Українська Біблія. Турконяк
1 І сталося в ті дні, що не було царя в Ізраїлі. І був один чоловік, левіт, який жив на схилах гори Єфрема. Взяв собі чоловік жінку-наложницю з Вифлеєма юдейського.
2 Якось його наложниця розгнівалася на нього і пішла від нього до дому свого батька, до Вифлеєму юдейського, і була там упродовж чотирьох місяців.
3 І піднявся її чоловік, і пішов за нею, щоб промовляти до її серця і помиритися з нею, і знову привести її до себе. З ним пішов його слуга і пара ослів, і він пішов аж до дому її батька. Батько молодиці побачив його і вийшов йому назустріч.
4 Його тесть — батько молодиці, запросив його в дім, і той провів з ним три дні; вони їли, пили і поснули там.
5 І сталося четвертого дня, пробудилися вони вранці, і він піднявся, щоб відійти. Та батько молодиці сказав до свого зятя: Підкріпи своє серце кількома шматками хліба, і після цього підете.
6 Тож вони сіли, і їли обидва разом, і пили. І сказав батько молодиці до чоловіка: Почавши, переночуй, і нехай розвеселиться твоє серце.
7 І встав чоловік, щоб відійти, та його тесть примусив його, і знову переночував там.
8 І встав вранці на п’ятий день, щоб відійти. Та батько молодиці знову сказав: Підкріпи своє серце хлібом і будь як воїн, аж доки не схилиться день до вечора. І їли, і пили обидва,
9 і встав чоловік, щоб відійти, — він, його наложниця і його слуга. І його тесть, батько молодиці, сказав йому: Ось схилився день до вечора, відпочинь тут ще сьогодні, і нехай розвеселиться твоє серце, і встанете вранці в дорогу вашу, і відійдеш до твого житла.
10 Та не бажав чоловік переночувати, устав і пішов, і дійшов аж напроти Євуса (це є Єрусалим), і з ним — пара навантажених ослів, і його наложниця з ним.
11 Ще коли вони були біля Євуса, то день дуже схилився, тож слуга сказав своєму господареві: Ходімо, звернемо до цього євусейського міста й переночуємо в ньому.
12 І сказав йому пан його: Ні, не зверну до чужого міста, яке не є з ізраїльських синів, а підемо аж до Ґаваа.
13 І сказав слуга його: Ходімо, увійдемо до одного з місць і переночуємо в Ґаваа чи в Рамі.
14 Тож вони вирушили й пішли, бо сонце зайшло близько Ґаваа, яка належить Веніамінові.
15 І подалися туди, щоб увійти переночувати в Ґаваа, увійшли й сіли на площі міста, і немає чоловіка, який ввів би їх у свій дім переночувати.
16 І ось старий чоловік зайшов зі своїх діл з поля ввечері, а чоловік — з гори Єфрема, і він проживав у Ґаваа, а мужі того місця — сини Веніаміна.
17 І поглянувши очима, побачив чоловіка — мандрівника на площі міста, і сказав старий чоловік: Куди йдеш і звідки мандруєш?
18 Він же відповів йому: Приходимо ми з Вифлеєма юдейського аж до схилів гори Єфрема. Бо я є звідти, і пішов я до Вифлеєма юдейського, і я йду до свого дому, і немає чоловіка, хто ввів би мене у свій дім переночувати.
19 І солома, і їжа для ослів у нас є, і в мене є хліб та вино і для твоєї рабині, і для слуги твоєї рабині, немає браку в жодній речі.
20 Тож старий чоловік сказав: Мир тобі, тільки вся твоя потреба на мені, тільки на площі не ночуй!
21 І він привів його до своєї хати, і завів його ослів, і помив їм ноги, вони ж їли і пили.
22 А коли вони розвеселилися своїм серцем, то ось мужі міста, сини беззаконників, оточили хату, били у двері й сказали до старого чоловіка, господаря хати, вимагаючи: Виведи чоловіка, який зайшов до твоєї хати, щоб ми його пізнали!
23 Та чоловік, господар хати, вийшов до них і сказав їм: Ні, брати, не чиніть зла після того, як зайшов цей чоловік у мою хату, не чиніть цієї глупоти!
24 Ось моя дочка-дівиця і його наложниця, виведу їх, і принизите їх, і вчините їм те, що добре у ваших очах, а цьому мужеві не вчините слово цього безумства!
25 Та не забажали мужі послухати його. І взяв чоловік свою наложницю, і вивів її до них надвір, вони ж пізнали її і глумилися з неї цілу ніч аж до ранку. І відіслали її, коли сходила рання зоря.
26 І прийшла жінка на світанку, і впала біля дверей брами дому чоловіка, там, де був її володар, і лежала, поки не розвиднілося.
27 І встав її володар вранці, відкрив двері дому і вийшов, щоб піти своєю дорогою, і ось жінка — його наложниця — лежала під дверима, і її руки на порозі.
