Переклад Куліша та Пулюя
1 І прибув Йосиф і спосвістив Фараона й каже: Панотець мій і браттє моє, з вівцями й товариною й з усїм статком своїм, прибули із Канаан землї, і се вони в Госен землї.
2 Та й із браття свого взяв пятеро чоловіка, та й поставив їх перед Фараоном.
3 І промовив Фараон до браття Йосифового: Яке ремество ваше? Вони ж відказали Фараонові: Чабани, раби твої, ми й батьки наші змалку та й по сей день.
4 Мовляли вони й надто Фараонові: Перебувати в землї поприганялись; нема бо пасовища вівцям у рабів твоїх; опанував бо голод Канаан землю. Тепереньки ж благаємо, дозволь оселитись у Госен землї.
5 І промовив Фараон Йосифові: Отець твій і браттє твоє прибули до тебе. Се земля Египецька перед тобою. На щонайлуччій землї осели отця твого і браттє твоє.
6 Нехай селяться в Госен землї; і коли знаєш яких людей спосібних між ними, так настанови їх доглядниками над скотиною моєю.
7 І привів Йосиф отця свого, та й поставив його перед Фараоном. І благословив Яков Фараона.
8 І промовив Фараон до Якова: Скільки років життя твого?
9 І каже Яков Фараонові: Життя мого на сьвітї сто і трийцять лїт. Малі й важкі були лїта життя мого, не досягли до лїт життя отцїв моїх на сьвітї.
10 І благословивши Яков Фараона, вийшов зперед Фараона.
11 І поселив Йосиф панотця свого й браттє своє, і дав їм державу в землї Египецькій, на луччій землї, в Раємзес землї, як повелїв Фараон.
12 І надїляв Йосиф отця свого й браттє своє й усю родину хлїбом, по лїчбі дїтей.
13 Хлїба ж не стало по всїй землї, голод бо тяжкій був; омлївала й Египецька земля й Канаан земля з голоднечі.
14 І позбирав Йосиф усї гроші, які знайшлись у землї Египецькій і в Канаан землї, за хлїб, що куповали люде; і повносив Йосиф усї гроші в палати Фараонові.
15 І як повитрачувано всї гроші в землї Египецькій і в Канаан землї, поприходили тодї всї Египтяне до Йосифа говорючи: Дай нам хлїба! Чому бо вмірати нам перед віччу в тебе? Кінець бо вже нашим грошам.
16 І каже їм Йосиф: Так пригоньте скотину вашу, я й давати му вам хлїба за скотину, коли кінець вашій грошві.
17 І стали приганятись із скотом до Йосифа, і давав їм хлїба Йосиф за конї, й за вівцї, й за воли, і за осли; і прохарчував хлїбом їх за всю скотину їх у тому роцї.
18 І минув той год, і поприходили до його на другий год і мовляли до його: Не таїти мемо від пана добродїя нашого, що наші гроші повитрачувались, а наша скотина в нашого пана добродїя. Не зісталось перед віччу в пана добродїя нашого вже нїчого, як тільки тїло наше та земля наша.
19 Чи то ж нам гинути перед очима в тебе, і нам, і нашій землї? Купуй нас і землю нашу за хлїб, і будемо самі й земля наша рабами Фараонові. Давай нам тільки насїння на засїв, та й живі будемо, не помремо, і земля не спустїє.
20 І поскуплював Йосиф землю Египецьку Фараонові; попродали бо Египтяне землю свою Фараонові через те, що голод опанував їх. І земля стала Фараоновою.
21 А людей попереселяв він у городи з одного кінця Египту та й до другого.
22 Тільки землї сьвященників не поскуплював, одержали бо сьвященники свій пай од Фараона і жили з того паю, що давав їм Фараон; тим і не попродали вони землї своєї.
23 І каже Йосиф усїм Египтянам: Оце купив я вас і землю вашу Фараонові. От вам насїннє, возьміте і засївайте землю.
24 А з урожаю давати мете пятину Фараонові, чотирі ж пятини будуть вам на засїв землї, та про малечу вашу.
