Плач 1 глава

Плач Ярэміі
Пераклад Антонія Бокуна → Новой Женевской Библии

Пераклад Антонія Бокуна

1 Як сядзіць самотна сталіца, [некалі] шматлюдная! Сталася як удава тая, якая [была] вялікай сярод народаў. Княгіня сярод краінаў сталася нявольніцай!
2 Яна плачма плача ўначы, і сьлёзы ейныя на шчоках у яе. Няма для яе пацяшальніка з усіх, што любілі яе; усе сябры ейныя здрадзілі ёй, сталі ворагамі для яе.
3 Юдэя ўзята ў палон, [яна] ў горы і няволі вялікай, яна жыве паміж паганамі, не знаходзіць супачынку; усе перасьледвальнікі ейныя дагналі яе ў [месцах] цесных.
4 Смутныя шляхі [дачкі] Сыёну, ніхто ня прыйдзе на сьвяты; усе брамы яе спустошаныя; сьвятары яе енчаць; дзяўчаты яе пакутуюць, і горка ёй.
5 Прыгнятальнікі яе сталіся галавою, ворагі яе маюць посьпех, бо ГОСПАД даў ёй пакуты за мноства правінаў яе; дзеці яе пайшлі ў палон перад абліччам прыгнятальніка.
6 І адыйшла ад дачкі Сыёну ўся велічнасьць яе; князі яе сталіся як алені, якія не знаходзяць пашы, і ідуць яны бяз сілы перад перасьледвальнікам.
7 Узгадвае Ерусалім у дні нядолі сваёй і гаротнасьці сваёй усе каштоўнасьці свае, якія былі ў дні даўнейшыя, [перад тым,] як патрапіў народ ягоны ў руку прыгнятальніка, і няма нікога, хто дапаможа яму, і бачаць гэта прыгнятальнікі, і сьмяюцца з руінаў ягоных.
8 Грэхам зграшыла [дачка] Ерусаліму, дзеля гэтага сталася нячыстаю; усе, хто шанавалі яе, пагарджаюць ёю, бо бачылі голасьць ейную; яна таксама енчыць і адварочваецца [ад усіх].
9 Нячыстасьць ейная — на прыполах ейных, яна ня ўзгадвала пра канец свой; і яна ўпала незвычайна, не было пацяшальніка ў яе. «Глянь, ГОСПАДЗЕ, на нядолю маю, бо ўзьвялічыўся вораг».
10 Прыгнятальнік выцягнуў руку сваю на ўсе каштоўныя рэчы ейныя, яна бачыла, што ўвайшлі ў сьвятыню ейную пагане, пра якіх Ты загадаў, што яны ня ўвойдуць у царкву Тваю.
11 Увесь народ ейны енчыць, шукаючы хлеба, яны аддалі каштоўныя рэчы свае за ежу, каб ажывіць душу сваю. «Глянь, ГОСПАДЗЕ, і прыгледзься, бо я сталася нікчэмнаю».
12 «Гэта нішто для вас! Усе вы, што ідзеце па дарозе, прыгледзьцеся і пабачце, ці ёсьць такі боль, як мой боль, які зроблены мне, якім ГОСПАД даў пакуты [мне] ў дзень палючага гневу Свайго.
13 З вышыні Ён паслаў агонь у косткі мае і запанаваў над імі; расьцягнуў сетку на ногі мае, павярнуў мяне назад, зрабіў мяне спустошанаю і мляваю ўвесь дзень.
14 Ярмо правінаў маіх зьвязана рукою Ягонай; яны сплеценыя, узыйшлі на шыю маю; Ён паваліў сілу маю; Госпад аддаў мяне ў рукі, з якіх я не магу вырвацца.
15 Госпад сапхнуў усіх дужых сярод мяне, склікаў грамаду супраць мяне, каб струшчыць юнакоў маіх; як у тоўчні, стаптаў Госпад дзяўчыну, дачку Юды.
16 З гэтае прычыны я плачу; вока маё, вока маё выцякае вадою, бо далёка ад мяне пацяшальнік, які ажывіў бы душу маю; сыны мае зьнішчаныя, бо ўзьвялічыўся вораг».
17 Выцягвае рукі свае [дачка] Сыёну, няма каму пацешыць яе. ГОСПАД загадаў пра Якуба, вакол яго прыгнятальнікі ягоныя; [дачка] Ерусаліму сталася нячыстаю сярод іх.
18 «Праведны ГОСПАД, бо я бунтавалася супраць [слова] вуснаў Ягоных. Слухайце, прашу, усе народы, і пабачце боль мой: дзяўчаты мае і юнакі мае пайшлі ў палон.
19 Я клікала каханкаў маіх, але яны падманулі мяне; сьвятары мае і старшыні мае гінуць у горадзе, шукаючы ежы сабе, каб ажывіць душы свае.
20 Глянь, ГОСПАДЗЕ, бо цесна мне, унутранасьць мая скорчылася, сэрца маё пераварочваецца ў-ва мне, бо бунтуючыся, я збунтавалася; звонку меч забірае дзяцей, а ў доме — сьмерць.
21 Яны пачулі, што я енчу, і няма каму пацешыць мяне; усе ворагі мае пачулі пра нядолю маю і цешацца, што Ты ўчыніў [гэта]. Прывядзі [на іх] дзень, які Ты прадказаў, і няхай будзе з імі, як са мною!
22 Няхай уся ліхота іхняя прыйдзе перад аблічча Тваё, і ўчыні ім так, як Ты ўчыніў мне за ўсе правіны мае, бо вялікі енк мой, і сэрца маё млоснае».

