1 Царів 2 глава — Українська Біблія. Турконяк → Новой Женевской Библии

Перша книга царів
Українська Біблія. Турконяк → Новой Женевской Библии

¹ І підійшов Давидові час, щоб йому померти, і він заповів своєму синові Соломонові, кажучи:

² Я йду дорогою всієї землі. Будь сильним і стань мужчиною!

³ Ти дотримуватимешся застережень Господа, свого Бога, щоб ходити Його дорогами, виконувати Його заповіді, постанови і суди, записані в законі Мойсея, щоб ти знав, як тобі діяти у всьому, що тільки тобі заповідаю,

⁴ аби Господь виконав Своє слово, яке говорив мені, обіцяючи: Якщо збережуть твої сини свою дорогу, щоб ходити переді Мною в правді всім своїм серцем і всією своєю душею! — запевняючи: Не вигубиться тобі чоловік на троні Ізраїля!

⁵ І ти знаєш, що мені вчинив Йоав, син Саруї, що він учинив двом військовим командирам Ізраїля, Авенирові, синові Нира, і Амессаєві, синові Єтера, — він убив їх. Він пролив кров війни в мирний час і пролив невинну кров на свій пояс, який на його стегні, та на своє взуття, яке на його нозі.

⁶ Тож учиниш за твоєю мудрістю, і не зведеш його сивини в мирі до аду.

⁷ А синам Верзеллія, ґалаадцям, учиниш милосердя, і будуть між тими, які їдять при твоєму столі, бо так наблизилися до мене, коли я втікав з-перед Авесалома, твого брата.

⁸ І ось з тобою Семеї, син Ґири, нащадок Веніаміна з Вауріма, — він прокляв мене болючим прокляттям у день, коли я подався в Табори. Та коли він вийшов назустріч мені до Йордану, я поклявся йому в Господі, кажучи: Не вб’ю тебе мечем!

⁹ Ти ж не вважатимеш його невинним і знатимеш, що йому вчинити, бо ти — мудрий чоловік, і зведеш його сивину в крові до аду.

¹⁰ І заснув Давид, і його поховали з його батьками в місті Давида.

¹¹ А час, протягом якого Давид царював над Ізраїлем, був сорок років. У Хевроні він царював сім років, в Єрусалимі — тридцять три роки.

¹² І Соломон, у дванадцятилітньому віці, сів на престол Давида, свого батька, а його царство було дуже добре облаштоване.

¹³ Якось Адоній, син Анґіти, увійшов до Вирсавії, матері Соломона, і поклонився їй. Вона ж запитала: Чи мирний твій прихід? Він же відповів: Мирний.

¹⁴ Слово в мене до тебе. І вона сказала йому: Говори.

¹⁵ А він сказав їй: Ти знаєш, що царство було моїм, і весь Ізраїль покладав обличчя своє на мене, як на царя, але царство відвернулося і стало мого брата, бо це було йому від Господа.

¹⁶ Тепер я маю до тебе одне прохання — не відверни свого обличчя! А Вирсавія сказала йому: Говори!

¹⁷ І він сказав їй: Звернися до царя Соломона, бо він не відверне свого обличчя від тебе, тож нехай дасть мені Авісаку, соманітянку, за жінку!

¹⁸ І Вирсавія відповіла: Добре, я скажу про тебе цареві.

¹⁹ Тож Вирсавія ввійшла до царя Соломона, щоб говорити йому про Адонію. А цар піднявся їй назустріч, поцілував її і сів на своєму престолі, а для матері царя поставили окремий престол, і вона сіла по його правиці.

²⁰ І вона сказала йому: Я маю до тебе одне невелике прохання, не відверни свого обличчя! І цар сказав їй: Проси, моя мамо, бо не відвернуся від тебе!

²¹ Тож вона сказала: Нехай буде дана Авісака, соманітянка, за жінку Адонії, твоєму братові!

²² А цар Соломон у відповідь своїй матері сказав: Чому ти просиш Авісаку для Адонії? Тож проси для нього і царство, бо він — мій брат, старший за мене, з ним — священик Авіятар, і полководець, син Саруї, у нього — друг!

²³ І поклявся цар Соломон Господом, запевняючи: Так нехай учинить мені Бог і так добавить, бо на свою душу заговорив Адонія це слово.

²⁴ Тож тепер нехай живе Господь, Який підготував мене і поставив мене на престол мого батька Давида, і він зробив мені дім, так, як сказав Господь, бо сьогодні Адонія помре!

²⁵ Цар Соломон доручив Ванеї, синові Йодая, і він убив його. І в той день Адонія помер.

²⁶ А священикові Авіятарові цар сказав: Втікай ти в Анатот на своє поле, бо в цей день ти заслуговуєш смерті, та тебе не вб’ю, бо ти носив ковчег Господнього завіту перед моїм батьком, і тому, що ти зазнав страждань у всьому, у чому зазнав страждань мій батько!