25 І казали: Вирятував єси нас од смертї; дай же нам ізнайти ласку в очу в тебе, пане добродїю, щоб нам бути рабами Фараонові.
26 І поставив їм Йосиф устав аж по сей день, пятину з землї давати Фараонові. Тілько земля священників не зробилась Фараоновою.
27 І пробував Ізраїль у землї Египецькій, у Госен землї, і мали вони в їй наслїдню державу, і були плодющі й намножувались велико.
28 І пожив Яков у землї Египецькій сїмнайцять років, а було днїв Якового життя сто і сорок і сїм років.
29 І прийшла година Ізраїлеві вмерти. І прикликав сина свого Йосифа і каже йому: Коли знайшов я ласку в очах твоїх, підложи руку твою під стегно моє, що сотвориш надо мною милость і правду. Не ховай мене в Египтї!
30 Нї! хочу лежати з отцями моїми, і винесеш мене з Египту, та й поховаєш мене в гробовищі їх. Він же каже: Сотворю по слову твойму.
31 І каже: Кленись менї! І поклявсь йому: І приклонився Ізраїль на підголовку постелї своєї.
Новой Женевской Библии
47:6 поставь их смотрителями. Фараон больше склонен доверять Иакову и его сыновьям, чем египтянам, которые, с одной стороны, никогда не были хорошими скотоводами, а с другой — ненавидели гиксосов. Поскольку они презирали и евреев (см. 39:14 и ком.), то это обстоятельство способствовало расположению к ним фараона гиксосской династии (см. 45:16).
47:7 благословил. Тем самым патриарх доказывает свое старшинство по отношению к фараону, поскольку меньший благословляется большим. Его благословение было исполнено (ст. 13−25).
47:9 странствования. Целью его странствования был небесный город (Втор 26:5; Евр 11:9−10).
малы и несчастны. Иаков не гордился количеством прожитых лет, поскольку они несоизмеримы с вечностью.
47:11 дал им владение... в лучшей части земли. Это было более того, о чем просили израильтяне. Дар фараона отделил и обособил семью завета от египтян (см. ком. к ст. 6).
Раамсес. Более позднее название земли Гесем (45:10), данное ей в честь Рамзеса II.
47:13−26 Поскольку фараон послушался божественного откровения (гл. 41) и благословил Иосифа, Иосиф, в свою очередь, превратил в собственность фараона все серебро, скот, землю и народ Египта (см. ком. к 39:14 и ст. 6), а самим египтянам спас жизнь.
47:24 давайте пятую часть. См. 41:34.
47:25 спас нам жизнь. Египтяне считали Иосифа спасителем и, по всей видимости, уже не презирали его за то, что он не египтянин.
47:27 владели они ею. Независимость и благоденствие израильтян резко отличались от положения египтян (47:13−26 и ком.), пребывающих в рабстве у фараона-иноплеменника.
весьма умножились. Эта фраза служит связующим звеном с книгой Исход (Исх 1:7).
47:28 — 48:22 Верою Иаков обращал свой взор далее своей смерти в Египте и видел свое погребение в земле обетованной. Израиль даровал право первородства Иосифу, а не Рувиму (1Пар 5:1−2; Евр 11:21).
47:29 Иосифа. Это же Иаков заповедал всем своим сыновьям (49:29−32), однако Иосифа он поставил старшим над всеми братьями.
положи руку твою под стегно мое. См. 24:2 и ком.
милость и правду. Иаков по «правде», т.е. по обетованию Божию (46:4), должен быть «выведен» из Египта (пусть лично для себя и посмертно), но оказать ему эту милость он просит Иосифа.
47:30 в их гробнице. Верою Иаков связывал свою судьбу с землей обетованной; он не желал, чтобы его набальзамированное тело осталось в Египте (ст. 11; 50:2).
47:31 клялся ему. Исполнение этой клятвы — 50:1−14.
поклонился. Иаков воздает благодарность Богу за то, что его последнее желание будет исполнено.