Переклад Огієнка
1 І набли́зилися Давидові дні до смерти, і він наказав своєму синові Соломонові, говорячи:
2 „Ось я йду дорогою всієї землі, а ти будеш міцни́й та станеш мужем.
3 І будеш ти стерегти́ нака́зи Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, щоб стерегти́ постанови Його, заповіді Його, та устави Його й сві́дчення Його, як писано в Мойсеєвім Зако́ні, щоб тобі щастило в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди зве́рнешся,
4 щоб ви́повнив Господь слово Своє, яке говорив мені, кажучи: Якщо сини твої будуть стерегти дороги свої, щоб ходити перед лицем Моїм у правді всім своїм серцем та всією душею своєю, то, сказав: Не буде переводу ніко́му від тебе на троні Ізраїлевім!
5 А також ти знаєш, що́ зробив мені Йоа́в, син Церуїн, що́ зробив він двом провідника́м Ізраїлевих військ, — Авнерові, Неровому синові, та Амасі, синові Єтеровому. Він повбивав їх, і пролив воєнну кров у час миру, і попля́мив воєнною кров'ю свого пояса, що на сте́гнах його, та санда́лі свої, що на нога́х його.
6 І ти зро́биш за своєю мудрістю, і не даси зни́зитися сивині́ його мирно до шео́лу.
7 А синам ґілеадянина Барзіллая зробиш ласку, і нехай вони будуть серед тих, що їдять за твоїм столом, бо вони отак прийшли до ме́не, коли я втікав перед Авесаломом, твоїм братом.
8 А ось з тобою Шім'ї, Ґерин син, веніяминівець із Бахуріму. А він прокля́в був мене гострим прокля́ттям того дня, коли я йшов до Маханаїму. Та він прийшов до Йорда́ну стрі́нути мене, і я присягнув йому Господом, говорячи: Не заб'ю тебе мечем!
9 А тепер не прощай йому́, бо ти муж мудрий, і знатимеш, що́ зробити йому, — і ти сивину́ його зведе́ш у крові до шео́лу“.
10 І спочив Давид з батьками своїми, і був похо́ваний у Давидовім Місті.
11 А дні, що Давид царював над Ізраїлем, сорок літ: у Хевроні царював він сім літ, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки.
12 І сів Соломон на троні Давида, батька свого, і його царюва́ння було дуже міцне́.
13 І прийшов Адо́нія, син Гаґґітин, до Вірсавії, Соломонової матері, а вона сказала: „Чи при́хід твій — з миром?“ І він відказав: „З миром“.
14 І сказав: „Справа в мене до те́бе“. А вона відказала: „Говори!“
15 І він сказав: „Ти знаєш, що моє було це царство, і на мене звернув увесь Ізраїль своє обличчя, щоб мені царювати. Та відійшло царство, і доста́лось моєму братові, бо від Господа це сталось йому.
16 А тепер одне бажа́ння жадаю я від тебе: Не відмовляй мені!“ А вона сказала йому: „Говори!“
17 І він сказав: „Скажи цареві Соломонові, — бо він не відмовить тобі, — щоб він дав мені шунаммітку Авішаґ за жінку“.
18 І сказала Вірсавія: „Добре, — я скажу́ про тебе царе́ві“.
19 І прийшла Вірсавія до царя Соломона, щоб сказати йому про Адонія. А цар устав назустріч їй, і вклонився їй, та й сів на своєму троні. І поставив він трона й для царевої матері, і вона сіла по прави́ці його.
20 І сказала вона: „Одне мале жада́ння бажаю я від тебе, — не відмов мені“. І сказав їй цар: „Жадай, мати моя, бо я не відмо́влю тобі“.
21 І сказала вона: „Нехай шунаммітка Авішаґ буде да́на братові твоєму Адонії за жінку“.
