Переклад Огієнка
1 І сталося тими днями, — а царя в Ізраїлі не було — і був один Левит прихо́дько на узбі́ччях Єфремових гір. І взяв він собі жінку нало́жницю з Юдиного Віфлеєму.
2 А нало́жниця його чинила пере́люб при ньому, та й пішла від нього до дому свого батька, до Віфлеєму Юдиного, і була там чотири місяці ча́су.
3 І встав її муж та й пішов за нею, щоб поговорити до серця її, щоб вернути її, а з ним був слуга його та пара ослів. І вона ввела́ його до дому батька свого. І побачив його ба́тько тієї молодої жінки, та й радісно вийшов назу́стріч йому.
4 І тримав його тесть його, батько тієї молодої жінки, і сидів із ним три дні, — і їли й пили вони та ночували там.
5 І сталося четвертого дня, і повставали вони рано вранці, та й встали, щоб іти. І сказав батько тієї молодої жінки до зятя свого: „Підкріпи своє серце кавалком хліба, а потім пі́дете“.
6 І сіли вони, і обоє ра́зом їли та пили. А батько тієї молодої жінки сказав до того чоловіка: „Зволь же й переночуй, і нехай буде добре тобі на серці!“
7 Але встав той чоловік, щоб іти, а тесть його сильно просив його. І вернувся він, і переночував там.
8 І встав він рано вранці п'ятого дня, щоб іти, а батько тієї молодої жінки сказав: „Підкріпи ж своє серце!“ І зволіка́ли вони аж до схи́лку дня, і їли обоє вони.
9 І встав той чоловік, щоб іти, він та наложниця його та слуга його. І сказав йому тесть його, батько тієї молодої жінки: „Ось день схилився на вечір, — переночуй же! Ось день кладеться, — ночуй тут, і нехай буде добре тобі на серці! І встанете взавтра рано, у доро́гу свою́, та й пі́деш до намету свого“.
10 Та той чоловік не хотів ночувати. І встав він та й пішов, і прийшов навпроти Євусу, — це Єрусалим. А з ним пара нав'ю́чених ослів, і його наложниця з ним.
11 Вони були́, при Євусі, а день дуже схилився. І сказав слуга до пана свого: „Ходім, і зайді́мо до цього євусейського міста, та й переночуємо в ньому“.
12 І сказав до нього пан його: „Не заходьмо до міста чужи́нців, бо вони не з Ізраїлевих синів, а перейдімо до Ґів'и“.
13 І сказав він до слуги свого: „Ходім, і при́йдемо до одного з тих міст, і переночуємо в Ґів'ї або в Рамі“.
14 І перейшли вони та й пішли. А сонце зайшло їм при Ґів'ї, що була́ Веніяминова.
15 І зійшли вони туди, щоб увійти переночувати в Ґів'ї. І він увійшов та й сів на майда́ні того міста, та ніхто не брав їх до дому переночувати.
16 Аж ось стари́й чоловік іде вве́чорі з поля з своєї роботи. А цей чоловік був з Єфремових гір, і він був прихо́дько в Ґів'ї. А люди того місця — сини́ Веніяминові.
17 І звів він очі свої та й побачив того чоловіка мандрівника́ на місько́му майда́ні. І сказав той старий чоловік: „Куди ти йдеш та звідки прихо́диш?“
18 А той до нього сказав: „Ми перехо́димо з Юдиного Віфлеєму аж до узбіччя єфремових гір, — звідти я. І ходив я аж до Юдиного Віфлесму, і йду до Господнього дому, та нема нікого, хто взяв би мене до дому.
19 Є й солома, і паша для наших ослін, є хліб та вино мені й невільниці твоїй та слузі з твоїми рабами, — не бракує жодної речі“.
20 І сказав той старий чоловік: „Мир тобі, — нехай уся недоста́ча твоя на мені, тільки на майда́ні не ночуй!“
21 І він увів його́ до свого дому, і дав ослам ко́рму, а самі́ вони пообмивали ноги свої та й їли й пили.
22 Коли вони звеселили серце своє, аж ось люди того міста, люди розпусні, оточили той дім та сту́кали в двері. І каза́ли вони тому старо́му чоловікові, власникові того дому, говорячи: „Виведи чоловіка, що ввійшов до дому твого, — і ми пізнаєм його!“
23 І вийшов до них той чоловік, власник того дому, та й сказав їм: „Ні, мої браття, не робіть же ви зла! По то́му, як увійшов цей чоловік до мого дому, не зробіть такої гидо́ти!
24 Ось дочка́ моя дівчина, та його наложниця, — я їх ви́веду, а ви візьміть їх, і зробіть їм, що вам до вподоби, а тому чоловікові ви не зробите цієї оги́дної речі!“
25 Та ті люди не хотіли слу́хати його. І схопи́в той чоловік свою наложницю, і вивів до них назо́вні. І вони познали її, і безчестили її ці́лу ніч аж до ранку, і відпустили її, як зійшла ра́ння зоря́.
26 І прийшла та жінка, як ранок вертався, та й упала, і лежала при вході дому того чоловіка, що пан її був там, аж до світу.
