Приповістей 1 глава

Книга приказок Соломонових
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская на русском

Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,

Притчи соломона сына давидова, иже царствова во израили,

Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;

познати премудрость и наказание и уразумети словеса мудрости,

Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;

прияти же извития словес и разрешения гаданий, уразумети же правду истинную и суд исправляти:

Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;

да даст незлобивым коварство, отрочати же юну чувство же и смысл.

Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;

Сих бо послушав, мудрый премудрее будет, а разумный строителство стяжет:

Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:

уразумеет же притчу и темное слово, речения же премудрых и гадания.

Почин премудростї — Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.

Начало премудрости страх Господень, разум же благ всем творящым его: благочестие же в Бога начало чувства, премудрость же и наказание нечестивии уничижат.

Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;

Слыши, сыне, наказание отца твоего и не отрини заветов матере твоея:

Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.

венец бо благодатей приимеши на твоем версе и гривну злату о твоей выи.

Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;

Сыне, да не прельстят тебе мужие нечестивии, ниже да восхощеши,

Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного — безвинного,

аще помолят тя, глаголюще: иди с нами, приобщися крове, скрыем же в землю мужа праведна неправедно:

Проковтнемо його живого, мов безодня, — цїлого, мов би провалився в пропасть;

пожрем же его якоже ад жива, и возмем память его от земли,

Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;

стяжание его многоценное приимем, исполним же домы нашя корыстей:

Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, —

жребий же твой положи с нами: обще же влагалище стяжем вси, и мешец един да будет всем нам.

Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,

Не иди в путь с ними: уклони же ногу твою от стезь их:

Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.

нозе бо их на зло текут, и скори суть излияти кровь.

Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;

Не без правды бо простираются мрежи пернатым:

Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.

тии бо убийству приобщающеся, сокровищствуют себе злая: разрушение же мужей законопреступных зло.

Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.

Сии путие суть всех творящих беззаконная: нечестием бо свою душу отемлют.

Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;

Премудрость во исходех поется, в стогнах же дерзновение водит,

Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:

на краех же стен проповедуется, у врат же сильных приседит, во вратех же града дерзающи глаголет:

Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?

елико убо время незлобивии держатся правды, не постыдятся: безумнии же досады суще желателие, нечестивии бывше, возненавидеша чувство

Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.

и повинни быша обличением. Се, предложу вам моего дыхания речение, научу же вас моему словеси.

Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав;

Понеже звах, и не послушасте, и простирах словеса, и не внимасте,

Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли.

но отметасте моя советы и моим обличением не внимасте:

За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас;

убо и аз вашей погибели посмеюся, порадуюся же, егда приидет вам пагуба,

Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота.

и егда приидет на вы внезапу мятеж, низвращение же подобно бури приидет, или егда приидет вам печаль и градоразорение, или егда найдет на вы пагуба.

Тодї кликати муть мене, — та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, — та не знайдуть мене.

Будет бо егда призовете мя, аз же не послушаю вас: взыщут мене злии и не обрящут.

За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли,

Возненавидеша бо премудрость, словесе же Господня не прияша:

Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми;

ниже хотеша внимати моим советом, ругахуся же моим обличением.

За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми.

Темже снедят своих путий плоды и своего нечестия насытятся:

Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх;

ибо, зане обидеша младенцев, убиени будут, и истязание нечестивыя погубит.

Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.

Мене же слушаяй вселится на уповании и почиет без страха от всякаго зла.

« 150 глава 2 глава »