Українська Біблія. Турконяк
1 А Давид непомітно залишив Нават в Рамі, прийшов до Йонатана і сказав: Що я зробив і яка моя неправда, і чим я згрішив перед твоїм батьком, що він шукає моєї душі?
2 Йонатан же сказав йому: Зовсім не так з тобою, не помреш! Ось мій батько не вчинить ні великої, ні малої справи, щоб не відкрити моєму вухові. Тож чому мій батько має приховати цю справу? Цього не станеться!
3 А Давид у відповідь Йонатанові сказав: Твій батько безсумнівно знав [1] , що я знайшов милість у твоїх очах, тож сказав: Хай цього не знає Йонатан, щоби часом не відмовився! Але нехай живе Господь і нехай живе твоя душа, бо так, як я сказав, заповнилась відстань між мною і смертю!
4 А Йонатан запитав Давида: Що бажає твоя душа, і що тобі вчиню?
5 І сказав Давид Йонатанові: Ось завтра новий місяць, та я в жодному разі не повинен сісти [2] із царем, щоби їсти! Тож ти відпустиш мене, і я заховаюся на рівнині аж до вечора!
6 Якщо ж твій батько таки розшукуватиме [3] мене, то скажеш: Давид дуже просив [4] у мене, що він збігає аж до його міста Вифлеєму, бо там — річна жертва всього його роду.
7 Якщо ж так він скаже: Добре! — то мир твоєму рабові. А якщо тобі жорстко відповість, то знай, що він звершить зло.
8 Тож учиниш милосердно з твоїм рабом, бо до Господнього завіту привів ти твого раба із собою! Якщо ж є неправда у твоєму рабові, убий ти мене! А так, то навіщо мене ведеш до свого батька?
9 А Йонатан сказав: Цього не станеться з тобою! Бо якщо, справді дізнаюся [5] , що в мого батька є задум звершити зло, щоб іти проти тебе, або ж немає, то я сповіщу тобі у твоїх містах.
10 Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто сповістить мені, якщо твій батько жорстоко відповість?
11 А Йонатан сказав Давидові: Іди і залишайся в полі! І вони обидва вийшли в поле.
12 І промовив Йонатан до Давида: Господь, Бог Ізраїля, знає, що довідаюся в батька мого, при нагоді — тричі, чи ось доброзичливий буде до Давида, то невже не пошлю до тебе в поле.
13 Це нехай учинить Бог Йонатанові, і це додасть, бо доведу до тебе про зло й відкрию твоє вухо, і тебе відішлю, і підеш у мирі. І Господь буде з тобою, як був з моїм батьком.
14 І ще, якщо я залишуся живим, то вчиниш зі мною мир, а якщо мені доведеться померти [6] ,
15 то не забереш твого милосердя від мого дому навіки. А якщо ні, то коли Господь забере всіх ворогів Давида з поверхні землі,
16 нехай звеличеним буде ім’я Йонатана в домі Давида, і нехай Господь відшукає ворогів Давида.
17 І продовжував ще Йонатан клястися Давидові, бо полюбив душу того, хто його любив.
18 І сказав Йонатан: Завтра — новий місяць, і тебе згадають, бо зауважать твоє крісло.
19 І будеш три дні, розглянешся і прийдеш до твого місця, де сховаєшся в дні справи, і перебуватимеш біля при тому ерґаві [7].
20 І я тричі випущу стріли, посилаючи в аматтари [8].
21 І ось пошлю слугу, кажучи: Іди, знайди мені стрілу. Якщо скажу слузі, гукаючи: Тут стріла, недалеко від тебе, тож підійми її! — то приходь, бо мир тобі, і немає справи, нехай живе Господь!
22 Якщо ж ось це скажу слузі: Тут стріла недалеко від тебе, але далі! — то йди, бо тебе відіслав Господь.
23 А слово, яке я сказав, і яке сказав ти, ось Господь — свідок між мною й тобою навіки!
24 І Давид переховується в полі, і настає новий місяць, і приходить цар до столу їсти.
25 Цар сів на своєму кріслі, як і раз у раз, на престолі біля стіни, і випередив Йонатана, Авенир сів з боку Саула, а місце Давида було порожнім.
26 І Саул не говорив нічого в той день, бо сказавсобі: Випадковість, трапилося бути нечистим, бо не очистився.
27 І сталося, що на другий день місяця, другого дня, місце Давида було знову порожнім. Тож Саул запитав свого сина Йонатана: Що це, що і вчора, і сьогодні не прийшов до столу син Єссея?
28 А Йонатан відповів Саулові й сказав йому: Попросився в мене Давид сходити до свого міста, до Вифлеєму,
29 і сказав: Відпусти ж мене, бо в нас у місті — родинна жертва, і мої брати заповіли мені, і тепер, коли я знайшов милість у твоїх очах, піду й побачу моїх братів! Через це він не прийшов до царського столу.
30 І Саул сильно запалав гнівом на Йонатана, і сказав йому: Сину зрадливих дівчат, хіба я не знаю, що ти є спільником сина Єссея, на твій сором і на сором наготи твоєї матері?
