Переклад Огієнка
1 І було мені слово Господнє, гово́рячи:
2 „Іди, і проголоси до вух дочки Єрусалиму, говорячи: Так говорить Госпо́дь: Я згадав тобі ласку юна́цтва твого, ту любов, коли ти нарече́на була та за Мною ходила в пустині, в землі незасі́яній.
3 Ізраїль — то святість для Господа, поча́ток врожа́ю Його. Всі, що їли його, завини́ли, — зло при́йде на них, говорить Господь.
4 Послухайте слова Господнього, доме Яковів та всі ро́ди дому Ізраїля!
5 Так говорить Госпо́дь: яку кривду знайшли батьки ваші в Мені, що вони віддали́лись від Мене й пішли за марно́тою, і стали марни́ми?
6 І не спита́ли вони: де Госпо́дь, що нас ви́вів із кра́ю єгипетського, що прова́див Він нас по пустині, по землі степові́й, повній ям, по кра́ю сухому та те́мному, по кра́ю, що в ньому ніхто не ходив, і що там не осі́лась люди́на?
7 І впрова́див Я вас до родю́чого Кра́ю, щоб їсти плоди́ його й до́бра його. І ви прибули́ й занечи́стили землю Мою, і зробили гидотою спа́дщину Мою.
8 Священики не повіли́: де Господь? А ті, хто тримає Зако́на, Мене не пізна́ли, і па́стирі повідпада́ли від Мене, а пророки Ваа́лом пророкува́ли, та за тими пішли, хто вам не допомо́же,
9 Тому́ то судитися буду ще з вами, — говорить Госпо́дь, — і з синами синів ваших бу́ду суди́тись!
10 Бо перейді́ть острови́ хітте́ян, і побачте, і до Кеда́ру пошліть, та пригля́ньтеся добре й побачте, чи було там таке, як оце?
11 Чи змінив люд богі́в, хоч не Бо́г вони? А наро́д Мій змінив свою славу на те, що не помагає!
12 Здивуйтеся цим, небеса́, і затремтіть, і злякайтесь над міру, говорить Господь!
13 Бо дві речі лихі Мій наро́д учинив: поки́нули Мене, джерело живої води, щоб собі подовба́ти водозбо́ри, водозбо́ри пола́мані, що води не тримають.
14 Чи Ізраїль Мій раб? Чи він теж кріпак, наро́джений вдо́ма? Чому ж здо́биччю він?
15 На нього ревуть левчуки́, видають голос свій, і його Край оберну́ли в пустиню, спалили міста́ його, так що немає мешка́нця.
16 Також сини Мемфіса й Тахпенеса на че́репі па́слися в те́бе.
17 Чи ж зробило тобі це не те, що покинув ти Господа, Бога свого́, що прова́див тебе по дорозі?
18 І тепер що́ тобі до дороги в Єгипет? Щоб пити воду з Шіхо́ру? І що тобі до дороги в Ашшу́р? Щоб пити воду з Ріки́?
19 Хай карає тебе твоє зло, і відсту́пства твої хай карта́ють тебе, і пізнай та побач, що лихе та гірке́ це, що кинув ти Господа, Бога свого, і стра́ху Мого́ над тобою нема, говорить Господь, Бог Саваот.
20 Бо віддавна зламала ти, до́чко Сіону, ярмо своє, пірвала свої поворо́зки й сказала: Не бу́ду служити! Бо на кожному взгі́р'ї високому, і під кожним зеленим деревом ти кла́лась блудни́цею.
21 А Я ж посадив був тебе виноградом добі́рним, уве́сь він — насіння правди́ве! І я́к ти змінилась Мені на ви́родка винограду чужого?
22 Тому то хоч би ти й поми́лася лу́гом, і ми́ла багато собі зажила́ б, проте пля́мою буде вина твоя перед обличчям Моїм, говорить Господь Бог!
23 Як ти зможеш сказати: „Я не стала нечистою, за Ваалами я не ходила?“ Подивись на дорогу свою, у долині, чого ти нароби́ла, пустотли́ва верблю́дко, що кру́тиш дороги свої!
