Переклад Куліша та Пулюя
1 І надійшло слово Господнє до мене, говорючи:
2 Ійди, скажи голосно в уші дочцї Ерусалимській: Так говорить Господь: Я згадую про дружбу в молодощах твоїх, про любов твою, як ти ще була невістою, як пійшла єси за мною в пустиню, в землю незасїяну.
3 Посьвячен був Ізраїль Господеві, як первоплід його; хто нї схотїв пожерати його, набірався гріха, накликав халепу на себе, говорить Господь.
4 Слухайте ж слова Господнього, доме Яковів і всї родини дому Ізрайлевого!
5 Так говорить Господь: Яку кривду знайшли в менї батьки ваші, що відцурались мене й пійшли за марнотою та й зледащіли?
6 І не сказали собі: Де Господь, що вивів нас із землї Египецької, водив нас по пустинї, по землї пустій та бездорожній, по землї образу смертнього, по якій нїхто не ходив, анї жила в нїй людина?
7 І я вас увів у землю плодющу, щоб ви живились її вроджаєм і добром її; а ви ввійшли та й з'огидили землю мою, й зробили гидотою наслїддє моє.
8 Сьвященники не питали: Де Господь? і законники не хотїли знати мене; пастирі одпали від мене, а пророки пророкували в імя Баала, і ходили слїдом за тими, що не здолїють помагати.
9 Тим то я буду правуватись із вами, говорить Господь, та ще й з дїтьми дїтей ваших судити мусь.
10 Бо пійдїте лиш на острови Хиттимські та придивітесь, пошлїть у Кедар і розпитайте пильно та упевнїтесь, чи таке бувало коли там?
11 Чи перемінив коли котрий народ боги свої, хоч то не боги; мій же нарід проміняв славу свою на таке, що не здолїє помогти!
12 Здивуйтеся сьому, небеса, задрожіть і злякайтесь, говорить Господь.
13 Двояке бо ледарство вчинив нарід мій: мене, криницю води живої, покинули, а повирубували собі дїраві колодязї, що не держать води.
14 Чи то ж Ізраїль раб, або домівник у раба? Чом же се він зробився невольником?
15 (отсе бо) Зарикали проти його леви, дали голос із себе, і зробили його землю пустинею; городи його пущено на пожар, обезлюджено.
16 Та й сини Мемфиса й Тафни пообгризали аж тїмя у тебе.
17 Чи не тим же наробив ти таке собі, що покинув Господа, Бога твого, тодї, як він був провідником твоїм?
18 А й тепер — за чим тобі дорога в Египет, пити воду з Нилу? або за чим тобі дорога в Ассирию, пити воду з її ріки?
19 Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя — докором тобі, щоб ти спізнав і зрозумів, яке се лихо, і як гірка се річ, що ти покинув Господа, Бога твого, й що нема в тебе страху мого, говорить Господь, Бог Саваот.
20 Бо з давних давен ломив я ярмо твоє, розривав ужевки твої, й ти мовляв: не буду служити ідолам; а між тим блудував єси на кожному високому горбі й під кожним гілястим деревом.
21 Я насадив тебе, як добірну виноградину, — як найчистїйше насїннє; як же се ти перемінилась у мене в дикий відросток чужої виноградини?
22 Тим то хоч би ти вимилась милом, і вживала багато соли, то безбожність твоя все явна менї, говорить Господь.
23 Як се ти можеш казати: Не поганила я себе, не бігала за Баалом? Подивись на твої слїди в долинї; споглянь, що коїла єси, легконога ти верблюдице, крутячись манівцями твоїми, —
24 Ослицю дику, що звикла пустопаш степувати, коли в гарячому бажаннї вітер в себе втягає, — хто здолїє впинити? Всї, що її шукають, не втомляться: в її погульньому місяцї вони знайдуть її.
25 Здержуй ноги твої, щоб не витоптували обуви, не давай горлу твому томитись спрагою. Ти ж кажеш: Не надїйсь, нї! бо я вподобала собі чужих (богів), так і бігати му слїдом за ними.
26 Як уловлений злодїй буває посоромлений, так осоромив себе дом Ізраїля вкупі з царями своїми, з князями своїми, сьвященниками й пророками своїми, —
27 Ті, що мовляли до деревяного образу: Ти отець мій, а до каменя: Ти зродив мене! повернулись бо вони до мене плечима, а не лицем. Як же бідувати муть, тодї кликати муть: "Устань, рятуй нас!"
28 Де ж твої боги, що понароблював собі? нехай вони повстають, коли зможуть помогти тобі в бідї твоїй, бо ж скілько в тебе городів, стілько й богів у тебе, Юдо.
29 Чого ж вам перечитись зо мною? ви ж усї согрішили проти мене, — говорить Господь.
30 Шкода було менї побивати синів ваших: кара не врозумила їх; меч ваш пожерав і пророків ваших, як лев вигублюючий.
31 Ой ти роде! послухайте лиш слова Господнього: Чи то ж я та був пустинею Ізрайлеві, або мрячною землею? Чого ж се мої люде говорять: маємо свою волю, не вернемо вже до тебе?!
32 Чи забуває ж коли дївчина свої прикраси, молода княгиня — наряди свої? а нарід мій забув мене — безлїч уже днїв тому.
33 Як метко ти прямуєш стежками твоїми, шукаючи любови! Ти ж і до проступків скривляла дороги твої.
34 Ба й на полах ув одежі твоїй видко кров безвинних бідолах, що не заставала їх на розбишацтві.
35 А проте таки мовляєш: "невинна я, так певно ж і гнїв його одвернеться од мене". Оце ж я буду судитись із тобою за те, що кажеш: "Я не согрішила."