31 Бо всі дні, коли син Єссея живе на землі, не буде твердо встановленим твоє царство. Отже, тепер, пославши, схопи молодця, бо він — приречений на смерть.
32 Та Йонатан відповів Саулові: Чому він має помирати, що він учинив?
33 І підняв Саул спис на Йонатана, щоб його вбити. І Йонатан дізнався, що це зло, щоб убити Давида, дозріло в його батька,
34 тож Йонатан у гніві обурення відскочив від столу, і не їв хліба другого дня місяця, тому що розчулився за Давида, бо звершив на ньому зло його батько.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан у поле, як і постановив на свідчення Давидові, а з ним — малий слуга.
36 І він сказав слузі: Біжи, знайди мені стріли, якими я стріляю. І слуга побіг, і він вистрілив стрілою, і вона проминула його.
37 І слуга пішов до місця стріли, де вистрілив Йонатан, а Йонатан закричав за слугою, і сказав: Там стріла недалеко від тебе, але далі!
38 І закричав Йонатан за своїм слугою, кажучи: Поспішай, давай негайно і не стій! І слуга Йонатана зібрав стріли, і приніс до свого володаря.
39 Та слуга не дізнався нічого, лише Йонатан і Давид зрозуміли сказане.
40 І Йонатан дав свою зброю своєму слузі, і сказав своєму слузі: Іди, увійди в місто!
41 А коли слуга пішов, то Давид устав із сідловини гори і впав на обличчя Йонатана, і поклонився йому тричі, і кожний поцілував свого ближнього, і кожний дуже довго плакав над своїм ближнім.
42 І сказав Йонатан: Іди в мирі, оскільки клялися ми обидва в Господнє Ім’я, кажучи: Господь буде свідком між мною і тобою, і між твоїм потомством, і між моїм потомством навіки!
Новой Женевской Библии
20:1 из Навафа. См. 19:18 и ком.
20:2 этого не будет. Судя по всему, Ионафан не знал о последних покушениях на жизнь Давида (19:9−24) и потому утверждал, что клятва Саула (19:6) все еще в силе.
20:5 новомесячие. Праздник новомесячия отмечался в начале каждого месяца. Празднование его сопровождалось игрой на трубах (Чис 10:10; Пс 80:4) и специальными жертвоприношениями (Чис 28:11−15). Праздник новомесячия часто упоминается в связи с субботой (4Цар 4:23; 1Пар 23:31; Неем 10:33; Ис 66:23; Иез 46:1, 3), и, следовательно, в отношении его могли действовать те же предписания, что и в отношении субботы (Ам 8:5). Один раз этот праздник упоминается и в НЗ (Кол 2:16).
20:6 Вифлеем. См. ком. к 16:1.
годичное жертвоприношение. См. ком. к 1:3, а также 1:21.
20:7 рабу твоему. Такая форма обращения свидетельствует о смирении говорящего и о его почтении к адресату (см., напр., 1:11, 16; 3:10; 17:32; 22:15; 23:10; 25:24).
20:8 завет Господень с тобою. См. 18:3, 4 и ком.
20:13 да будет Господь с тобою, как был с отцом моим. Это утверждение факта, что Господь все же был с Саулом, следует понимать как относящееся исключительно к тому периоду, пока Саул оставался законным в глазах Господа царем Израиля. Признавая в Давиде человека Божиего (см. 18:4; 23:17 и ком.), Ионафан выражает ему преданность, превосходящую даже его преданность собственному отцу (ст. 16).
20:15 не отними милости твоей. О том, как Давид исполнил эту просьбу Ионафана, см. 2Цар 9:1−8; 21:7.
20:16 да взыщет Господь с врагов Давида. Под «врагами» здесь, судя по всему, подразумевается отец Ионафана Саул. Ср. 25:22 и 2Цар 12:14.
20:18 новомесячие. См. ком. к ст. 5.
20:19 у камня Азель. Септуагинта предлагает другое прочтение данного места: «у этой насыпи». Однако возможен и такой перевод: «камень у начала пути» или «укромный камень».
20:23 свидетель Господь между мною и тобою во веки. См. Быт 31:50, 53.
20:24 новомесячие. См. ком. к ст. 5.
20:25 Авенир. Авенир был родственником Саула и его военачальником (14:50).
20:26 не очистился. См. Лев 7:19−21.
20:31 не устоишь ни ты, ни царство твое. Из этих слов Саула ясно, что Ионафан является его главным наследником. Несмотря на переданный Саулу через Самуила Божий приговор (13:14), он все еще надеется стать основателем царского рода (ср. 18:8 и ком.). В противоположность ему, Ионафан с готовностью принимает Божию волю (см. 18:4; 20:13; 23:17 и ком.).
20:33 Саул бросил копье в него. Различие в отношении к Давиду привело к разрыву между отцом и сыном. О глубине этого разрыва свидетельствует покушение Саула на жизнь Ионафана, напоминающее его прежние попытки убить Давида (18:11; 19:10).