Плач Єремії 1 глава

Плач Єремії
Українська Біблія. Турконяк → New King James Version

І сталося, що після того, як захопили в полон Ізраїль і спустошили Єрусалим, Єремія сів, плачучи, і голосив цією жалібною піснею над Єрусалимом, і проказував: 1 Як самотньо сидить місто [1] , що було, сповнене народами, воно перетворилося, немов на вдову! Те, котре було виповнене народами, яке володіло країнами, стало здавачем данини.

How lonely sits the city That was full of people! How like a widow is she, Who was great among the nations! The princess among the provinces Has become a [a]slave!

Воно гірко заплакало [2] вночі, і його сльози на його щоках, і не має нікого, хто б його потішив з усіх, що його любили. Усі його друзі відреклися від нього, стали його ворогами.

She weeps bitterly in the night, Her tears are on her cheeks; Among all her lovers She has none to comfort her. All her friends have dealt treacherously with her; They have become her enemies.

Переселено Юдею від його впокорення і від безлічі його рабства. Воно осіло між народами, не знайшло спочинку. Усі, хто його переслідував, його захопили посеред тих, що гноблять.

Judah has gone into captivity, Under affliction and hard servitude; She dwells among the [b]nations, She finds no rest; All her persecutors overtake her in dire straits.

Дороги Сіону плачуть, оскільки немає тих, що приходять у свято. Усі його брами знищені, його священики стогнуть, його дівчата відведені в полон, і воно засмучене в собі.

The roads to Zion mourn Because no one comes to the [c]set feasts. All her gates are desolate; Her priests sigh, Her virgins are afflicted, And she is in bitterness.

Гнобителі стали йому за голову, і пощастило його ворогам, бо Господь упокорив його через значне число його безбожностей. Його немовлята пішли в полон перед обличчям гнобителя.

Her adversaries have become [d]the master, Her enemies prosper; For the Lord has afflicted her Because of the multitude of her transgressions. Her children have gone into captivity before the enemy.

І забрано в дочки Сіону всю її красу. Її володарі стали, як барани, що не знаходять стада, і, безсилі, пішли перед обличчям переслідувача.

And from the daughter of Zion All her splendor has departed. Her princes have become like deer That find no pasture, That [e]flee without strength Before the pursuer.

Єрусалим згадав дні свого впокорення і своїх відкинень, усе своє любе, що було від давніх днів, коли його народ упав у руки гнобителя, і для нього не було помічника, його вороги, бачачи, сміялися з його переселення.

In the days of her affliction and roaming, Jerusalem remembers all her pleasant things That she had in the days of old. When her people fell into the hand of the enemy, With no one to help her, The adversaries saw her And mocked at her [f]downfall.

Єрусалим згрішив гріхом, — через це він захитався. Усі, що його прославляли, його впокорили, бо побачили його сором, і він стогне, і повернувся назад.

Jerusalem has sinned gravely, Therefore she has become [g]vile. All who honored her despise her Because they have seen her nakedness; Yes, she sighs and turns away.

Його нечистота біля його ніг, він не згадав свого кінця. Він понизив свою гордість, немає того, хто його потішає! Господи, поглянь на моє впокорення, бо ворог звеличився

Her uncleanness is in her skirts; She did not consider her destiny; Therefore her collapse was awesome; She had no comforter. “O Lord, behold my affliction, For the enemy is exalted!”

і, гноблячи, простягнув свою руку на все йому любе. Адже він побачив народи, які входили до його святині, ті, кому Ти заповів не входити до Твого збору.

The adversary has spread his hand Over all her [h]pleasant things; For she has seen the nations enter her [i]sanctuary, Those whom You commanded Not to enter Your assembly.

Весь його народ стогне, шукаючи хліба, — дали його улюблене на їжу, щоб повернути душу. Господи, поглянь і подивися, бо він став без честі!

