Плач Єремії 1 глава — Українська Біблія. Турконяк → Новой Женевской Библии

Плач Єремії
Українська Біблія. Турконяк → Новой Женевской Библии

¹ І сталося, що після того, як захопили в полон Ізраїль і спустошили Єрусалим, Єремія сів, плачучи, і голосив цією жалібною піснею над Єрусалимом, і проказував:
1 Як самотньо сидить місто [1] , що було, сповнене народами, воно перетворилося, немов на вдову! Те, котре було виповнене народами, яке володіло країнами, стало здавачем данини.

² Воно гірко заплакало [2] вночі, і його сльози на його щоках, і не має нікого, хто б його потішив з усіх, що його любили. Усі його друзі відреклися від нього, стали його ворогами.

³ Переселено Юдею від його впокорення і від безлічі його рабства. Воно осіло між народами, не знайшло спочинку. Усі, хто його переслідував, його захопили посеред тих, що гноблять.

⁴ Дороги Сіону плачуть, оскільки немає тих, що приходять у свято. Усі його брами знищені, його священики стогнуть, його дівчата відведені в полон, і воно засмучене в собі.

⁵ Гнобителі стали йому за голову, і пощастило його ворогам, бо Господь упокорив його через значне число його безбожностей. Його немовлята пішли в полон перед обличчям гнобителя.

⁶ І забрано в дочки Сіону всю її красу. Її володарі стали, як барани, що не знаходять стада, і, безсилі, пішли перед обличчям переслідувача.

⁷ Єрусалим згадав дні свого впокорення і своїх відкинень, усе своє любе, що було від давніх днів, коли його народ упав у руки гнобителя, і для нього не було помічника, його вороги, бачачи, сміялися з його переселення.

⁸ Єрусалим згрішив гріхом, — через це він захитався. Усі, що його прославляли, його впокорили, бо побачили його сором, і він стогне, і повернувся назад.

⁹ Його нечистота біля його ніг, він не згадав свого кінця. Він понизив свою гордість, немає того, хто його потішає! Господи, поглянь на моє впокорення, бо ворог звеличився

¹⁰ і, гноблячи, простягнув свою руку на все йому любе. Адже він побачив народи, які входили до його святині, ті, кому Ти заповів не входити до Твого збору.

¹¹ Весь його народ стогне, шукаючи хліба, — дали його улюблене на їжу, щоб повернути душу. Господи, поглянь і подивися, бо він став без честі!

¹² Не до вас, усі, що проходять дорогою! Поверніться і погляньте, чи є біль, як мій біль, що стався? Мене впокорив Господь у дні гніву Його обурення.

¹³ Зі Своєї висоти послав вогонь у мої кості, зібрав його. Простягнув сіть моїм ногам, повернув мене назад, дав мене знищеним, — цілий день у болях.

¹⁴ Він чував над моїми безбожностями. На моїх руках вони сплелися, піднялися мені на шию. Ослабла моя сила, бо дав Господь у мої руки страждання, не зможу встояти.

¹⁵ Господь забрав усіх моїх володарів з-посеред мене, скликав на мене час, щоб розбити моїх вибраних. Господь витиснув чавило дівиці, дочці Юди. За це я плачу.

¹⁶ Моє око вивело воду, бо віддалився від мене Той, Хто мене потішає, Хто повертає мою душу. Мої сини були знищені, бо ворог зміцнився.

¹⁷ Сіон розвів своїми руками, немає того, хто його потішає. Господь заповів Якову, довкола нього його гнобителі, Єрусалим став відлучений посеред них.

¹⁸ Праведний Господь, бо я засмутив Його уста. Послухайте ж, усі народи, і погляньте на мій біль. Мої дівчата і мої молоді пішли в полон.

¹⁹ І закликала я [3] до моїх коханців, а вони мене обманули. Мої священики і мої старійшини — у місті їх не стало, бо шукали собі їжі, щоб повернути свої душі, та не знайшли.

²⁰ Поглянь, Господи, бо я пригнічена! Моє лоно стривожилося, обернулося в мені серце моє, бо я зовсім збунтувалася [4]. Ззовні бездітним зробив мене меч, — так, як у домі смерть.

²¹ Послухайте ж, бо я стогну, немає того, хто мене потішає. Усі мої вороги почули про мою біду і зраділи, бо Ти вчинив. Ти навів день, Ти назвав час, і вони стали подібними до мене.

²² Нехай прийде все їхнє зло перед Твоє обличчя, тож очисти їх, як Ти зробив очищення і за всі мої гріхи, бо численні мої стогони, і моє серце — засмучене.

Новой Женевской Библии

1:1−22 Избранный град Сиона, некогда великий, ныне лежит во прахе.

1:1 Как одиноко. Первый стих задает тему плача: Иерусалим теряет свое былое величие. Город, некогда вознесенный, теперь опустел, разграбленный вавилонянами (ср. Ис 1:21−26).

