1 Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку;
2 бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку?
3 Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість — радість усіх вас.
4 З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози — не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну.
5 Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але — щоб не перебільшувати — почасти вас усіх.
6 Досить такому тієї кари, яку наклала більшість;
7 так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого.
8 Тому благаю вас: Покажіть йому любов.
9 На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому.
10 Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, — оскільки мав я щось прощати, — то ради вас зробив те перед обличчям Христовим,
11 щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі.
12 Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі,
13 я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію.
14 А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання.
15 Бо ми для Бога — пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть.
16 Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших — запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього?
17 Ми не такі, як багато інших, що торгують словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі.