Приповістей 14 глава

Книга приказок Соломонових
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская на русском

Жона розумна дом свій будує, безумна ж розвалить його своїми руками.

Мудрыя жены создаша домы: безумная же раскопа рукама своима.

Хто ходить правою дорогою, той Господа боїться, чиї ж дороги криві, той про него не дбає.

Ходяй право боится Господа: развращаяй же пути своя обезчестится.

В безумного в устах — бич гординї; мудрих же уста оберігають їх.

Из уст безумных жезл досаждения: устне же мудрых хранят я.

Де воликів нема, порожні там і ясла; а хороший вроджай від сили волів.

Идеже несть волов, ясли чисты: а идеже жита многа, явна волу крепость.

Правдливий сьвідок неправди не говорить, а ложний сьвідок наговорить багато неправди.

Свидетель верен не лжет: разжизает же ложная свидетель неправеден.

Шукає мудростї безпутний та й не знаходить, а мудрому знаннє легке.

Взыщеши премудрости у злых, и не обрящеши: чувство же у мудрых удобно.

Ійди геть від того, хто розуму не має, в кого невидні тобі уста розумні.

Вся противна (суть) мужеви безумну: оружие же чувствия устне премудры.

Мудрість розумного — свою дорогу знати, дурнота ж безумних — збиватись із дороги.

Премудрость коварных уразумеет пути их: буйство же безумных в заблуждении.

Недоумки з гріха сьміються, а між праведними — ласкавість.

Домове беззаконных требуют очищения, домове же праведных приятни.

Журбу душі своєї всяке серце знає, і в радощі його чужому не мішатись.

Сердце мужа чувственно печаль души его: егда же веселится, не примешается досаждению.

Будинок беззаконних розпадеться, а доброго намет, знай, процьвітати буде.

Домове нечестивых изчезнут, селения же право творящих пребудут.

Доволї є шляхів, що нам здаються праві, та конець їх — се дорога до смертї.

Есть путь, иже мнится человеком прав быти, последняя же его приходят во дно ада.

І при сьміху болить нераз серце, та й кінцем радощів буває смуток.

Ко веселием не примешавается печаль: последняя же радости в плачь приходят.

Чоловік із ледачим серцем насититься з поступків своїх, а добрий — зо своїх.

Путий своих насытится дерзосердый, от размышлений же своих муж благ.

Безумний віри йме всякому слову, а розумний вважає на дороги свої.

Незлобивый веру емлет всякому словеси, коварный же приходит в раскаяние.

Тямущий злого, знай, опасливо боїться, безумний же буйний і надїєн сам на себе.

Премудр убоявся уклонится от зла, безумный же на себе надеявся смешавается со беззаконным.

Чоловік-горячка, буває, що й дурницю зробить, хто ж нарочно чинить зло, — ненависний.

Острояростный без совета творит, муж же мудрый многая терпит.

Невіжі унаслїдують дурноту, розумні же вквітчаються знаннєм.

Разделяют безумнии злобу, коварнии же удержат чувство.

Ледачі добрим уклоняться низенько, а й безбожні — в воротях праведника.

Поползнутся злии пред благими, и нечестивии послужат пред дверьми праведных.

Бідного не любить навіть рідня його, а в богатого повно приятелїв.

Друзие возненавидят другов убогих: друзие же богатых мнози.

Грішить, хто ближнїм гордує, а благословен той, хто до вбогого милосердний.

Безчестяй убогия согрешает, милуяй же нищыя блажен.

Ті помиляються, що задумують зло, любов і віра тим, хто думає про добре.

Заблуждающии (неправедницы) делают злая, милость же и истину делают благии. Не ведят милости и веры делателие злых: милостыни же и веры у делателей благих.

З усякої працї є користь, а з пустого балакання хиба тільки шкода.

Во всяцем пекущемся есть изюбилие: любосластный же и безпечальный в скудости будет.

Вінець мудрих — їх багацтво, а дурощі дурних — дурощами й остануть.

Венец премудрых богатство их, житие же безумных зло.

Сьвідок правдомовний рятує душі, а льживий тільки багато льжи насплїтає.

Избавит от злых душу свидетель верен, разжизает же лживая лестный.

В Господнїм страсї кріпка надїя; всїм синам своїм він — утечище.

Во страсе Господни упование крепости, чадом же своим оставит утверждение (мира).

Господень страх — се джерело жизнї; він відвертає від западень смертї.

Страх Господень источник жизни, творит же укланятися от сети смертныя.

Величен царь тодї, як люд великий лїчбою, як же омаль людей — біда князеві.

Во мнозе языце слава царю: во оскудении же людсте сокрушение сильному.

Терпеливий чоловік показує великий розум, а хто на гнїв палкий, виявлює дурноту.

Долготерпелив муж мног в разуме, малодушный же крепко безумен.

Лагідне серце життє для тїла, а зависть зжерає й костї.

Кроткий муж сердцу врачь: моль же костем сердце чувственно.

Хто вбогого тїснить — творця його зневажає, хто ж Бога чтить, бідного спомагає.

Оклеветаяй убогаго раздражает сотворшаго и, почитаяй же его милует нищаго.

Безбожний за зло своє буде відкинен, а праведний і при смертї має надїю.

Во злобе своей отринется нечестивый: надеяйжеся на Господа своим преподобием праведен.

У серцї в мудрого мудрість спочиває, та й між неуками дає про себе знати.

В сердцы блазе мужа почиет премудрость, в сердцы же безумных не познавается.

Праведність підносить у гору народ, а безбожність — сором народів.

Правда возвышает язык: умаляют же племена греси.

Ласкавість у царя — до слуги розумного, а гнїв його на такого, що стид йому робить.

Приятен цареви слуга разумный, своим же благообращением отемлет безчестие.

« 13 глава 15 глава »