Українська Біблія. Турконяк
1 І сталося, після того, як помер Саул, Давид повернувся. Розгромивши Амалика, Давид перебував у Секелаку два дні.
2 І сталося третього дня, що ось прийшов чоловік з табору, з людей Саула, його одяг роздертий, а на його голові — земля. І сталося, коли він підходив до Давида, то впав на землю і поклонився йому.
3 А Давид його запитав: Звідки ти прийшов? А він відповів йому: Я врятувався з табору Ізраїля.
4 І сказав йому Давид: Яке це слово, сповісти мені? Той відповів: Народ утік з бою, полягло багато народу і загинуло. Загинув також і Саул, і його син Йонатан загинув.
5 Тоді Давид сказав слузі, який йому сповіщав: Як ти довідався, що загинув Саул і його син Йонатан?
6 А слуга, який про це сповіщав йому, відповів: Випадково потрапив я на гору в Ґелвуї, і ось Саул опирався на свій спис, а колісниці й вельможі на нього напирали.
7 Він озирнувся позаду себе, побачив мене і покликав мене, а я сказав: Ось я!
8 Він же сказав мені: Хто ти? Я сказав: Я — амаликієць.
9 Стань же наді мною і вбий мене, — сказав він мені, — бо мене огорнула страшна темрява, і вся моя душа в мені!
10 Тож я став над ним, і я вбив його, бо знав, що він не житиме після свого падіння. І я взяв царський вінець, який на його голові, та браслет, що на його руці, і я приніс їх сюди моєму володареві.
11 Давид схопився за свій одяг і роздер його, і всі мужі, які були з ним, роздерли їхній одяг.
12 І плакали, і ридали, і постили аж до вечора за Саула і за його сина Йонатана, за народ Юди і за ізраїльський дім, бо були побиті мечем.
13 І сказав Давид слузі, який йому сповіщав: Звідки ти? Той відповів: Я — син мужа з роду Амалика.
14 А Давид йому сказав: Як же ти не побоявся підняти своєї руки, щоб убити Господнього помазаника?
15 І тоді Давид покликав одного зі своїх слуг, і сказав: Підійди і напади на нього! І він наніс йому удар, і той помер.
16 І промовив до нього Давид: Твоя кров на твоїй голові, бо твої уста засвідчили проти тебе, кажучи: Я вбив Господнього помазаника!
17 Такою скорботною піснею Давид оплакував Саула і його сина Йонатана,
18 і сказав навчити синів Юди, ось записано в Книзі праведного:
19 Постав стовпа, Ізраїлю, за померлих на твоїх висотах, за ранених. Як полягли сильні!
20 Не сповіщайте в Ґеті й не розповідайте на роздоріжжях Аскалона, щоби часом не зраділи дочки филистимців, аби часом не втішилися дочки необрізаних.
21 Гори, що в Ґелвуї, хай на вас не буде роси чи дощу, ні поля первоплодів, бо там зневажливо розправилися зі щитом сильних, — щит Саула не був помазаний олією.
22 Від крові поранених, від жиру сильних лук Йонатана не повертався порожнім, і меч Саула не приходив назад порожнім.
23 Саул і Йонатан, улюблені й прекрасні, нерозлучні, гарні були за їхнього життя і в їхній смерті не розділилися, легші за орлів і сильніші за левів.
24 Плачте, ізраїльські дочки, за Саулом, який одягав вас у кармазин з вашими прикрасами, який приносив золоті прикраси для вашого одягу.
25 Як полягли сильні посеред бою, Йонатан убитий на твоїх висотах.
26 Вболіваю за тобою, мій брате Йонатане! Ти для мене найпрекрасніший, прекраснішою за любов жінок є для мене твоя любов.
27 Як полягли сильні, і загинула бойова зброя!
Толкование Далласской семинарии
I. Давид в Хевроне (главы 1−4)
А. Плач по Саулу и Ионафану (глава 1)
2Цар 1:1−16. Вскоре после возвращения Давида в Секелаг (1Цар 27:6), по одержании им победы над амаликитянами (2Цар 1:1), явился к нему некто бежавший из Гелвуя с вестью о гибели Саула и его сыновей (стихи 2−4). Царь стал спрашивать его о подробностях, и тогда тот рассказал, будто нечаянно столкнулся с раненым Саулом (стихи 5−6), назвался ему амаликитянином (стихи 7−8), и по просьбе царя нанес ему удар мечом и убил его (стихи 9−10).
Сообщение этого человека расходится с тем, о чем читаем в 1Цар 31:3−6 и явно звучит как выдумка. Возможно, амаликитянином он назвался с тем, чтобы отвести возможное обвинение от себя как от израильтянина, что убил своего царя, помазанника Господня; но, может быть, он и в самом деле был «пришельцем» (стих 13). Так или иначе, злой участи он не избежал (2Цар 1:14, 16).
2Цар 1:11−16. После сильной печали в сердце Давида воспылал такой гнев, что он повелел казнить вестника. Ложное его свидетельство не снискало ему милости царя, на что он, видимо, надеялся.
2Цар 1:17−27. Свою скорбь по случаю смерти Саула и Ионафана Давид излил в «Песне лука» (стихи 19−27); существует предположение, что название этой плачевной песни, которой Давид повелел научить сынов Иудиных (стих 18), «объясняется» в стихе 22, где говорится, что лук Ионафана и меч Саула всегда были победоносны. Очевидно «плач Давида», или его песнь, вошел в священные (к сожалению, утраченные) записи евреев, которые известны как книга Праведного (стих 18; сравните Нав 10:13). В нее же входил гимн, который пел в свое время Иисус Навин, торжествуя победу над «царями Аморрейскими» (Нав 10:5, 10).
Как пали сильные! — этими словами начинается и завершается песнь Давида (1:19, 27; сравните 1:25). Давид не хочет, чтобы о происшедшей трагедии узнали филистимляне, дабы не радовались дочери необрезанных. Он проклинает, горы Гелвуйские, явившиеся ареной поражения и гибели царя и царского сына (стих 21).
Он воспевает верность Ионафана отцу в жизни… и в смерти (стих 23). По словам Давида, который знал о недостатках Саула и безудержности его характера, погибший царь был (тем не менее) источником процветания своего народа (стих 24). Но с особым пафосом, и от всего сердца, воспевает Давид Ионафана, который был очень дорог ему, чья любовь значила для него больше чем любовь женская.