Переклад Куліша та Пулюя
1 Як же прийшла година, вмерти Давидові, заповів він синові свойму Соломонові, мовлячи:
2 Я йду оце в ту дорогу, що нею ввесь сьвіт ійти мусить, ти ж кріпися й покажи себе мужем.
3 І пильнуй того, що вимагає Господь, Бог твій, від тебе: ходи путьми його й держи його встанови, заповідї, права і сьвідчення, як се написано в Мойсейовому законї, щоб бути тобі розважливим у всьому, що чинити меш, і всюди, куди обернешся;
4 Щоб Господь справдив слово своє, що прорік про мене, а воно таке: коли сини твої будуть вважати на свою путь, щоб ходити передо мною в правдї від усього серця й від усієї душі, то не перестануть потомки твої седїти на престолї Ізрайлевому.
5 Далїй же: знаєш сам, що вкоїв менї Йоаб Саруєнко, що він заподїяв двом гетьманам Ізрайлевим, Абенирові Ниренкові та Амессї Етеренкові, повбивавши їх серед миру, як би на війнї, та проливши, як на війнї, кров на пояс, що був на череслах у його, й на обуву, що мав на ногах своїх.
6 Оце ж чини по свойму розуму й не дай йому зїйти в землю на той сьвіт із волосом сивим.
7 Синам же Галаадїя Берзеллїя яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, вони бо стали менї в пригодї, як я втїкав од брата твого Абессалома.
8 Далїй, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминїя з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе!
9 Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподїяти, щоб він пійшов на той сьвіт із сивим волосом скривавленим.
10 І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городї.
11 Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Гебронї він правив сїм год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи.
12 І сїв Соломон на престолї батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала.
13 І прийшов Адонїя, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І спитала вона: А мирний же приход твій? І відказав їй: Мирний.
14 І почав: Треба менї поговорити з тобою. Каже вона: Говори.
15 Тодї каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив.
16 Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов менї. І каже вона йому: Говори.
17 І промовив він: Попроси царя Соломона — бо він тобі не відмовить — нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму.
18 І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе.
19 Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонїю, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сїв на свойму престолї. Поставлено престол і про цареву панїматку, й вона сїла з правого боку його.
20 І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов менї її. І відказав їй царь: Скажи тілько, панїматко, я певно тобі не відмовлю.
21 І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонїю?
22 І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонїя? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою сьвященника Абіятара та Йоаба Саруєнка.
23 І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай менї те й те вдїє Бог, коли Адонїя виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою!
24 Так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолї батька мого Давида, та по своїй обіцянцї устроїв менї дом: сьогоднї буде страчений Адонїя!
25 І дав царь Соломон наказ Банеї Йодаєнкові, й вбив його той, і вмер він.
26 Сьвященникові ж Абіятарові повелїв царь: Ійди ув Анатот у твій хутор, бо й ти заробив смерть. Та сьогоднї тебе не страчу, бо ти носив скриню Господню перед моїм отцем Давидом, і все, що витерпів отець мій, терпів і ти з ним.
27 Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був сьвященником Господнїм; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дом Ілїя в Силомі.
28 Як дойшла ж про се чутка до Йоаба — Йоаб же тягнув руку за Адонїєю, а до Соломона не прихилявся — то він втїк у намет Господень та й ухопився за роги жертівника.
29 Як же з'ясовано цареві Соломонові: Йоаб утїк у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його.
30 Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Нї, тут хочу вмерти. І принїс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він менї відказав.
31 І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно.
32 І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.
33 Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всї вічні часи нехай посилає Господь щасну долю!
34 І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівцї його в степу.
35 І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а сьвященника Садока поставив царь намість Абіятара.
36 І послав царь і повелїв кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нїкуди звідси.
37 Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кидрон, так зараз — знай се — мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову.
38 І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродїй й царь повелїв, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго.
39 Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Гетї:
40 І зібрався Семей, осїдлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета.
41 От і з'ясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад.
42 І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсї пійдеш куди небудь, мусиш — знай се — вмерти? Ти ж відказав менї: добре! чую!
43 Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повелїннє тобі дане?
44 І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподїяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову,
45 Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи!
46 І повелїв царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.
Новой Женевской Библии
2:1 и завещал он. Подобно Иакову (Быт 49), Моисею (Втор 31:1−8), Иисусу Навину (23:1−16) и Самуилу (1Цар 12:1−25), Давид произносит предсмертную речь. Каждая из этих речей посвящена передаче властных полномочий и знаменует собой наступление новой эпохи в истории Израиля.
2:2 в путь всей земли. Т.е. в могилу (Нав 23:14).
2:3 ходя путями Его и соблюдая уставы Его и заповеди Его. Давид наказывает Соломону хранить верность Господу и соблюдать Его заповеди, стяжая тем самым Его благословение (ср. Втор 6:2; 8:6, 11; 10:12−13; 11:22). В случае, если бы Соломон не прислушался к словам отца, его самого и весь Израиль ожидали бы тяжкие испытания (Втор 31:7, 23; Нав 1:6, 7, 9, 18; 1Цар 4:9).
2:4 если сыны твои будут наблюдать за путями своими. В завещании Соломону Давид отчасти повторяет то, что было возвещено ему Господом через пророка Нафана (2Цар 7:7−16) и затем прозвучало в благодарственной молитве самого Давида (2Цар 7:18−29).
от всего сердца своего и от всей души своей. См. Втор 4:29 и 6:5. Когда Иисуса Христа спросили, какая заповедь является «наибольшей», Он также повторил эти слова (Мф 22:35−40).