All her people sigh, They [j]seek bread; They have given their [k]valuables for food to restore life. “See, O Lord, and consider, For I am scorned.”

Не до вас, усі, що проходять дорогою! Поверніться і погляньте, чи є біль, як мій біль, що стався? Мене впокорив Господь у дні гніву Його обурення.

“Is it nothing to you, all you who [l]pass by? Behold and see If there is any sorrow like my sorrow, Which has been brought on me, Which the Lord has inflicted In the day of His fierce anger.

Зі Своєї висоти послав вогонь у мої кості, зібрав його. Простягнув сіть моїм ногам, повернув мене назад, дав мене знищеним, — цілий день у болях.

“From above He has sent fire into my bones, And it overpowered them; He has spread a net for my feet And turned me back; He has made me desolate And faint all the day.

Він чував над моїми безбожностями. На моїх руках вони сплелися, піднялися мені на шию. Ослабла моя сила, бо дав Господь у мої руки страждання, не зможу встояти.

“The yoke of my transgressions was [m]bound; They were woven together by His hands, And thrust upon my neck. He made my strength fail; The Lord delivered me into the hands of those whom I am not able to withstand.

Господь забрав усіх моїх володарів з-посеред мене, скликав на мене час, щоб розбити моїх вибраних. Господь витиснув чавило дівиці, дочці Юди. За це я плачу.

“The Lord has trampled underfoot all my mighty men in my midst; He has called an assembly against me To crush my young men; The Lord trampled as in a winepress The virgin daughter of Judah.

Моє око вивело воду, бо віддалився від мене Той, Хто мене потішає, Хто повертає мою душу. Мої сини були знищені, бо ворог зміцнився.

“For these things I weep; My eye, my eye overflows with water; Because the comforter, who should restore my life, Is far from me. My children are desolate Because the enemy prevailed.”

Сіон розвів своїми руками, немає того, хто його потішає. Господь заповів Якову, довкола нього його гнобителі, Єрусалим став відлучений посеред них.

Zion [n]spreads out her hands, But no one comforts her; The Lord has commanded concerning Jacob That those around him become his adversaries; Jerusalem has become an unclean thing among them.

Праведний Господь, бо я засмутив Його уста. Послухайте ж, усі народи, і погляньте на мій біль. Мої дівчата і мої молоді пішли в полон.

“The Lord is righteous, For I rebelled against His [o]commandment. Hear now, all peoples, And behold my sorrow; My virgins and my young men Have gone into captivity.

І закликала я [3] до моїх коханців, а вони мене обманули. Мої священики і мої старійшини — у місті їх не стало, бо шукали собі їжі, щоб повернути свої душі, та не знайшли.

“I called for my lovers, But they deceived me; My priests and my elders Breathed their last in the city, While they sought food To restore their life.

Поглянь, Господи, бо я пригнічена! Моє лоно стривожилося, обернулося в мені серце моє, бо я зовсім збунтувалася [4]. Ззовні бездітним зробив мене меч, — так, як у домі смерть.

“See, O Lord, that I am in distress; My soul[p] is troubled; My heart is overturned within me, For I have been very rebellious. Outside the sword bereaves, At home it is like death.

Послухайте ж, бо я стогну, немає того, хто мене потішає. Усі мої вороги почули про мою біду і зраділи, бо Ти вчинив. Ти навів день, Ти назвав час, і вони стали подібними до мене.

“They have heard that I sigh, But no one comforts me. All my enemies have heard of my trouble; They are glad that You have done it. Bring on the day You have [q]announced, That they may become like me.

Нехай прийде все їхнє зло перед Твоє обличчя, тож очисти їх, як Ти зробив очищення і за всі мої гріхи, бо численні мої стогони, і моє серце — засмучене.

“Let all their wickedness come before You, And do to them as You have done to me For all my transgressions; For my sighs are many, And my heart is faint.”

« 52 глава 2 глава »