1 По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі.
2 Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився.
3 Спитав його Давид: “Звідки ти прийшов?” А той йому відповів: “Я врятувався з ізраїльського табору.”
4 Давид спитав його: “Що там сталось? Повідай мені.” А той мовив: “Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.”
5 Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: “Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?”
6 Юнак-звістовник на те: “Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь — Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають.
7 Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут.
8 І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин.
9 Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені.
10 І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.”
11 Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому.
12 І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.
13 Давид спитав юнака-звістовника: “Звідки ти?” А той: “Я син амалекитянина, поселенця.”
14 Давид сказав до нього: “Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?”
15 Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: “Приступи до нього й убий його!” Той рубнув, і вмер він.
16 Давид сказав до нього: “Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.”
17 Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном;
18 він учинив так, щоб навчити синів Юди, — вона записана в “Книзі Праведного”, — тож примовляв він:
19 “Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі?
20 Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились!
21 Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи,
22 лише кров'ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула — не повертався намарно.
23 Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів.
24 Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси.
25 Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко.
26 Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча.
27 Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?”
Стих 14
Когда никакие законы или законодательные власти не повелевают иного, убийство считается незаконным, даже и в том случае, когда человек желает того и просит, и не имеет сил жить дальше, как то показано в Священном Писании в Книге Царств: когда царь Давид приговорил убийцу царя Саула к смертной казни, несмотря на то, что, по его словам, тот убил раненого и полуживого Саула в ответ на просьбу его одним ударом и тем освободил душу царя, желающего избежать мучений, от борьбы с оковами тела.
Послания. Сl. 0262, 204.57.5.320.11.