Переклад Куліша та Пулюя
1 Давид же втїк із Навату, в Рамі, та й сказав Йонатанові: Що я вчинив і в чому вина моя та переступ мій проти панотця твого, що він хоче стратити мене?
2 І відказав йому Йонатан: нї, ти не вмреш; ось отець мій не чинить нїчого, нї великого, нї малого, не виявивши менї; чого ж би він скривав се передо мною? нї, сього не буде.
3 А Давид на те: Панотець твій знає добре, що ти прихилен до мене, та й думає: нехай не знає сього Йонатан, щоб не журився; тим часом — так певно, як живе Господь і як живеш ти, проміж мною й смерттю один тільки ступінь!
4 І відказав Йонатан Давидові: чого забажає душа твоя, все я чинити му.
5 І каже Давид Йонатанові: Завтра новомісяць, і менї належиться седїти з царем за столом; але відпусти мене, я сховаюсь у полі до вечора третього дня.
6 Коли про мене поспитає панотець твій, так скажи: Давид одзволивсь у мене, щоб пійти в своє місто Бетлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини його.
7 Коли скаже на се: Добре! так буде спокій рабу твойму; як же закипить гнївом, так знати меш тодї, що він надумавсь, якесь лихо заподїяти.
8 Покажи милость рабові твойму, ти ж бо ввійшов у Господню вмову з рабом твоїм, і коли на менї вагонить яка провина, так убий ти мене; про що тобі вести мене до панотця твого?
9 І відказав Йонатан: Нїяк не буде сього з тобою, бо коли б я справдї дознавсь, що в мого панотця задумано вчинити лихе дїло над тобою, так хиба б же я тебе не остеріг?
10 І відказав Давид Йонатанові: Коли б мене хто небудь сповістив, чи не дав тобі панотець сердиту відповідь!
11 І сказав Йонатан Давидові: Ось ходїмо в поле. І вийшли обидва на поле.
12 От і каже Йонатан Давидові: Як живе Господь, Бог Ізрайлїв: я завтра около сієї пори, або позавтра, допитаюсь у панотця мого, і наколи буде що добре про Давида, а я тодї не пошлю до тебе й не сповіщу тебе про те,
13 Нехай те й те вдїє Господь з Йонатаном та ще й причинить йому. Коли ж панотець мій постановив заподїяти зло тобі, то я й про те сповіщу тебе, а тодї йди в мирі, і нехай Господь буває з тобою, як він бував із моїм панотцем.
14 Але й ти, як я буду жити, вчиниш надо мною милосердє Господнє;
15 А коли б я вмер, то не віднімай милости твоєї від мого дому повіки, навіть тодї, як повикоренює Господь ворогів Давидових одного за одним із землї.
16 Так учинив Йонатан умову з домом Давида, і сказав: Нехай помститься Господь над ворогами Давидовими!
17 І заприсяг Йонатан Давидові ще раз у любові своїй до його, бо любив його як свою душу.
18 І каже Йонатан йому: Завтра новомісяць, то про тебе питати муть (бо твоє місце буде порожнє);
19 Аж до третього дня питати муть про твоє місце; то ж третього дня прийди на те місце, де ховавсь уперед, та й сядь коло каменя Азель;
20 Я ж пущу туди три стріли, наче б стріляв до мети.
21 А також посилати му хлопця кажучи йому: Йди шукай стріли; і як скажу хлопцеві: стріла лежить ось де перед тобою, неси сюди! то ти приходь ід менї, бо все гаразд, так певно, як живе Господь.
22 Коли ж кликну молодикові так: стріла лежить від тебе далїй, тодї йди собі, бо Господь відсилає тебе;
23 Що ж до розмови нашої, дак нехай Господь буде сьвідком між мною й тобою по віки.
24 І сховався Давид у полі. Як же настав новомісяць, сїв царь за столом обідати.
25 І сїв царь на свойму звичайному місцї, на покутї, і встав Йонатан, Абенир же сїв побіч Саула, а Давидове місце зісталось порожнє.
26 Та Саул не сказав того дня нїчого, бо думав, що се так лучилось, що Давид нечистий, що не очистився.
27 Прийшов і другий день у новому місяцї, а місце Давида оставало порожнє. Тодї сказав Саул свому синові Йонатанові: Чом се Ессеєнко нї вчора, нї сьогоднї не прийшов до обіду?
28 І відказав Йонатан Саулові: Давид випрохав у мене відзвіл у Бетлеєм;
29 Відпусти, каже, мене, бо в нас у містї родова жертва, і брат мій покликав мене; коли твоя ласка, так одпусти мене, братів моїх одвідати; через те ж то він і не прийшов до царського обіду.
30 І закипів Саул гнївом на Йонатана й сказав йому: Сину ти ледащичин! Я добре знаю, що ти здружився з Ессеєнком на сором собі самому й на сором матері твоїй!
31 Бо всї днї, поти син Ессеїв жити ме на землї, не встоїш нї сам ти, нї твоє царство. Оце ж пошли, нехай приведуть його перед мене: бо його призначено на смерть!
