2 Самуїла 1 глава

Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
Переклад Хоменка → Синодальный перевод (СВ)

По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі.

По смерти Саула, когда Давид возвратился от поражения амаликитян и пробыл в Секелаге два дня,

Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився.

вот на третий день приходит человек из стана Саулова; одежда на нем разодрана и прах на голове его. Придя к Давиду, он пал на землю и поклонился ему.

Спитав його Давид: “Звідки ти прийшов?” А той йому відповів: “Я врятувався з ізраїльського табору.”

И сказал ему Давид: «Откуда ты пришел?» И сказал тот: «Я убежал из стана израильского».

Давид спитав його: “Що там сталось? Повідай мені.” А той мовив: “Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.”

И сказал ему Давид: «Что произошло? Расскажи мне». И тот сказал: «Народ побежал со сражения, и множество из народа пало и умерло, и умерли и Саул, и сын его Ионафан».

Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: “Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?”

И сказал Давид отроку, рассказывавшему ему: «Как ты знаешь, что Саул и сын его Ионафан умерли?»

Юнак-звістовник на те: “Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь — Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають.

И сказал отрок, рассказывавший ему: «Я случайно пришел на гору Гелвуйскую, и вот, Саул пал на свое копье, колесницы же и всадники настигали его.

Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут.

Тогда он оглянулся назад и, увидев меня, позвал меня.

І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин.

И я сказал: „Вот я“. Он сказал мне: „Кто ты?“ И я сказал ему: „Я амаликитянин“.

Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені.

Тогда он сказал мне: „Подойди ко мне и убей меня, ибо тоска смертная объяла меня, душа моя все еще во мне“.

І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.”

И я подошел к нему и убил его, ибо знал, что он не будет жив после своего падения; и взял я венец, бывший на голове его, и браслет, бывший на руке его, и принес их к господину моему сюда».

Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому.

Тогда схватил Давид одежды свои и разодрал их, также и все люди, бывшие с ним,

І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.

и рыдали и плакали, и постились до вечера о Сауле и о сыне его Ионафане, и о народе Господнем, и о доме Израилевом, что пали они от меча.

Давид спитав юнака-звістовника: “Звідки ти?” А той: “Я син амалекитянина, поселенця.”

И сказал Давид отроку, рассказывавшему ему: «Откуда ты?» И сказал он: «Я сын пришельца амаликитянина».

Давид сказав до нього: “Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?”

Тогда Давид сказал ему: «Как не побоялся ты поднять руку, чтобы убить помазанника Господнего?»

Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: “Приступи до нього й убий його!” Той рубнув, і вмер він.

И призвал Давид одного из отроков и сказал ему: «Подойди, убей его».

Давид сказав до нього: “Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.”

И тот убил его, и он умер. И сказал ему Давид: «Кровь твоя на голове твоей, ибо твои уста свидетельствовали на тебя, когда ты говорил: „Я убил помазанника Господнего“».

Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном;

И оплакал Давид Саула и сына его Ионафана этой плачевной песней,

він учинив так, щоб навчити синів Юди, — вона записана в “Книзі Праведного”, — тож примовляв він:

и повелел научить сынов Иудиных луку, как написано в книге Праведного, и сказал:

“Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі?

«Краса твоя, о Израиль, поражена на высотах твоих! Как пали сильные!

Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились!

Не рассказывайте в Гефе, не возвещайте на улицах Аскалона, чтобы не радовались дочери филистимлян, чтобы не торжествовали дочери необрезанных.

Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи,

Горы Гелвуйские! Да не сойдет ни роса, ни дождь на вас, и да не будет на вас полей с плодами, ибо там повержен щит сильных, щит Саула, как будто не был он помазан елеем.

лише кров'ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула — не повертався намарно.

Без крови раненых, без тука сильных лук Ионафана не возвращался назад, и меч Саула не возвращался даром.

Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів.

Саул и Ионафан, любезные и согласные в жизни своей, не разлучились и в смерти своей; быстрее орлов, сильнее львов они были.

Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси.

Дочери израильские! Плачьте о Сауле, который одевал вас в багряницу с украшениями и доставлял на одежды ваши золотые уборы.

Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко.

Как пали сильные на брани! Сражен Ионафан на высотах твоих.

Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча.

Скорблю о тебе, брат мой Ионафан; ты был очень дорог для меня; любовь твоя была для меня превыше любви женской.

Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?”

Как пали сильные, погибло оружие бранное!»

« 31 глава 2 глава »