1 А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йорда́ну, і Дух на пустиню Його попрова́див.
2 Сорок день там диявол Його спокуша́в, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчи́лись вони, то вкінці зголодні́в.
3 І диявол до Нього сказав: „Якщо Ти Син Божий, — скажи цьому ка́меневі, щоб хлі́бом він став!“
4 А Ісус відповів йому: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним Словом Божим!“
5 І він вивів Його на го́ру високу, і за хвилину ча́су показав Йому всі царства на світі.
6 І диявол сказав Йому: „Я дам Тобі всю оцю вла́ду та їхню славу, бо мені це пере́дане, і я даю, кому хочу, її.
7 Тож коли Ти покло́нишся передо мною, то все буде Твоє!“
8 І промовив Ісус йому в відповідь: „Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“
9 І повів Його в Єрусалим, і на нарі́жнику храму поставив, та й каже Йому: „Як Ти Син Божий, — кинься звідси додолу!
10 Бо написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, щоб Тебе берегли!“
11 і: „Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги!“
12 А Ісус відказав йому в відповідь: „Сказано: Не спокуша́й Господа Бога свого́!“
13 І диявол, скінчи́вши все цеє споку́шування, відійшов від Нього до ча́су.
14 А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього розне́слась по всій тій країні.
15 І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його сла́вили.
16 І прибув Він до Назаре́ту, де був ви́хований. І звича́єм Своїм Він прийшов дня суботнього до синаго́ги, і встав, щоб читати.
17 І подали́ Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано:
18 „На Мені Дух Господній, бо Мене Він пома́зав, щоб Добру Нови́ну звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоне́ним визво́лення, а незрячим прозрі́ння, відпустити на волю пому́чених,
19 щоб проповідувати рік Господнього зми́лування“.
20 І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Ньо́го.
21 І почав Він до них говорити: „Сьогодні збуло́ся Писа́ння, яке ви почули!“
22 І всі Йому стверджували й дивувались словам благода́ті, що ли́нули з уст Його. І казали вони: „Чи ж то Він не син Йо́сипів?“
23 Він же промовив до них: „Ви Мені конче скажете при́казку: „Лікарю, — уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчи́зні Своїй, що́ сталося — чули ми — у Капернау́мі“.
24 І сказав Він: „Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчи́зні своїй.
25 Та правдиво кажу́ вам: Багато вдовиць перебува́ло за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було́ зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,
26 а Ілля́ не до жодної з них не був посланий, тільки в Саре́пту Сидо́нську до овдові́лої жінки.
27 І багато було́ прокаже́них за Єлисе́я пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очи́стився, крім Неєма́на сирі́янина“.
28 І всі в синагозі, почувши оце, перепо́внились гнівом.
29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели́ аж до кра́ю гори, на якій їхнє місто було побудо́ване, щоб скинути додолу Його.
30 Але Він перейшов серед них, і віддали́вся.
31 І прийшов Він у Капернау́м, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.
32 І дивувались науці Його, бо слово Його було вла́дне.
33 І був чоловік у синагозі, що мав духа нечистого де́мона, і він закричав гучни́м голосом:
34 „Ах, що нам до Тебе, Ісусе Назаряни́не? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, — Божий Святий“.
35 А Ісус заборони́в йому, кажучи: „Замовчи, і вийди з нього!“ І, кинувши де́мон того насере́дину, вийшов із нього, нічо́го йому не пошко́дивши.
36 І всіх жах обгорнув, і питали вони один о́дного, кажучи: „Що́ то за наука, що ду́хам нечистим наказує з вла́дою й силою, — і виходять вони?“
37 І не́слася чутка про Нього по всіх місцях кра́ю.
38 А як вийшов Він із синагоги, увійшов у дім Си́мона. Теща ж Си́монова в великій гарячці лежала. І просили за неї Його.
39 І, ставши над нею, Він заборони́в тій гарячці, — і вона полишила її. І, зараз уставши, теща їм прислуго́вувала.
40 Коли ж сонце захо́дило, то всі, хто мав яких хворих на різні неду́ги, до Нього приво́дили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, — та їх уздоровля́в.
41 Із багатьох же вихо́дили й де́мони, кричачи́ та гово́рячи: „Ти Син Божий!“ Та Він їм забороня́в, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він.
42 Коли ж настав день, Він вийшов, і подавсь до самотнього місця. А люди шукали Його. І прийшовши до Нього, Його затримували, щоб від них не відхо́див.
43 Він же промовив до них: „І іншим містам Я повинен звіщати Добру Нови́ну про Боже Царство, — бо на те Мене по́слано“.
44 І Він проповідував по синагогах Галілеї.
16 После начала Своего служения Господь посетил Назарет дважды. См. Мф 13:54−58; Мк 6:1−б.
19 Сравнение этого стиха с цитируемыми здесь из Исаии (61:1−2) лишний раз свидетельствует об исключительной точности Священного Писания. Иисус остановился на фразе «лето Господне благоприятное», подразумевая время Своего первого пришествия и начало периода благодати (Быт 3:15; Деян 1:11, примеч.); «день отмщения Божьего» относится ко Второму пришествию (Втор 30:3; Деян 1:11, примеч.) и к суду.