю.

Горы гелвуйския, да не снидет роса ниже дождь на вас: и села начатков (житных), яко тамо повержен бысть щит сильных: щит саулов не быти помазан елеем:

Йонатанів меч не вертавсь назад без крові ранених, а й меч Саулів не вертався даром.

от крове язвеных и от тука сильных лук ионафанов не возвратися тощь вспять, и мечь саулов не возвратися тощь:

Любомирно з Йонатаном жив Саул на сьвітї, їх і смерть не розлучила; і бистрі й сильні обидва над орла й над лева.

саул и ионафан возлюбленнии и прекраснии неразлучни, благолепни в животе своем, и в смерти своей не разлучишася: паче орлов легцы и паче львов крепцы:

Ой Ізрайлеві дочки, плачте по Саулї! Він у пурпур одягав вас, в радощі рядив вас; за його на вас золото блищало.

плачите по сауле, дщери израилевы, иже вас облачаше в червленицы со украшением вашим, и возлагаше украшение злато на ризы вашя:

Ой як упали потужні у бою! Убитий Йонатан на висотах твоїх.

како падоша сильнии посреде брани? ионафане, до смерти на высоких твоих язвен еси:

Тяжко сумую по тобі, Йонатане, побратиме; ти був менї найдорожший; ти менї ба й над жіноче серце був любіщий!

болезную о тебе, брате мой ионафане, красный ми зело, удивися любовь твоя от мене паче любве женския:

Як се впали такі сильні, як погибла збруя воєнна?

како падоша сильнии, и погибоша оружия бранная?

« 31 глава 2 глава »