²⁷ І Соломон прогнав Авіятара, щоб не був Господнім священиком, аби виконати слово Господа, яке Він сказав про дім Ілі в Силомі.

²⁸ І дійшла чутка аж до Йоава, сина Саруї (бо Йоав звернув за Адонієм, а не пішов за Соломоном), і Йоав утік до Господнього намету, і схопився за роги жертовника.

²⁹ І Соломонові сповістили, доповідаючи: Йоав утік до Господнього намету, і ось тримається за роги жертовника! І послав Соломон до Йоава, кажучи: Що тобі сталося, чому ти втік до жертовника? А Йоав сказав: Бо я отримав страх перед тобою, і втік до Господа. І цар Соломон послав Ванею, сина Йодая, кажучи: Іди, убий його і поховай його.

³⁰ І пішов Ванея, син Йодая, до Йоава, до Господнього намету, і сказав йому: Так говорить цар: Вийди! А Йоав відповів: Не вийду, тут помру! І Ванея, син Йодая, повернувся і сказав цареві, доповідаючи: Так і так сказав Йоав і так мені відповів.

³¹ Тоді цар сказав йому: Іди і вчини йому так, як він сказав, — убий його і поховаєш його! І сьогодні знімеш з мене і з дому мого батька кров, яку даремно пролив Йоав!

³² І повернув Господь кров його несправедливості на його ж голову, коли він зустрів двох праведних мужів, кращих за себе, і вбив їх мечем, а мій батько Давид не знав про їхню кров — Авенира, сина Нира, полководця Ізраїля, і Амесси, сина Єтера, полководця Юди.

³³ І їхня кров повернулася йому на голову і на голову його нащадків навіки. А Давидові та його нащадкам, його домові та його престолові нехай навіки буде мир від Господа!

³⁴ І Ванея, син Йодая, зустрів Йоава, убив його і поховав його в його домі в пустелі.

³⁵ І цар настановив Ванею, сина Йодая, замість нього над військом. І царство піднялося в Єрусалимі, і цар поставив священика Садока на першого священика замість Авіятара.
35a Господь дав Соломонові розуму, дуже великої мудрості й широти серця, як піску, що біля моря, 35b і розумові здібності Соломона дуже помножилися над розумовими здібностями всіх синів старійшин і над усіма розумними Єгипту.
35c І він узяв дочку фараона, і привів її до міста Давида, доки він не закінчив свій дім, і Господній дім перше, і мур Єрусалима довкола. За сім років він їх зробив і закінчив. 35d І в Соломона було сімдесят тисяч тих, які носили вантажі, і вісімдесят тисяч каменярів на горі. 35e І Соломон зробив море, укріплення, великі вмивальниці, стовпи, водограї двору і мідне море. 35f І збудував замок, його оборони і висік прохід у місті Давида, так що дочка фараона ходила з міста Давида до свого дому, який він збудував для неї. Тоді він збудував замок.
35g І Соломон приносив тричі на рік всепалення і мирні жертви на жертовнику, який він збудував Господу, і кадив перед Господом та закінчив дім.
35h Ось це старійшини, наставлені над ділами Соломона: три тисячі шістсот наставлених над народом, який працював. 35i І він збудував Ассур, Маґдо, Ґазер, Верхній Веторон і Ваалат. 35k Тільки після того, як він збудував Господній дім і єрусалимський мур довкола, після цього збудував ці міста.
35l І коли ще жив Давид, він заповів Соломонові, кажучи: Ось з тобою Семей, син Ґири, син нащадка Веніаміна з Хеврона. 35m Він мене прокляв жахливим прокляттям у той день, коли я виходив до Таборів, 35n і він вийшов мені назустріч до Йордану, і я йому поклявся Господом, кажучи: Не буде вбитий він мечем! 35o А тепер не вчиниш його невинним, бо ти — розумний чоловік і знатимеш, що йому вчиниш, і зведеш його сивину в крові до аду!

³⁶ І покликав цар Семея, і сказав йому: Збудуй собі дім у Єрусалимі, перебувай там і звідти не виходитимеш нікуди!

³⁷ І буде, що в день твого виходу, коли ти перейдеш потік Кедрон, достеменно знай [1] , що неодмінно помреш [2] , — твоя кров буде на твоїй голові! І цар взяв у нього клятву в той день,

³⁸ і Семей сказав цареві: Добре те слово, яке ти сказав, мій володарю, царю! Так учинить твій раб. І Семей перебував в Єрусалимі три роки.

³⁹ І сталося через три роки, що втекли два раби Семея до Анхуса, сина Мааха, царя Ґета. І Семеєві сповістили, повідомляючи: Ось твої раби в Ґеті.