2:5 Иоав, сын Саруин. Иоав был одним из самых удачливых военачальников Давида, но при этом не отличался разборчивостью в средствах для достижения цели (см. ком. к 1:7). Давид просит Соломона не оставить безнаказанными убийство Иоавом своих соперников — Авенира, сына Нирова (2Цар 3:22−30) и Амессай, сына Иеферова (2Цар 20:4−10). Иоав заслужил кару не только тем, что Авенира и Амессаю он убил вероломно, но и потому, что при этом «пролил кровь бранную во время мира», что по закону было недопустимо (Втор 19:1−13; Втор 21:1−9).
2:7 сынам Верзеллия. См. 2Цар 17:27−29; 2Цар 19:31−40.
чтоб они были между питающимися твоим столом. Давид просит Соломона приблизить сыновей Верзеллия ко двору и обеспечить им содержание за государственный счет (ср. 2Цар 9:7; 2Цар 19:28; 4Цар 25:29; Неем 5:17).
2:8 Семей, сын Геры. См. 2Цар 16:5−8; 2Цар 19:16−23.
2:9 не оставь его безнаказанным. Закон Моисеев воспрещал поношения и проклятия в адрес правителей (ср. 21:10; Исх 22:28).
2:10 в городе Давидовом. Т.е. в Иерусалиме.
2:11 Времени царствования Давида над Израилем было сорок лет. Давид царствовал приблизительно с 1010 по 970 г. до Р.Х. В последние годы он, по-видимому, правил совместно с Соломоном (1:38−40).
в Хевроне царствовал он семь лет и тридцать три года царствовал в Иерусалиме. До взятия Давидом Иерусалима его столицей в течение семи лет был Хеврон.
Цари Иудеи и Израиля (Третья книга царств 2:12)
2:15 весь Израиль обращал на меня взоры свои, как на будущего царя. Адония явно принимает желаемое за действительное (1:7−10).
ибо от Господа это было ему. Этими словами Адония как бы признает священное право Соломона на престол, но последующая его просьба отдать ему Ависагу свидетельствует о противоположном.
2:17 чтоб он дал мне Ависагу Сунамитянку в жену. Ввиду того, что в древности на Ближнем Востоке царю полагалось иметь богатый двор и многочисленную семью, желание Адонии получить в жены Ависагу вполне понятно. Находясь при Давиде, Ависага оставалась девственницей (1:1−4), и поэтому формально это желание Адонии не было противозаконным (Втор 22:30). Тем не менее, если бы Адонии удалось сделать Ависагу своей женой, это явилось бы открытым вызовом молодому царю (ср. 2Цар 3:6−7; 2Цар 12:8; 2Цар 16:20−24).
2:18−20 Вирсавия соглашается исполнить просьбу Адонии, однако непонятно, чем объясняется такое ее решение: либо она поддалась на уловку царевича, либо просто хотела закончить разговор, заранее зная, каким будет ответ Соломона.
2:19 села по правую руку его. Т.е. на самое почетное место (Пс 109:1; Мф 20:21).
2:23 И поклялся царь Соломон Господом. Соломон призвал Господа покарать его, если Адония не понесет наказание за дерзкое посягательство на царскую власть (см. ком. к 1:17).
2:24 укрепивший меня и посадивший меня на престоле. См. ст. 12. и устроивший мне дом, как говорил Он. Судя по 11:42 и 14:21, Ровоам, сын и наследник Соломона, родился приблизительно в то время, когда его отец воцарился над Израилем (ср. 1Пар 22:9−10).
2:26 ты достоин смерти, но... я не умерщвлю тебя. Принимая во внимание, что священник Авиафар в свое время носил ковчег Божий (2Цар 15:24, 25, 29) и делил с Давидом тяготы и лишения (1Цар 22:20−23; 1Цар 23:6−9; 1Цар 30:7; 2Цар 17:15; 2Цар 19:11), Соломон смягчает наказание и изгоняет его в родовое владение в Анафофе. Анафоф располагался в шести километрах к северо-востоку от Иерусалима.
2:27 исполнилось слово. Повествователь всегда отмечает исполнение обещанного Господом (8:20; 12:15; 15:29; 16:12). В данном случае с изгнанием Авиафара сбывается пророчество об умалении и отстранении от священнического служения дома Илиева(1Цар 2:30−36).
2:28 убежал Иоав в скинию Господню. См. ком. к 1:39, 50.
2:29 пойди, умертви его. Иоав мог бы найти убежище у алтаря только в том случае, если бы его вина заключалась в непредумышленном убийстве (Исх 21:14). Поддержка же, оказанная им мятежному Адонии, давала Соломону право исполнить волю отца и убить Иоава, даже укрывшегося в скинии.
2:32 поразил мечем... Авенира... Амессая. Несмотря на то, что в свое время они выступали на стороне противников Давида, Авенир был назначен царем военачальником израильского войска (2Цар 3:27), а Амессай — иудейского (2Цар 20:8−10); естественно, Иоав, также военачальник, видел в них серьезных соперников.
2:35 Садока священника поставил царь... вместо Авиафара. Первоначально Давид назначил двух первосвященников — Авиафара и Садока (2Цар 8:17). После изгнания Авиафара первосвященниками в Израиле становились только потомки Садока (1Цар 2:35).
2:39 в Гефе. Геф был одним из пяти главных городов филистимлян (Нав 13:3; 1Цар 6:16; 1Цар 21:10−11; 1Цар 27:2).