36 Про що ж ти много блукаєш, змінюючи путь твою? Ти ж так само заведешся на Египтї, як помилилась на Ассириї;
37 І звідти вийдеш, зложивши руки на голову, бо Господь відопхнув тих, що на їх уповала єси, й не пощастить тобі з ними.
Новой Женевской Библии
2:1 — 6:30 Обличая непостоянство иудеев в вере (2:1 — 3:5), Иеремия сравнивает Иудею с дикой ослицей и блудницей. Если народ иудейский, говорит пророк, не покается и не обратится к Богу (3:6 — 6:30), его ждет неизбежная кара.
2:1−18 Слова Господни, обращенные к Иеремии, предупреждают о неминуемой каре, которая постигнет иудеев за поклонение — вопреки завету — чужеземным богам.
2:1 См. 1:2 и ком.
2:2 Иерусалима. В древнееврейском языке слово «город» — женского рода, чем и объясняется его персонификация в образе женщины (см. 7:29 и ком.).
о дружестве. Иначе: «посвященность», что означает верность как в личных взаимоотношениях, так и в смысле соблюдения завета, заключенного Богом с израильтянами и иудеями.
юности... невестою. Первоначальные отношения Израиля с Богом (во время странствования по пустыне после исхода из Египта) характеризуются своей чистотой и верностью.
2:3 святынею... начатком плодов. Израиль был «святыней», т.е. тем, что предназначено Богу (Иез 22:26), а «начатки плодов» есть нечто, исключительно Ему принадлежащее (см. Втор 26:2; Ос 9:10).
осуждаемы. Вина их в неправомочном обращении со святыней.
2:4 Выслушайте. Этот призыв нередко предваряет провозглашение Божиего суд и возмездие (см. 7:2; 17:20; 19:3; Ис 1:10; Ос 4:1; Ам 7:16).
2:5 Так говорит Господь. Ср. Ис 7:7; Иез 2:4. За этими словами следовало изложение пророчества.
2:7 осквернили землю Мою ... достояние Мое. См. Втор 21:23. Святой народ Божий (Втор 7:6) обитает на земле, которую он унаследовал от Бога, грех же оскверняет эту землю (см. Лев 25:23).
мерзостью. См. 7:21.
2:8 Священники... учители закона. Возможно, эти слова относятся к одним и тем же людям (см. 18:18; Втор 31:9), или же под последними подразумеваются книжники (см. 8:8).
пастыри. Иначе: «правители» (см. 23:1−4).
пророки. Т.е. официально признанные прорицатели, против которых Иеремия часто выступал за их отступничество (23:9−40; гл. 28).
2:9 Я еще буду судиться с вами. Метафора суда Божия (см. ст. 5; ср. также Ос 4:1; Мих 6:1, 2).
2:12 небеса. См. также Ис 1:2. Пророк призывает небеса в свидетели завет (см. Втор 30:19; Втор 31:28; Втор 32:1).
2:13 два зла. Иеремия дает понять, насколько тяжким является грех иудеев.
воды. Бог один дает человеку животворящую воду (см. Ис 55:1; Ин 4:10; Ин 7:37−49).
водоемы. Ложные боги не могут помочь человеку, как не могут быть полезными разбитые водоемы.
2:15 львы. Это слово, возможно, относится к неприятелям (ср. 4:7) и, таким образом, представляет собой первое упоминание о грядущем порабощении иудеев.
2:16 Мемфиса и Тафны. Эти египетские города упомянуты здесь не случайно, поскольку Палестина была спорной территорией, на которую с 609 по 605 г. до Р.Х. притязали Египет и Вавилон.
темя. Возможно, это слово содержит намек на судьбу царя Иосии, убитого фараоном Нехао в Мегиддоне в 609 г. до Р.Х. (4Цар 23:29).
2:18 в Египет... в Ассирию. Главный грех израильтян и иудеев заключался в том, что они искали спасения в политических союзах, а не в союзе с Богом (см. Ис 7:3−9).
воду. Одному Богу известны повседневные нужды иудеев. Ср. 4Цар 18:31.
2:19 отступничество. Т.е. «отворачивание» к другим богам, что противоположно покаянию. Ср. Ос 14:5, где употреблено то же самое древнееврейское слово.
2:20 на ... высоком холме... под... ветвистым деревом. См. Втор 12:2; 3Цар 14:23. В таких местах по обыкновению поклонялись ханаанским божествам.
блудодействовал. Иудея, впавшая в язычество, предстает в образе блудницы (см. Иез 23:1−8; Ос 3:1−5; Ос 4:10−14).
2:21 благородную лозу ... дикую отрасль. См. Пс 79:8−16; Ис 5:1−7; Иез 17:1−10. Истинная виноградная Лоза есть Христос, а те, кто пребывает в Нем, суть ее ветви (Ин 15:1−8).
чужой. Языческие верования принадлежат чужеземцам.
2:22 умылся. Кровь вечного завета омоет человеческий грех, но для этого необходимо покаяние людей и участие Самого Господа (Ис 53:4−6; Евр 9:11−15; Евр 13:3).
2:23 в долине. Возможно, речь идет о Енномовой долине, простиравшейся к югу от Иерусалима, где совершались языческие обряды (ср. 7:31).
2:24 дикую ослицу. Символ готовности следовать любому новому побуждению.
2:28 сколько у тебя городов, столько и богов. Черта, характерная для языческих религий.
2:32 народ Мой забыл Меня. Ср. Ис 1:2−3.
2:33 искусно... любовь. Метафора Иудеи, как изменчивой любовницы (см. ст. 25).
2:34 кровь... бедных. Речь идет о притеснении слабых сильными (см. Ам 2:6−8; 4:1).
2:37 руки на голову. Т.е. в положении пленника.