24 Ти — як дика осли́ця, яка до пустині привикла, що вітер втягає в жада́нні своєї душі, — хто заве́рне її в час її похотли́вости? Усі, хто шукає її, не пому́чаться, — зна́йдуть її в її місяці!
25 Стримуй но́гу свою, щоб не бути їй бо́сою, і від пра́гнення горло своє. А ти кажеш: „Пропало, вже ні, бо я покохала чужих — і за ними піду́“.
26 Як для зло́дія сором, коли буде зло́влений, так себе осоро́мив Ізра́їлів дім, вони та царі їхні, їхні зве́рхники, й їхні священики, й їхні пророки,
27 що гово́рять до дерева: „Ти батько мій“, а до каменя: „Ти мене породив“. Бо до Мене вони повернулись плечи́ма, а не обличчям, а за час свого лиха говорять: „Устань та спаси нас!“
28 А де ж твої бо́ги, яких наробив ти собі? Хай устануть вони, якщо можуть спасти́ тебе в час твого лиха, бож в тебе богі́в, скільки міст твоїх, Юдо!
29 Чого вам зо Мною змага́тися? Усі ви відпа́ли від Мене, говорить Господь.
30 Нада́рмо Я бив синів ваших, — науки вони не взяли́, а ваших пророків ваш меч поз'їда́в, немов лев той вини́щувач!
31 О ви, поколі́ння, — почуйтеце слово Господнє: Чи пустинею був для Ізра́їля Я? Чи може землею великої те́мряви? Чому ж каже наро́д Мій: „Ми вільно буя́ємо, — вже не прийдемо до Тебе?“
32 Чи панна забуде оздо́бу свою, нарече́на — про стрі́чки свої? А наро́д Мій про Мене забув незчисле́нні вже дні!
33 Як ти вправно дорогу свою повела́, щоб шукати коха́ння! Тому́ то дороги свої призвича́їла ти до злочи́нства,
34 і навіть на по́лах одежі твоєї знахо́диться кров душ убогих невинних, яких не зловила на вчинку гаря́чому, але понад усім тим
35 ти кажеш: „Невинна я, — Його гнів відверну́вся від мене направду“. Ось Я буду змага́тись з тобою за те, що ти кажеш: „Я не прогрішила“!
36 На́що тиня́єшся ти, і міняєш дорогу свою́? Таж ти посоро́млена будеш Єгиптом, як ти посоро́млена від Асирі́ї!
37 І звідти ти ви́йдеш, зала́муючи свої руки на своїй голові, бо повідкида́в Господь тих, на кого ти наді́ялася, і не будеш ти мати в них у́спіху“.
Новой Женевской Библии
2:1 — 6:30 Обличая непостоянство иудеев в вере (2:1 — 3:5), Иеремия сравнивает Иудею с дикой ослицей и блудницей. Если народ иудейский, говорит пророк, не покается и не обратится к Богу (3:6 — 6:30), его ждет неизбежная кара.
2:1−18 Слова Господни, обращенные к Иеремии, предупреждают о неминуемой каре, которая постигнет иудеев за поклонение — вопреки завету — чужеземным богам.
2:1 См. 1:2 и ком.
2:2 Иерусалима. В древнееврейском языке слово «город» — женского рода, чем и объясняется его персонификация в образе женщины (см. 7:29 и ком.).
о дружестве. Иначе: «посвященность», что означает верность как в личных взаимоотношениях, так и в смысле соблюдения завета, заключенного Богом с израильтянами и иудеями.
юности... невестою. Первоначальные отношения Израиля с Богом (во время странствования по пустыне после исхода из Египта) характеризуются своей чистотой и верностью.
2:3 святынею... начатком плодов. Израиль был «святыней», т.е. тем, что предназначено Богу (Иез 22:26), а «начатки плодов» есть нечто, исключительно Ему принадлежащее (см. Втор 26:2; Ос 9:10).
осуждаемы. Вина их в неправомочном обращении со святыней.
