Приповістей 14 глава

Книга приказок Соломонових
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.

Мудрыя жены создаша домы: безумная же раскопа рукама своима.

Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.

Ходяй право боится Господа: развращаяй же пути своя обезчестится.

На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.

Из уст безумных жезл досаждения: устне же мудрых хранят я.

Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.

Идеже несть волов, ясли чисты: а идеже жита многа, явна волу крепость.

Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.

Свидетель верен не лжет: разжизает же ложная свидетель неправеден.

Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.

Взыщеши премудрости у злых, и не обрящеши: чувство же у мудрых удобно.

Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.

Вся противна (суть) мужеви безумну: оружие же чувствия устне премудры.

Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.

Премудрость коварных уразумеет пути их: буйство же безумных в заблуждении.

Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.

Домове беззаконных требуют очищения, домове же праведных приятни.

Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.

Сердце мужа чувственно печаль души его: егда же веселится, не примешается досаждению.

Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.

Домове нечестивых изчезнут, селения же право творящих пребудут.

Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.

Есть путь, иже мнится человеком прав быти, последняя же его приходят во дно ада.

Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.

Ко веселием не примешавается печаль: последняя же радости в плачь приходят.

Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.

Путий своих насытится дерзосердый, от размышлений же своих муж благ.

Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.

Незлобивый веру емлет всякому словеси, коварный же приходит в раскаяние.

Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.

Премудр убоявся уклонится от зла, безумный же на себе надеявся смешавается со беззаконным.

Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.

Острояростный без совета творит, муж же мудрый многая терпит.

Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.

Разделяют безумнии злобу, коварнии же удержат чувство.

Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.

Поползнутся злии пред благими, и нечестивии послужат пред дверьми праведных.

Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.

Друзие возненавидят другов убогих: друзие же богатых мнози.

Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.

Безчестяй убогия согрешает, милуяй же нищыя блажен.

Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.

Заблуждающии (неправедницы) делают злая, милость же и истину делают благии. Не ведят милости и веры делателие злых: милостыни же и веры у делателей благих.

Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.

Во всяцем пекущемся есть изюбилие: любосластный же и безпечальный в скудости будет.

Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.

Венец премудрых богатство их, житие же безумных зло.

Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.

Избавит от злых душу свидетель верен, разжизает же лживая лестный.

У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.

Во страсе Господни упование крепости, чадом же своим оставит утверждение (мира).

Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.

Страх Господень источник жизни, творит же укланятися от сети смертныя.

У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.

Во мнозе языце слава царю: во оскудении же людсте сокрушение сильному.

Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.

Долготерпелив муж мног в разуме, малодушный же крепко безумен.

Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.

Кроткий муж сердцу врачь: моль же костем сердце чувственно.

Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.

Оклеветаяй убогаго раздражает сотворшаго и, почитаяй же его милует нищаго.

Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.

Во злобе своей отринется нечестивый: надеяйжеся на Господа своим преподобием праведен.

Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.

В сердцы блазе мужа почиет премудрость, в сердцы же безумных не познавается.

Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.

Правда возвышает язык: умаляют же племена греси.

Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.

Приятен цареви слуга разумный, своим же благообращением отемлет безчестие.

« 13 глава 15 глава »