1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.
2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.
3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;
4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.
5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми — слуги ваші ради Ісуса.
6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», — він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.
7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.
8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;
9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.
10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.
11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.
12 І так смерть діє в нас, а життя у вас.
13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», — то й ми віримо, тому й говоримо;
14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, — воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.
15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.
16 Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.
17 Бо те, що одну мить триває, — наше легке горе — готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,
18 нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо — дочасне, а невидиме — вічне.