⁴⁰ Тож Семей устав, засідлав свого осла і пішов у Ґет до Анхуса, аби відшукати своїх рабів. І пішов Семей та привів своїх рабів з Ґета.

⁴¹ Та Соломонові сповістили, доповідаючи: Семей пішов з Єрусалима до Ґета і повернув своїх рабів!

⁴² І послав цар, покликав Семея і сказав йому: Хіба не закляв я тебе Господом і засвідчив тобі, мовлячи: У той день, в який вийдеш з Єрусалима і підеш направо чи наліво, достеменно знай [3] , що неодмінно помреш [4]?

⁴³ Тож як це не зберіг ти Господньої клятви і наказу, який я тобі заповів?

⁴⁴ І промовив цар до Семея: Ти знаєш усе своє зло, яке пізнало твоє серце, що ти вчинив Давидові, моєму батькові! Тож Господь віддав твоє зло на твою голову.

⁴⁵ А цар Соломон благословенний, і престол Давида буде встановлений перед Господом навіки!

⁴⁶ І цар Соломон дав вказівку Ванеєві, синові Йодая, і він вийшов та вбив його, і той помер.
46a Цар Соломон був дуже розумним і мудрим, Юда та Ізраїль були дуже численними, у кількості наче пісок, що біля моря, їли, пили і раділи. 46b Соломон був володарем між усіма царствами, Соломонові приносили дари і служили всі дні його життя. 46c І Соломон почав відкривати володіння Лівану, 46d і він збудував Терми в пустелі. 46e Ось це їжа Соломона: Тридцять мір пшеничного борошна і шістдесят мір розтертого борошна, десять добірних телят, двадцять випасених волів, сто овець, крім оленів, сарн і годованих добірних птахів. 46f Адже він був володарем усього, що на другому боці ріки, від Рафі аж до Ґази, у всіх царствах, що на другому боці ріки. 46g І був у нього мир з усіх сторін довкола нього, і Юда та Ізраїль жили впевнено, кожний під своїм виноградником і під своєю смоківницею, споживаючи їжу і п’ючи, — від Дана і аж до Вирсавії, усі дні Соломона. 46h Ось це — володарі Соломона: Азарій, син священика Садока, і Орній, син Натана, володар над наглядачами, Едрам над його домом, і Сува, писар, і Васа, син Ахіталама, літописець, Аві, син Йоава, полководець, Ахіре, син Едрая, над вантажами, Ванея, син Йодая, над домом та над будовою і Захур, син Натана, радник. 46i І було в Соломона сорок тисяч породистих коней для колісниць і дванадцять тисяч коней. 46k І він володів усіма царствами від ріки і аж до землі филистимців, аж до гір Єгипту.
46l Соломон, син Давида, царював над Ізраїлем і Юдою в Єрусалимі.

Новой Женевской Библии

2:1 и завещал он. Подобно Иакову (Быт 49), Моисею (Втор 31:1−8), Иисусу Навину (23:1−16) и Самуилу (1Цар 12:1−25), Давид произносит предсмертную речь. Каждая из этих речей посвящена передаче властных полномочий и знаменует собой наступление новой эпохи в истории Израиля.

2:2 в путь всей земли. Т.е. в могилу (Нав 23:14).

2:3 ходя путями Его и соблюдая уставы Его и заповеди Его. Давид наказывает Соломону хранить верность Господу и соблюдать Его заповеди, стяжая тем самым Его благословение (ср. Втор 6:2; 8:6, 11; 10:12−13; 11:22). В случае, если бы Соломон не прислушался к словам отца, его самого и весь Израиль ожидали бы тяжкие испытания (Втор 31:7, 23; Нав 1:6, 7, 9, 18; 1Цар 4:9).

2:4 если сыны твои будут наблюдать за путями своими. В завещании Соломону Давид отчасти повторяет то, что было возвещено ему Господом через пророка Нафана (2Цар 7:7−16) и затем прозвучало в благодарственной молитве самого Давида (2Цар 7:18−29).

от всего сердца своего и от всей души своей. См. Втор 4:29 и 6:5. Когда Иисуса Христа спросили, какая заповедь является «наибольшей», Он также повторил эти слова (Мф 22:35−40).

2:5 Иоав, сын Саруин. Иоав был одним из самых удачливых военачальников Давида, но при этом не отличался разборчивостью в средствах для достижения цели (см. ком. к 1:7). Давид просит Соломона не оставить безнаказанными убийство Иоавом своих соперников — Авенира, сына Нирова (2Цар 3:22−30) и Амессай, сына Иеферова (2Цар 20:4−10). Иоав заслужил кару не только тем, что Авенира и Амессаю он убил вероломно, но и потому, что при этом «пролил кровь бранную во время мира», что по закону было недопустимо (Втор 19:1−13; Втор 21:1−9).

