Переклад Огієнка
1 І промовив Господь до Аврама: „Вийди зо своєї землі, і від роди́ни своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу́.
2 І наро́дом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благослове́нням.
3 І поблагословлю́, хто тебе благосло́вить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!“
4 І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану.
5 І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули́, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули.
6 І пройшов Аврам по Краю аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре́. А ханаанеянин тоді проживав у цім Кра́ї.
7 І Господь явився Авраму й сказав: „Я дам оцей Край потомству твоєму“. І він збудував там жертівника Господе́ві, що явився йому.
8 А звідти він рушив на го́ру від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, — Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикли́кав Господнє Ймення.
9 І подавався Аврам усе далі на південь.
10 І стався був голод у Кра́ї. І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став.
11 І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки своєї Сари: „Отож то я знаю, що ти жінка вродлива з обличчя.
12 I станеться, як побачать тебе єги́птяни й скажуть: Це жінка його, — то вони мене вб'ють, а тебе позоставлять живою.
13 Скажи ж, що сестра моя ти, — щоб добре було через тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе.“
14 І сталось, як прийшов був Аврам до Єгипту, то єги́птяни побачили жінку, що дуже вродлива вона.
15 І побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була та жінка до дому фараонового.
16 I він для Аврама добро вчинив через неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і ослиці, і верблюди.
17 І вдарив Господь фараона та дім його великими пора́зами через Сару, Аврамову жінку.
18 І прикликав фараон Аврама й сказав: „Що́ ж то мені ти вчинив? Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка?
19 Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв був за жінку її. А тепер ось жінка твоя, — візьми та й іди!“
20 І фараон наказав людям про нього. І вислали його, і жінку його, і все, що в нього було.
Комментарии Скоуфилда
1 Четвёртый период: Обетование. Не вызывает сомнения, что завет с Богом, в который вступил Авраам (Быт 15:18, примеч.), произвёл великие перемены в его жизни и в жизни его потомков. Они сделались подлинными наследниками того, что было им обещано. То был завет милостивый и безоговорочный. Чтобы сохранить Божие благословение потомкам Авраама следовало только оставаться на их земле. Попав в Египет, они утратили благословение, но не потеряли самый завет. Период обетования окончился, когда Израиль слишком поспешно принял закон (Ис 19:8). Благодать приготовила избавителя (Моисея), обеспечила жертву для виновных, и могущество Бога вывело народ из рабства (Ис 19:4). Однако у Синая Израиль заменил благодать законом. Период обетования простирается в Библии от Быт 12:1 до Ис 19:8 и относится исключительно к народу израильскому. Период следует отличать от завета или договора. IIервый представляет собой вид испытания, а второй вечен и безусловен. Закон не аннулировал завет Бога с Авраамом (Быт 3:15−18), но был как бы промежуточным дисциплинирующим средством, «до времени пришествия Семени, к Которому относится обетование» (Гал 3:19−29; 4:1−7). Получение закона таким образом завершает период испытания. См. другие шесть периодов: Невинность (Быт 1:28); Совесть (Быт 3:23); Человеческое управление (Быт 8:20); Закон (Ис 19:8}; Благодать (Ин 1:17); Царство (Еф 1:10).
2 Для анализа и понимания завета с Авраамом смотрите Быт 15:18, примеч.
8 Вефиль — одно из священных мест в Ханаане, означающее «Божий дом» (Быт 28:1−22; 35:1−7, примеч.). Характерно для всякого рода отступничества то, что именно это священное место Иеровоам избрал позднее для воздвижения идола (3Цар 12:28, 32; ср. с 3Цар 13:1−5). Типично для Божественного осуждения и то, что Бог повелел разрушить Вефиль, несмотря на священное прошлое этого города (3Цар 13:1−5; 4Цар 23:15−17; Ам 3:14−15). Бог никогда не медлит, отвергая то, что уже не исполняет более Его предначертаний (Откр 2:5; 3:16).
10 Голод часто был средством наказания и испытания Божьего народа в его стране (ср. с Быт 26:1; 42:5; Руфь 1:1; 2Цар 24:13; Пс 104:16). Бегство в Египет (в мир) символизирует обычное стремление людей заменить утерянную духовную силу силой плотскою, мирскою. Люди бросаются в мир вместо того, чтобы попытаться восстановить Божие расположение и присутствие через покаяние и исправление.