22 І відповів цар Соломон та й сказав своїй матері: „І на́що ти про́сиш шунаммітку Авішаґ для Адонії? Та попроси для нього й царства, бо він брат мій, ста́рший від мене, і для нього, і для священика Евіятара, і для Йоава, Церуїного сина“!
23 І присягнув цар Соломон Господом, говорячи: „Так нехай зробить мені Бог, і так нехай додасть, коли не на душу свою говорив Адонія це слово...
24 А тепер, — як живий Господь, що міцно поставив мене й посадовив мене на троні мого батька Давида, і що зробив мені дім, як говорив був, — сьогодні буде вбитий Адо́нія!“
25 І послав цар Соломон через Бенаю, Єгоядиного сина, — і він ура́зив його, і той помер...
26 А священикові Евіятарові цар сказав: „Іди до Анатоту на поля́ свої, бо ти чоловік смерти, а цього дня не вб'ю тебе, бо носив ти ковчега Владики Господа перед обличчям батька мого Давида, і що терпів ти в усьому, в чому терпів мій батько“.
27 І вигнав Соломон Евіятара, щоб не був священиком для Господа, щоб ви́повнилося слово Господнє, яке говорив у Шіло́ на дім Іліїв.
28 А звістка про це прийшла аж до Йоава, бо Йоав схилявся до Адонії, а до Авесалома не схилявся. І втік Йоав до Господньої скинії, і схопи́вся за роги же́ртівника...
29 І доне́сено цареві Соломонові, що Йоав утік до скинії Господньої, і ось він при жертівнику. І послав Соломон Бенаю, Єгоядиного сина, говорячи: „Іди, — урази́ його!“
30 І ввійшов Беная до Господньої скинії, та й сказав до нього: „Так сказав цар: Вийди!“ А той відказав: „Ні, я тут помру!“ І передав Беная цареві це слово, говорячи: „Так сказав Йоав, і так відповів мені“.
31 І сказав йому цар: „Зроби, як я говорив, і врази́ його. І поховаєш його, і зді́ймеш невинну кров, що Йоав пролив був, з мене та з дому мого батька.
32 І нехай оберне Господь його кров на його голову, що він ура́зив був двох мужів справедливих та ліпших від нього, і повбивав їх мече́м, а батько мій Давид того не знав: Авнера, Нериного сина, провідника́ Ізраїлевого війська, та Амасу, сина Єтеревого, провідника́ Юдиного війська.
33 І нехай зве́рнеться їхня кров на голову Йоава та на голову насіння його навіки. А Давидові й насінню його та дому його й трону його нехай буде мир від Господа аж навіки“.
34 І пішов Беная, Єгоядин син, і вра́зив його, та й убив його. І був він похо́ваний у своїм домі в пустині.
35 А цар, замість нього, настанови́в над ві́йськом Бенаю, Єгоядиного сина, а священика Садока цар настановив замість Евіятара.
36 І послав цар, і покликав Шім'ї та й сказав йому: „Збудуй собі дім в Єрусалимі, й осядеш там, і не ви́йдеш звідти ані сюди, ані туди.
37 І буде того дня, як ти ви́йдеш і пере́йдеш поток Кедро́н, то щоб ти добре знав, що конче помреш. Кров твоя буде на голові твоїй!“
38 І сказав Шім'ї до царя: „Добра це річ. Як наказав пан мій цар, так зробить раб твій'.“ І сидів Шім'ї в Єрусалимі багато днів.
39 І сталося в кінці трьох років, і втекли́ двоє рабів Шім'ї до Ахіша, Маахіного сина, ґатського царя. І доне́сли Шім'ї, говорячи: „Ось раби́ твої в Ґаті!“
40 І встав Шім'ї, й осідлав осла свого та й подався до Ахіша, щоб пошукати своїх рабів. І пішов Шім'ї, і привів своїх рабів з Ґату.
41 А Соломонові доне́сено, що Шім'ї пішов з Єрусалиму в Ґат і вернувся.