Новой Женевской Библии

1:1−22 Избранный град Сиона, некогда великий, ныне лежит во прахе.

1:1 Как одиноко. Первый стих задает тему плача: Иерусалим теряет свое былое величие. Город, некогда вознесенный, теперь опустел, разграбленный вавилонянами (ср. Ис 1:21−26).

многолюдный... великий. Воспоминания о прошлом величии Иерусалима.

вдова. См. Иер 15:17. Пророк сравнивает Иерусалим с одинокой вдовой, потерявшей свою честь и былое великолепие (ст. 1:6).

данником. Данничество — антитеза истинной природе Израиля, обретшего свободу после египетского рабства. См. Втор 15:12−18; Иер 2:14. Пленение мыслится как утрата благословения, обещанного заветом.

1:2 утешителя. См. также ст. 7, 9:16. Это противопоставление утешению, обещанному в Ис 40:1. Опустошения, причиненные вавилонянами, столь ужасающи, что, вопреки обещанию пророка, утешиться невозможно.

любивших. Ироническое именование соседних с Иудеей языческих племен, с которыми она охотно поддерживала отношения (ср. Иер 3:1).

1:3 О падении Иудеи см. 4Цар 24:20 — 25:30; Иер, гл. 39−45; 52.

переселился. Речь идет о наиболее мучительном унижении для избранного народа (ср. Втор 28:63−68).

не нашел покоя. Утрата, прямо противоположная «успокоению от врагов», дарованному по обетованию (Втор 12:9; 2Цар 7:1; ср. Втор 28:65).

1:4 Здесь нашла отражение повседневная религиозная практика древнего Израиля.

Пути Сиона. Этими путями, совершая паломничество к храму, шли все, кто жил в отдалении (ср. Пс 83:6).

праздник. Во время ежегодных религиозных праздников (см. Исх 23:14−17; Лев 23:4−44) Иерусалим был особенно полон людьми, а священники проводили торжественные службы.

девицы его печальны. Символ поражения. Ср. Иер 31:13.

1:5 Враги его... благоденствуют. См. Пс 72; Иер 12:1. Жалоба здесь соседствует с исповеданием греха. Горести, выпавшие на долю Иудеи в соответствии с предсказаниями пророков, суть результат беззаконий.

1:6 дщери Сиона. Это выражение обычно персонифицирует Иерусалим (ср. Иер 6:2), однако равным образом может относиться и к женщинам города, которые остро переживают его горе.

1:7 Вспомнил Иерусалим. Нынешнее горестное состояние противопоставляется прежним временам благоденствия, связанным с именами царей Давида и Соломона.

никто не помогает ему. См. ком. к ст. 2. Контраст с победоносным Давидом.

1:8 согрешил Иерусалим. Идея греха как причины пленения получает развитие с помощью образов ритуальной нечистоты.

отвратительным. Ср. Лев 15:19−33, где речь идет о «нечистоте мужчины и женщины». Последствия греха Иудеи были аналогичными, если не более тяжкими: отлучение от богослужений и, возможно, мучительные унижения (ср. Иер 13:22, 26).

1:9 нечистота. Т.е. ритуальная оскверненность.

1:10 святилище. Осквернение Святого места завоевателями противопоставляется самому предназначению храма, собирающего все народы для почитания Бога Израилева (3Цар 8:41−43).

1:11 Весь народ ... подкрепить душу. Картина общего разорения дополняется сообщением об отсутствии продуктов в городе.

1:12 все проходящие путем... какая постигла меня. К мысли о справедливости наказания (ст. 5:8) примешивается ощущение чрезмерности страдания: Сион понес слишком тяжкое наказание.

1:13 послал Он огонь. Сион сознает, что Сам Господь послал на него бедствия (ср. Пс 87:14−19).

1:15 Господь низложил. Господь, некогда воевавший на стороне Израиля (Втор 9:1−13), обратил Свою мощь против собственного народа.

1:16 далеко от меня утешитель. Ср. 1:7 — теми же чувствами пронизаны слова, сказанные от лица Сиона.

1:17 Сион. Снова упоминаются несчастья, выпавшие на долю Сиона, так что в конечном итоге это становится стержнем всего произведения (см. ком. к ст. 9 и 13).

О Иакове. Одно из наименований Израиля, образованное от имени одного из патриархов.

Иерусалим сделался мерзостью среди них. Присутствие Иудеи как чего-то нечистого среди других народов разрушает ее образ свидетеля святости Божией (ср. Исх 19:5−6).

1:18 Праведен Господь. Признав свои грехи, Сион оправдывает наказание Божие, вновь возвращаясь к мысли о плене.

1:19 друзей моих. Друзья как ложный объект доверия (ср. Ис 7:1−19).

1:21 враги мои. Сион взывает к Господу по поводу злорадства врагов, в высшей степени оскорбительного для избранного народа, а значит, и для самого Бога. дню. День Господень становится днем гнева для врагов. Наказание сначала осуществляется руками врагов, а затем обращается на них же самих (ср. Иер 25:15−38).

1:22 Да предстанет... за все грехи мои. Жалоба Сиона переходит в уверенность, что враги точно так же заслуживают наказания.

стоны мои. Просьба о наказании врагов не утешает Сион в его скорби.



2007–2024. Зроблена з любоўю для тых, што любяць і шукаюць Бога. Калі ў вас ёсць пытанні ці пажаданні, то пішыце нам: bible-man@mail.ru.