28 І сказав він до неї: Встань і підемо! Та вона не відповіла йому, але померла. І він узяв її на осла; встав чоловік і пішов до своєї місцевості.
29 Він прийшов до своєї хати, взяв меч, взяв свою наложницю і розрубав її по костях її на дванадцять частин, і послав їх до всіх племен Ізраїля.
30 І було, що кожний, хто побачив, сказав: Не сталося, і не видно було такого від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня! І він наказав мужам, через яких вислав, кажучи: Так промовите до всіх ізраїльських мужів: Хіба сталося за цим словом від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня? Зробіть самі між собою про це нараду і скажіть.
Новой Женевской Библии
19:1 — 21:25 Из последних глав Книги Судей израилевых, в которых рассказывается о вспыхнувшей среди народа Божия гражданской войне, следует, что неудачи Израиля были вызваны отсутствием у него верного завету царя (19:1; 21:25; ср. 17:6; 18:1). Главными виновниками греха на сей раз были вениаминитяне, предававшиеся содомскому греху. Выбор Господа пал на колено Иудино (из которого вышел Давид), коему надлежало вести народ израильский против колена Вениаминова (ср. сходство выражений между 1:1−2 и 20:18). Отношение других колен к вениаминитянам в тот момент фактически было таким же, как к хананеям. Тем не менее, вину их разделял весь израильский народ, ибо каждое из его колен делало то, что ему казалось справедливым (21:25). Поведение левита (явная параллель с действиями Саула в 1Цар 11:6−8) и ефремлянина в эпизоде с гибелью наложницы (гл. 19) никак не комментируется в тексте. Между тем, на возможную причину всех неудач Израиля, ввергшегося в хаос беззакония, указывает только одна фраза, ставшая рефреном всей Книги Судей и не раз звучащая в последней ее части (19:1; 21:25): «в те дни не было царя у Израиля». Из всего этого следует вывод, что Израилю нужен был царь, причем из колена Иудина, а не Вениаминова, Давид, а не Саул. Только при таком условии будет должным образом соблюдаться завет.
19:1 В те дни, когда не было царя у Израиля. См. 17:6.
левит. Этот человек был из колена, которое было избрано Богом для служения при Его Святилище.
наложницу. Наложницами обычно были рабыни, которые не пользовались правами законных жен (ср. 8:31 и 9:18).
19:2 поссорилась с ним. Или: «была неверна ему». Закон иудейский требовал побивать камнями виновных в супружеской неверности (Втор 22:22). Но в то время, о котором здесь говорится, «каждый делал то, что ему казалось справедливым» (17:6; 21:25).
19:3−10 Гостеприимство тестя, столь характерное для древнего Востока, резко контрастирует с негостеприимным поведением вениаминитян в Гиве, о котором говорится далее.
19:10 к Иевусу, что ныне Иерусалим. См. 1:21 и ком.
19:12 не пойдем в город иноплеменников. Ирония в том, что левит и его наложница, отказавшись остановиться в городе иноплеменников, решили заночевать в Гиве Вениаминовой, где подверглись обхождению, сравнимому разве что с обычаями Содома и Гоморры (см. ком. к 19:1 — 21:25).
до Гивы. Город во владении колена Вениаминова, родина Саула (в 1Цар 11:4 он назван Гивой Сауловой).
19:14 — 20:48 Грех Гивы был подобен греху Содома и Гоморры (Быт 19:1−13), и потому все сыны Вениаминовы должны были погибнуть. Обычаи соплеменников в конечном счете негативно сказалось на Сауле и его потомках.
19:15 сел на улице в городе. Таким способом путники показывали, что нуждаются в «доме для ночлега» (ст. 16−20).
19:16 один старик... с горы Ефремовой. В данном случае гостеприимство проявил иноплеменник.
19:18 к дому Господа. Т.е. к скинии в Силоме (18:31).
и никто не приглашает меня в дом. См. ст. 15 и ком.
19:20 на улице. См. ст. 15 и ком.
19:22 выведи человека. См. ком. к 19:1−21:25.
19:23 не делайте этого безумия. См. ст. 24.
19:24 вот у меня дочь девица, и у него наложница... не делайте этого безумия. См. ст. 23. В Книге Судей израилевых это предложение ефремлянина не оправдывается и не осуждается. Левит не упомянул об этом, когда рассказывал соотечественникам, что с ним приключилось (20:5; 19:14−28). Закон гостеприимства на древнем Востоке требовал от хозяина обеспечить гостю защиту, но подобное самопожертвование в нем не оговаривалось.
19:29 двенадцать частей. Существует явная параллель между поступком левита и действиями Саула, разрезавшего быка на двенадцать частей, дабы призвать весь народ Израиля на борьбу против аммонитян (1Цар 11:6−8). В свете этой истории Саул выглядел крайне негативно.