42 І послав цар, і покликав Шім'ї та й сказав до нього: „Чи ж я не заприсяг тебе Господом, і не взяв свідка проти тебе, говорячи: Того дня, коли ти ви́йдеш і пі́деш туди чи сюди, щоб ти добре знав, що конче помреш? І ти сказав мені: Добра це річ, що я чув.
43 І чому́ ти не додержувався Господньої прися́ги та нака́за, що я наказав був тобі?“
44 І сказав цар до Шім'ї: „Ти знаєш усе те зло, і знало твоє серце, що зробив ти Давидові, батькові моєму. І поверне Господь твоє зло на твою голову.
45 А цар Соломон — благословенний, а Давидів трон буде стояти міцно перед Господнім лицем аж навіки“.
46 І цар наказав Бенаї, Єгоядиному синові, і той вийшов і вра́зив його, — і він номер. І царство зміцніло в Соломоновій руці.
Новой Женевской Библии
2:1 и завещал он. Подобно Иакову (Быт 49), Моисею (Втор 31:1−8), Иисусу Навину (23:1−16) и Самуилу (1Цар 12:1−25), Давид произносит предсмертную речь. Каждая из этих речей посвящена передаче властных полномочий и знаменует собой наступление новой эпохи в истории Израиля.
2:2 в путь всей земли. Т.е. в могилу (Нав 23:14).
2:3 ходя путями Его и соблюдая уставы Его и заповеди Его. Давид наказывает Соломону хранить верность Господу и соблюдать Его заповеди, стяжая тем самым Его благословение (ср. Втор 6:2; 8:6, 11; 10:12−13; 11:22). В случае, если бы Соломон не прислушался к словам отца, его самого и весь Израиль ожидали бы тяжкие испытания (Втор 31:7, 23; Нав 1:6, 7, 9, 18; 1Цар 4:9).
2:4 если сыны твои будут наблюдать за путями своими. В завещании Соломону Давид отчасти повторяет то, что было возвещено ему Господом через пророка Нафана (2Цар 7:7−16) и затем прозвучало в благодарственной молитве самого Давида (2Цар 7:18−29).
от всего сердца своего и от всей души своей. См. Втор 4:29 и 6:5. Когда Иисуса Христа спросили, какая заповедь является «наибольшей», Он также повторил эти слова (Мф 22:35−40).
2:5 Иоав, сын Саруин. Иоав был одним из самых удачливых военачальников Давида, но при этом не отличался разборчивостью в средствах для достижения цели (см. ком. к 1:7). Давид просит Соломона не оставить безнаказанными убийство Иоавом своих соперников — Авенира, сына Нирова (2Цар 3:22−30) и Амессай, сына Иеферова (2Цар 20:4−10). Иоав заслужил кару не только тем, что Авенира и Амессаю он убил вероломно, но и потому, что при этом «пролил кровь бранную во время мира», что по закону было недопустимо (Втор 19:1−13; Втор 21:1−9).
2:7 сынам Верзеллия. См. 2Цар 17:27−29; 2Цар 19:31−40.
чтоб они были между питающимися твоим столом. Давид просит Соломона приблизить сыновей Верзеллия ко двору и обеспечить им содержание за государственный счет (ср. 2Цар 9:7; 2Цар 19:28; 4Цар 25:29; Неем 5:17).
2:8 Семей, сын Геры. См. 2Цар 16:5−8; 2Цар 19:16−23.
2:9 не оставь его безнаказанным. Закон Моисеев воспрещал поношения и проклятия в адрес правителей (ср. 21:10; Исх 22:28).
2:10 в городе Давидовом. Т.е. в Иерусалиме.
2:11 Времени царствования Давида над Израилем было сорок лет. Давид царствовал приблизительно с 1010 по 970 г. до Р.Х. В последние годы он, по-видимому, правил совместно с Соломоном (1:38−40).