2:4 Выслушайте. Этот призыв нередко предваряет провозглашение Божиего суд и возмездие (см. 7:2; 17:20; 19:3; Ис 1:10; Ос 4:1; Ам 7:16).
2:5 Так говорит Господь. Ср. Ис 7:7; Иез 2:4. За этими словами следовало изложение пророчества.
2:7 осквернили землю Мою ... достояние Мое. См. Втор 21:23. Святой народ Божий (Втор 7:6) обитает на земле, которую он унаследовал от Бога, грех же оскверняет эту землю (см. Лев 25:23).
мерзостью. См. 7:21.
2:8 Священники... учители закона. Возможно, эти слова относятся к одним и тем же людям (см. 18:18; Втор 31:9), или же под последними подразумеваются книжники (см. 8:8).
пастыри. Иначе: «правители» (см. 23:1−4).
пророки. Т.е. официально признанные прорицатели, против которых Иеремия часто выступал за их отступничество (23:9−40; гл. 28).
2:9 Я еще буду судиться с вами. Метафора суда Божия (см. ст. 5; ср. также Ос 4:1; Мих 6:1, 2).
2:12 небеса. См. также Ис 1:2. Пророк призывает небеса в свидетели завет (см. Втор 30:19; Втор 31:28; Втор 32:1).
2:13 два зла. Иеремия дает понять, насколько тяжким является грех иудеев.
воды. Бог один дает человеку животворящую воду (см. Ис 55:1; Ин 4:10; Ин 7:37−49).
водоемы. Ложные боги не могут помочь человеку, как не могут быть полезными разбитые водоемы.
2:15 львы. Это слово, возможно, относится к неприятелям (ср. 4:7) и, таким образом, представляет собой первое упоминание о грядущем порабощении иудеев.
2:16 Мемфиса и Тафны. Эти египетские города упомянуты здесь не случайно, поскольку Палестина была спорной территорией, на которую с 609 по 605 г. до Р.Х. притязали Египет и Вавилон.
темя. Возможно, это слово содержит намек на судьбу царя Иосии, убитого фараоном Нехао в Мегиддоне в 609 г. до Р.Х. (4Цар 23:29).
2:18 в Египет... в Ассирию. Главный грех израильтян и иудеев заключался в том, что они искали спасения в политических союзах, а не в союзе с Богом (см. Ис 7:3−9).
воду. Одному Богу известны повседневные нужды иудеев. Ср. 4Цар 18:31.
2:19 отступничество. Т.е. «отворачивание» к другим богам, что противоположно покаянию. Ср. Ос 14:5, где употреблено то же самое древнееврейское слово.
2:20 на ... высоком холме... под... ветвистым деревом. См. Втор 12:2; 3Цар 14:23. В таких местах по обыкновению поклонялись ханаанским божествам.
блудодействовал. Иудея, впавшая в язычество, предстает в образе блудницы (см. Иез 23:1−8; Ос 3:1−5; Ос 4:10−14).
2:21 благородную лозу ... дикую отрасль. См. Пс 79:8−16; Ис 5:1−7; Иез 17:1−10. Истинная виноградная Лоза есть Христос, а те, кто пребывает в Нем, суть ее ветви (Ин 15:1−8).
чужой. Языческие верования принадлежат чужеземцам.
2:22 умылся. Кровь вечного завета омоет человеческий грех, но для этого необходимо покаяние людей и участие Самого Господа (Ис 53:4−6; Евр 9:11−15; Евр 13:3).
2:23 в долине. Возможно, речь идет о Енномовой долине, простиравшейся к югу от Иерусалима, где совершались языческие обряды (ср. 7:31).
2:24 дикую ослицу. Символ готовности следовать любому новому побуждению.
2:28 сколько у тебя городов, столько и богов. Черта, характерная для языческих религий.
2:32 народ Мой забыл Меня. Ср. Ис 1:2−3.
2:33 искусно... любовь. Метафора Иудеи, как изменчивой любовницы (см. ст. 25).
2:34 кровь... бедных. Речь идет о притеснении слабых сильными (см. Ам 2:6−8; 4:1).
2:37 руки на голову. Т.е. в положении пленника.