Українська Біблія. Турконяк
1 І хлопчина Самуїл служив Господу перед священиком Ілі. А Господнє слово було рідкісне в ті дні, не було докладного видіння.
2 І сталося в той день, коли Ілі ліг спати на своєму місці і його очі почали ставати важкими, і він не міг бачити.
3 До того, як прийшов час підготовляти Божий світильник, Самуїл спав у храмі, де був Божий ковчег,
4 і Господь закликав: Самуїле, Самуїле! А він сказав: Ось я!
5 І він побіг до Ілі, і сказав: Ось я, оскільки ти кликав мене! А він відповів: Я тебе не кликав, повертайся і спи! І той повернувся, і спав.
6 Та Господь продовжував кликати: Самуїле, Самуїле! І він вдруге пішов до Ілі, кажучи: Ось я, оскільки ти кликав мене! Він знову відповів: Я тебе не кликав, повертайся і спи!
7 А це сталося раніше, ніж Самуїл пізнав Бога і йому відкрилося Господнє слово.
8 Господь же продовжував кликати Самуїла — втретє, і він устав, і пішов до Ілі, кажучи: Ось я, оскільки ти кликав мене! І зрозумів Ілі, що хлопчину кличе Господь,
9 тож він сказав: Повернися, дитино, спи! І буде, коли покличе тебе, то скажеш: Говори, Господи, бо Твій раб слухає! І пішов Самуїл, і спав на своєму місці.
10 І прийшов Господь, постав і закликав його так, як перший раз та вдруге, а Самуїл сказав: Говори, бо слухає Твій раб!
11 І Господь промовив до Самуїла: Ось Я чиню Мої слова в Ізраїлі, так що в кожного, хто почує їх, задзвенить в обох його вухах.
12 У той день підніму проти Ілі все, що Я сказав проти його дому, — почну і довершу!
13 Я сповістив йому, що Я помщуся на його домі навіки за несправедливості його синів, бо, коли його сини злословили Бога, він не докоряв їх! А так не буде!
14 Я поклявся домові Ілі: Не викупиться несправедливість дому Ілі ладаном і жертвами навіки!
15 Самуїл спав аж до ранку, устав вранці й відчинив двері Господнього дому. І Самуїл побоявся сповістити видіння Ілієві.
16 І промовив Ілі до Самуїла: Самуїле, дитино! Той відказав: Ось я.
17 А той сказав: Яке слово було сказане тобі? Не скрий же від мене! Те нехай учинить тобі Бог і те додасть, якщо приховаєш від мене слово з усіх слів, сказаних тобі у твої вуха.
18 І Самуїл сповістив усі слова, і не приховав з них жодного. І сказав Ілі: Господь, Він нехай учинить те, що добре перед Ним.
19 І Самуїл став великим, і Господь був з ним, і з усіх Його слів нічого не впало на землю.
20 І взнав увесь Ізраїль, від Дана аж до Вирсавії, що Самуїл вірний Господній пророк.
21 І Господь продовжував об’являтися в Силомі, оскільки Господь об’явився Самуїлові. І повірили в усьому Ізраїлі, — від краю і аж до краю землі, — що Самуїл став пророком у Господа. Ілі ж був дуже старим, а його сини і далі продовжували життєвий шлях, і їхня дорога залишалася злою перед Господом.
Комментарии МакДональда
Г. Призвание Самуила (Гл. 3)
3:1−3 В то время, когда Самуил служил Господу в храме в Силоме, слово Бога было редко; то есть, Господь очень редко обращался к людям в видениях. В первых трех стихах Уильямс усматривает картину морального состояния Израиля.
«Царствовала ночь; Храм освещал светильник Божий; глаза Первосвященника начали смыкаться так, что он не мог видеть; и, как он, так и Самуил уснули». Светильник Божий означает светильник, который гасили на рассвете.
3:4−9 Однажды ночью, прямо перед рассветом, Самуил услышал зовущий его голос. Он подумал, что это был Илий, но священник его не звал. Самуил еще не знал Господа в том смысле, что он никогда не получал от Него прямых, личных откровений (ст. 7). После того, как Самуил услышал этот голос еще два раза, Илий понял, что это Господь зовет Самуила. Старый священник сказал мальчику, что, если он еще раз услышит этот голос, ему нужно сказать: «Говори, Господи, ибо слышит раб Твой».
3:10−14 Когда Господь воззвал в четвертый раз, Самуил ответил: «Говори, ибо слышит раб Твой», видимо, не упомянув слова «Господь». Слова Господа подтвердили тот суд, который Он произнес ранее на Илия и его дом, и этот суд мог также включать в себя поражение Израиля и захват ковчега. На отце лежала такая же вина, как и на сыновьях, потому что он не пытался их обуздать или обратить их от их грехов. За святотатство их нужно было предать смерти, а не просто поругать. Их грех нельзя было искупить жертвой; они были обречены, и их судьба была подтверждена Илию устами двух свидетелей: человека Божьего (гл. 2) и маленького пророка, Самуила (ст. 14).
3:15−18 Вначале Самуил побоялся рассказать Илию, что сказал Господь, но под торжественной клятвой он открыл священнику грядущий суд. Илий покорно воспринял новости. Он, несомненно, осознавал, что приговор был справедлив. Мог ли Бог поразить сынов Аарона за их нечестие (Лев 10), а Офни и Финееса оставить неосужденными?
3:19−21 Вскоре весь Израиль от Дана до Вирсавии узнал о том, что Господь был с Самуилом, и весь Израиль признал в молодом юноше истинного пророка Божьего.