в Хевроне царствовал он семь лет и тридцать три года царствовал в Иерусалиме. До взятия Давидом Иерусалима его столицей в течение семи лет был Хеврон.
Цари Иудеи и Израиля (Третья книга царств 2:12)
2:15 весь Израиль обращал на меня взоры свои, как на будущего царя. Адония явно принимает желаемое за действительное (1:7−10).
ибо от Господа это было ему. Этими словами Адония как бы признает священное право Соломона на престол, но последующая его просьба отдать ему Ависагу свидетельствует о противоположном.
2:17 чтоб он дал мне Ависагу Сунамитянку в жену. Ввиду того, что в древности на Ближнем Востоке царю полагалось иметь богатый двор и многочисленную семью, желание Адонии получить в жены Ависагу вполне понятно. Находясь при Давиде, Ависага оставалась девственницей (1:1−4), и поэтому формально это желание Адонии не было противозаконным (Втор 22:30). Тем не менее, если бы Адонии удалось сделать Ависагу своей женой, это явилось бы открытым вызовом молодому царю (ср. 2Цар 3:6−7; 2Цар 12:8; 2Цар 16:20−24).
2:18−20 Вирсавия соглашается исполнить просьбу Адонии, однако непонятно, чем объясняется такое ее решение: либо она поддалась на уловку царевича, либо просто хотела закончить разговор, заранее зная, каким будет ответ Соломона.
2:19 села по правую руку его. Т.е. на самое почетное место (Пс 109:1; Мф 20:21).
2:23 И поклялся царь Соломон Господом. Соломон призвал Господа покарать его, если Адония не понесет наказание за дерзкое посягательство на царскую власть (см. ком. к 1:17).
2:24 укрепивший меня и посадивший меня на престоле. См. ст. 12. и устроивший мне дом, как говорил Он. Судя по 11:42 и 14:21, Ровоам, сын и наследник Соломона, родился приблизительно в то время, когда его отец воцарился над Израилем (ср. 1Пар 22:9−10).
2:26 ты достоин смерти, но... я не умерщвлю тебя. Принимая во внимание, что священник Авиафар в свое время носил ковчег Божий (2Цар 15:24, 25, 29) и делил с Давидом тяготы и лишения (1Цар 22:20−23; 1Цар 23:6−9; 1Цар 30:7; 2Цар 17:15; 2Цар 19:11), Соломон смягчает наказание и изгоняет его в родовое владение в Анафофе. Анафоф располагался в шести километрах к северо-востоку от Иерусалима.
2:27 исполнилось слово. Повествователь всегда отмечает исполнение обещанного Господом (8:20; 12:15; 15:29; 16:12). В данном случае с изгнанием Авиафара сбывается пророчество об умалении и отстранении от священнического служения дома Илиева(1Цар 2:30−36).
2:28 убежал Иоав в скинию Господню. См. ком. к 1:39, 50.
2:29 пойди, умертви его. Иоав мог бы найти убежище у алтаря только в том случае, если бы его вина заключалась в непредумышленном убийстве (Исх 21:14). Поддержка же, оказанная им мятежному Адонии, давала Соломону право исполнить волю отца и убить Иоава, даже укрывшегося в скинии.
2:32 поразил мечем... Авенира... Амессая. Несмотря на то, что в свое время они выступали на стороне противников Давида, Авенир был назначен царем военачальником израильского войска (2Цар 3:27), а Амессай — иудейского (2Цар 20:8−10); естественно, Иоав, также военачальник, видел в них серьезных соперников.
2:35 Садока священника поставил царь... вместо Авиафара. Первоначально Давид назначил двух первосвященников — Авиафара и Садока (2Цар 8:17). После изгнания Авиафара первосвященниками в Израиле становились только потомки Садока (1Цар 2:35).
2:39 в Гефе. Геф был одним из пяти главных городов филистимлян (Нав 13:3; 1Цар 6:16; 1Цар 21:10−11; 1Цар 27:2).