многолюдный... великий. Воспоминания о прошлом величии Иерусалима.

вдова. См. Иер 15:17. Пророк сравнивает Иерусалим с одинокой вдовой, потерявшей свою честь и былое великолепие (ст. 1:6).

данником. Данничество — антитеза истинной природе Израиля, обретшего свободу после египетского рабства. См. Втор 15:12−18; Иер 2:14. Пленение мыслится как утрата благословения, обещанного заветом.

1:2 утешителя. См. также ст. 7, 9:16. Это противопоставление утешению, обещанному в Ис 40:1. Опустошения, причиненные вавилонянами, столь ужасающи, что, вопреки обещанию пророка, утешиться невозможно.

любивших. Ироническое именование соседних с Иудеей языческих племен, с которыми она охотно поддерживала отношения (ср. Иер 3:1).

1:3 О падении Иудеи см. 4Цар 24:20 — 25:30; Иер, гл. 39−45; 52.

переселился. Речь идет о наиболее мучительном унижении для избранного народа (ср. Втор 28:63−68).

не нашел покоя. Утрата, прямо противоположная «успокоению от врагов», дарованному по обетованию (Втор 12:9; 2Цар 7:1; ср. Втор 28:65).

1:4 Здесь нашла отражение повседневная религиозная практика древнего Израиля.

Пути Сиона. Этими путями, совершая паломничество к храму, шли все, кто жил в отдалении (ср. Пс 83:6).

праздник. Во время ежегодных религиозных праздников (см. Исх 23:14−17; Лев 23:4−44) Иерусалим был особенно полон людьми, а священники проводили торжественные службы.

девицы его печальны. Символ поражения. Ср. Иер 31:13.

1:5 Враги его... благоденствуют. См. Пс 72; Иер 12:1. Жалоба здесь соседствует с исповеданием греха. Горести, выпавшие на долю Иудеи в соответствии с предсказаниями пророков, суть результат беззаконий.

1:6 дщери Сиона. Это выражение обычно персонифицирует Иерусалим (ср. Иер 6:2), однако равным образом может относиться и к женщинам города, которые остро переживают его горе.

1:7 Вспомнил Иерусалим. Нынешнее горестное состояние противопоставляется прежним временам благоденствия, связанным с именами царей Давида и Соломона.

никто не помогает ему. См. ком. к ст. 2. Контраст с победоносным Давидом.

1:8 согрешил Иерусалим. Идея греха как причины пленения получает развитие с помощью образов ритуальной нечистоты.

отвратительным. Ср. Лев 15:19−33, где речь идет о «нечистоте мужчины и женщины». Последствия греха Иудеи были аналогичными, если не более тяжкими: отлучение от богослужений и, возможно, мучительные унижения (ср. Иер 13:22, 26).

1:9 нечистота. Т.е. ритуальная оскверненность.

1:10 святилище. Осквернение Святого места завоевателями противопоставляется самому предназначению храма, собирающего все народы для почитания Бога Израилева (3Цар 8:41−43).

1:11 Весь народ ... подкрепить душу. Картина общего разорения дополняется сообщением об отсутствии продуктов в городе.

1:12 все проходящие путем... какая постигла меня. К мысли о справедливости наказания (ст. 5:8) примешивается ощущение чрезмерности страдания: Сион понес слишком тяжкое наказание.

1:13 послал Он огонь. Сион сознает, что Сам Господь послал на него бедствия (ср. Пс 87:14−19).

1:15 Господь низложил. Господь, некогда воевавший на стороне Израиля (Втор 9:1−13), обратил Свою мощь против собственного народа.

1:16 далеко от меня утешитель. Ср. 1:7 — теми же чувствами пронизаны слова, сказанные от лица Сиона.

1:17 Сион. Снова упоминаются несчастья, выпавшие на долю Сиона, так что в конечном итоге это становится стержнем всего произведения (см. ком. к ст. 9 и 13).

О Иакове. Одно из наименований Израиля, образованное от имени одного из патриархов.

Иерусалим сделался мерзостью среди них. Присутствие Иудеи как чего-то нечистого среди других народов разрушает ее образ свидетеля святости Божией (ср. Исх 19:5−6).

1:18 Праведен Господь. Признав свои грехи, Сион оправдывает наказание Божие, вновь возвращаясь к мысли о плене.

1:19 друзей моих. Друзья как ложный объект доверия (ср. Ис 7:1−19).

1:21 враги мои. Сион взывает к Господу по поводу злорадства врагов, в высшей степени оскорбительного для избранного народа, а значит, и для самого Бога. дню. День Господень становится днем гнева для врагов. Наказание сначала осуществляется руками врагов, а затем обращается на них же самих (ср. Иер 25:15−38).

1:22 Да предстанет... за все грехи мои. Жалоба Сиона переходит в уверенность, что враги точно так же заслуживают наказания.

стоны мои. Просьба о наказании врагов не утешает Сион в его скорби.