1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3 Милий мій належить менї, а я милому, — тому, що в лилїях попасає.
4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5 Одверни від мене очі, — мене вони зворушують!
6 В тебе волос — мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе — наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7 Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8 Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,
9 Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки — усї величали.
10 Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12 Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.