27 А пан її встав рано, і відчинив двері дому та й вийшов, щоб іти своєю дорогою, — аж ось та жінка, його нало́жниця, лежить при вході до дому, а руки її на порозі.
28 І сказав він до неї: „Уставай і пі́демо!“ Та вона не відповіла́, бо вмерла. І взяв він її на осла. І встав той чоловік, і пішов до свого місця.
29 І ввійшов він до дому свого, і взяв ножа, і схопи́в свою нало́жницю та й порізав її за костями її на дванадцять кусків, і порозсилав по всій Ізраїлевій країні.
30 І сталося, кожен, хто це бачив, то говорив: „Не бувало й не ба́чено такого, як це, від дня ви́ходу Ізраїлевих синів з єгипетського кра́ю аж до цього дня! Зверніть увагу на це, радьте та говоріть!“
Новой Женевской Библии
19:1 — 21:25 Из последних глав Книги Судей израилевых, в которых рассказывается о вспыхнувшей среди народа Божия гражданской войне, следует, что неудачи Израиля были вызваны отсутствием у него верного завету царя (19:1; 21:25; ср. 17:6; 18:1). Главными виновниками греха на сей раз были вениаминитяне, предававшиеся содомскому греху. Выбор Господа пал на колено Иудино (из которого вышел Давид), коему надлежало вести народ израильский против колена Вениаминова (ср. сходство выражений между 1:1−2 и 20:18). Отношение других колен к вениаминитянам в тот момент фактически было таким же, как к хананеям. Тем не менее, вину их разделял весь израильский народ, ибо каждое из его колен делало то, что ему казалось справедливым (21:25). Поведение левита (явная параллель с действиями Саула в 1Цар 11:6−8) и ефремлянина в эпизоде с гибелью наложницы (гл. 19) никак не комментируется в тексте. Между тем, на возможную причину всех неудач Израиля, ввергшегося в хаос беззакония, указывает только одна фраза, ставшая рефреном всей Книги Судей и не раз звучащая в последней ее части (19:1; 21:25): «в те дни не было царя у Израиля». Из всего этого следует вывод, что Израилю нужен был царь, причем из колена Иудина, а не Вениаминова, Давид, а не Саул. Только при таком условии будет должным образом соблюдаться завет.
19:1 В те дни, когда не было царя у Израиля. См. 17:6.
левит. Этот человек был из колена, которое было избрано Богом для служения при Его Святилище.
наложницу. Наложницами обычно были рабыни, которые не пользовались правами законных жен (ср. 8:31 и 9:18).
19:2 поссорилась с ним. Или: «была неверна ему». Закон иудейский требовал побивать камнями виновных в супружеской неверности (Втор 22:22). Но в то время, о котором здесь говорится, «каждый делал то, что ему казалось справедливым» (17:6; 21:25).
19:3−10 Гостеприимство тестя, столь характерное для древнего Востока, резко контрастирует с негостеприимным поведением вениаминитян в Гиве, о котором говорится далее.
19:10 к Иевусу, что ныне Иерусалим. См. 1:21 и ком.
19:12 не пойдем в город иноплеменников. Ирония в том, что левит и его наложница, отказавшись остановиться в городе иноплеменников, решили заночевать в Гиве Вениаминовой, где подверглись обхождению, сравнимому разве что с обычаями Содома и Гоморры (см. ком. к 19:1 — 21:25).
до Гивы. Город во владении колена Вениаминова, родина Саула (в 1Цар 11:4 он назван Гивой Сауловой).
19:14 — 20:48 Грех Гивы был подобен греху Содома и Гоморры (Быт 19:1−13), и потому все сыны Вениаминовы должны были погибнуть. Обычаи соплеменников в конечном счете негативно сказалось на Сауле и его потомках.
19:15 сел на улице в городе. Таким способом путники показывали, что нуждаются в «доме для ночлега» (ст. 16−20).
19:16 один старик... с горы Ефремовой. В данном случае гостеприимство проявил иноплеменник.
19:18 к дому Господа. Т.е. к скинии в Силоме (18:31).
и никто не приглашает меня в дом. См. ст. 15 и ком.
19:20 на улице. См. ст. 15 и ком.
19:22 выведи человека. См. ком. к 19:1−21:25.
19:23 не делайте этого безумия. См. ст. 24.
19:24 вот у меня дочь девица, и у него наложница... не делайте этого безумия. См. ст. 23. В Книге Судей израилевых это предложение ефремлянина не оправдывается и не осуждается. Левит не упомянул об этом, когда рассказывал соотечественникам, что с ним приключилось (20:5; 19:14−28). Закон гостеприимства на древнем Востоке требовал от хозяина обеспечить гостю защиту, но подобное самопожертвование в нем не оговаривалось.
19:29 двенадцать частей. Существует явная параллель между поступком левита и действиями Саула, разрезавшего быка на двенадцать частей, дабы призвать весь народ Израиля на борьбу против аммонитян (1Цар 11:6−8). В свете этой истории Саул выглядел крайне негативно.