1 Не квапся устами твоїми, і серце твоє хай не спішиться вимовляти слово перед Богом, бо Бог на небі, а ти на землі: тим слів твоїх нехай буде мало.
2 Від багатьох клопотів походять сни, а від сили слів — дурні розмови.
3 Коли ти обречешся обітом перед Богом, не гайсь його виконати: Бог бо не любить дурнів; що обіцяв ти, те виконай.
4 Ліпше тобі не обрікатись, ніж обректись і не виконати.
5 Не давай твоїм устам уводити тебе в провину і не кажи перед посланцем: це сталось, мовляв необачно, — щоб Бог не розгнівивсь на твоє слово і діло рук твоїх не знищив.
6 Бо де багато снів і де багато слів — там марнота. Ти ж бійся — Бога.
7 Як побачиш у якійнебудь країні, що вбогого гноблять та ґвалтують суд і правду, то не дивуйся тому, бо над високим чатує вищий, а над ними ще вищий.
8 Користь для краю в усьому — цар, який дбає про оброблені поля.
9 Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користи з них не має. Це теж марнота.
10 Множаться статки, множаться й ті, що їх поїдають; і яка користь тому, хто їх має, крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима?
11 Солодкий сон робітника, чи з'їсть багато він, а чи мало; багатого ж пересит не дає йому заснути.
12 Є наболіле лихо, що я бачив під сонцем: багатство, що зберігається власником йому ж на шкоду.
13 І пропадає те багатство через якусь лиху пригоду, і як народжується в нього син, не має він у руках нічого.
14 Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернеться; нічого не візьме за свою працю, щоб понести в руці з собою.
15 Це теж болюче лихо: яким прийшов, таким і відійде! Яка ж йому користь, що працював на вітер?
16 Та ще й до того увесь свій вік провів у темряві, в журбі, у великім гніві, у болях та досаді.
17 Ось що я визнаю за добре, за слушну річ для людини: їсти й пити та заживати собі добра з усієї праці, якою людина трудиться під сонцем за час свого життя, що Бог дає їй: така бо вже її доля.
18 Також кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати, брати з них свою частку та при своїй праці веселитись, — і це дар Божий.
19 Такий не згадує багато про дні свого життя, бо Бог займає його радістю свого серця.