32 І відказав Йонатан Саулові, батькові свойму, та й поспитав: За що йому вмірати? що він провинив?
33 І метнув на його Саул списом, думаючи влучити в його. От і впевнивсь тодї Йонатан, що його батько постановив убити Давида.
34 І встав Йонатан ізза столу в палкому гнїву, та й не їв другого дня в новому місяцї, бо гірко йому було за Давида, та й що й його самого осоромив батько його.
35 Назавтра ж вийшов Йонатан умовленої з Давидом доби на поле з молодим хлопцем.
36 І каже свойму хлопцеві: Біжи будеш шукати стріли, що я випускаю. Як же хлопець побіг, він випустив стрілу поза його.
37 Як прийшов же хлопець до стріли, що випустив Йонатан, крикнув Йонатан за хлопцем і сказав: Стріла лежить дальше від тебе!
38 І знов крикнув Йонатан хлопцеві: Скорше біжи, не гайся! Хлопець підняв стрілу та й принїс панові свойму.
39 Хлопець же не знав нї про що, тільки Йонатан та Давид знали про сю річ.
40 І передав Йонатан свою зброю хлопцеві, що був при йому, і звелїв йому: Йди, однеси в місто.
41 Тим часом же, як ійшов хлопець додому, знявся Давид із місця, що на полуднї, і припав лицем до землї та й уклонився тричі. І поцїлувались вони й плакали один з одним; Давид же плакав більше.
42 І каже Йонатан Давидові: Йди в мирі; що ж до того, що ми заприсяглись в імя Господнє, то нехай буде Господь між мною й тобою, як і між моїм і твоїм потомством у вічні часи.
43 І встав Давид і пійшов, а Йонатан вернувся в місто.
Новой Женевской Библии
20:1 из Навафа. См. 19:18 и ком.
20:2 этого не будет. Судя по всему, Ионафан не знал о последних покушениях на жизнь Давида (19:9−24) и потому утверждал, что клятва Саула (19:6) все еще в силе.
20:5 новомесячие. Праздник новомесячия отмечался в начале каждого месяца. Празднование его сопровождалось игрой на трубах (Чис 10:10; Пс 80:4) и специальными жертвоприношениями (Чис 28:11−15). Праздник новомесячия часто упоминается в связи с субботой (4Цар 4:23; 1Пар 23:31; Неем 10:33; Ис 66:23; Иез 46:1, 3), и, следовательно, в отношении его могли действовать те же предписания, что и в отношении субботы (Ам 8:5). Один раз этот праздник упоминается и в НЗ (Кол 2:16).
20:6 Вифлеем. См. ком. к 16:1.
годичное жертвоприношение. См. ком. к 1:3, а также 1:21.
20:7 рабу твоему. Такая форма обращения свидетельствует о смирении говорящего и о его почтении к адресату (см., напр., 1:11, 16; 3:10; 17:32; 22:15; 23:10; 25:24).
20:8 завет Господень с тобою. См. 18:3, 4 и ком.
20:13 да будет Господь с тобою, как был с отцом моим. Это утверждение факта, что Господь все же был с Саулом, следует понимать как относящееся исключительно к тому периоду, пока Саул оставался законным в глазах Господа царем Израиля. Признавая в Давиде человека Божиего (см. 18:4; 23:17 и ком.), Ионафан выражает ему преданность, превосходящую даже его преданность собственному отцу (ст. 16).
20:15 не отними милости твоей. О том, как Давид исполнил эту просьбу Ионафана, см. 2Цар 9:1−8; 21:7.
20:16 да взыщет Господь с врагов Давида. Под «врагами» здесь, судя по всему, подразумевается отец Ионафана Саул. Ср. 25:22 и 2Цар 12:14.
20:18 новомесячие. См. ком. к ст. 5.
20:19 у камня Азель. Септуагинта предлагает другое прочтение данного места: «у этой насыпи». Однако возможен и такой перевод: «камень у начала пути» или «укромный камень».
20:23 свидетель Господь между мною и тобою во веки. См. Быт 31:50, 53.
20:24 новомесячие. См. ком. к ст. 5.
20:25 Авенир. Авенир был родственником Саула и его военачальником (14:50).
20:26 не очистился. См. Лев 7:19−21.
20:31 не устоишь ни ты, ни царство твое. Из этих слов Саула ясно, что Ионафан является его главным наследником. Несмотря на переданный Саулу через Самуила Божий приговор (13:14), он все еще надеется стать основателем царского рода (ср. 18:8 и ком.). В противоположность ему, Ионафан с готовностью принимает Божию волю (см. 18:4; 20:13; 23:17 и ком.).
20:33 Саул бросил копье в него. Различие в отношении к Давиду привело к разрыву между отцом и сыном. О глубине этого разрыва свидетельствует покушение Саула на жизнь Ионафана, напоминающее его прежние попытки убить Давида (18:11; 19:10).