2:7 сынам Верзеллия. См. 2Цар 17:27−29; 2Цар 19:31−40.

чтоб они были между питающимися твоим столом. Давид просит Соломона приблизить сыновей Верзеллия ко двору и обеспечить им содержание за государственный счет (ср. 2Цар 9:7; 2Цар 19:28; 4Цар 25:29; Неем 5:17).

2:8 Семей, сын Геры. См. 2Цар 16:5−8; 2Цар 19:16−23.

2:9 не оставь его безнаказанным. Закон Моисеев воспрещал поношения и проклятия в адрес правителей (ср. 21:10; Исх 22:28).

2:10 в городе Давидовом. Т.е. в Иерусалиме.

2:11 Времени царствования Давида над Израилем было сорок лет. Давид царствовал приблизительно с 1010 по 970 г. до Р.Х. В последние годы он, по-видимому, правил совместно с Соломоном (1:38−40).

в Хевроне царствовал он семь лет и тридцать три года царствовал в Иерусалиме. До взятия Давидом Иерусалима его столицей в течение семи лет был Хеврон.

Цари Иудеи и Израиля (Третья книга царств 2:12)

2:15 весь Израиль обращал на меня взоры свои, как на будущего царя. Адония явно принимает желаемое за действительное (1:7−10).

ибо от Господа это было ему. Этими словами Адония как бы признает священное право Соломона на престол, но последующая его просьба отдать ему Ависагу свидетельствует о противоположном.

2:17 чтоб он дал мне Ависагу Сунамитянку в жену. Ввиду того, что в древности на Ближнем Востоке царю полагалось иметь богатый двор и многочисленную семью, желание Адонии получить в жены Ависагу вполне понятно. Находясь при Давиде, Ависага оставалась девственницей (1:1−4), и поэтому формально это желание Адонии не было противозаконным (Втор 22:30). Тем не менее, если бы Адонии удалось сделать Ависагу своей женой, это явилось бы открытым вызовом молодому царю (ср. 2Цар 3:6−7; 2Цар 12:8; 2Цар 16:20−24).

2:18−20 Вирсавия соглашается исполнить просьбу Адонии, однако непонятно, чем объясняется такое ее решение: либо она поддалась на уловку царевича, либо просто хотела закончить разговор, заранее зная, каким будет ответ Соломона.

2:19 села по правую руку его. Т.е. на самое почетное место (Пс 109:1; Мф 20:21).

2:23 И поклялся царь Соломон Господом. Соломон призвал Господа покарать его, если Адония не понесет наказание за дерзкое посягательство на царскую власть (см. ком. к 1:17).

2:24 укрепивший меня и посадивший меня на престоле. См. ст. 12. и устроивший мне дом, как говорил Он. Судя по 11:42 и 14:21, Ровоам, сын и наследник Соломона, родился приблизительно в то время, когда его отец воцарился над Израилем (ср. 1Пар 22:9−10).

2:26 ты достоин смерти, но... я не умерщвлю тебя. Принимая во внимание, что священник Авиафар в свое время носил ковчег Божий (2Цар 15:24, 25, 29) и делил с Давидом тяготы и лишения (1Цар 22:20−23; 1Цар 23:6−9; 1Цар 30:7; 2Цар 17:15; 2Цар 19:11), Соломон смягчает наказание и изгоняет его в родовое владение в Анафофе. Анафоф располагался в шести километрах к северо-востоку от Иерусалима.

2:27 исполнилось слово. Повествователь всегда отмечает исполнение обещанного Господом (8:20; 12:15; 15:29; 16:12). В данном случае с изгнанием Авиафара сбывается пророчество об умалении и отстранении от священнического служения дома Илиева(1Цар 2:30−36).

2:28 убежал Иоав в скинию Господню. См. ком. к 1:39, 50.

2:29 пойди, умертви его. Иоав мог бы найти убежище у алтаря только в том случае, если бы его вина заключалась в непредумышленном убийстве (Исх 21:14). Поддержка же, оказанная им мятежному Адонии, давала Соломону право исполнить волю отца и убить Иоава, даже укрывшегося в скинии.

2:32 поразил мечем... Авенира... Амессая. Несмотря на то, что в свое время они выступали на стороне противников Давида, Авенир был назначен царем военачальником израильского войска (2Цар 3:27), а Амессай — иудейского (2Цар 20:8−10); естественно, Иоав, также военачальник, видел в них серьезных соперников.

2:35 Садока священника поставил царь... вместо Авиафара. Первоначально Давид назначил двух первосвященников — Авиафара и Садока (2Цар 8:17). После изгнания Авиафара первосвященниками в Израиле становились только потомки Садока (1Цар 2:35).

2:39 в Гефе. Геф был одним из пяти главных городов филистимлян (Нав 13:3; 1Цар 6:16; 1Цар 21:10−11; 1Цар 27:2).