1 Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;
2 але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.
3 Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.
4 Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.
5 Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!
6 Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших,
7 хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,
8 так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.
9 Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.
10 Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.
11 Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,
12 просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.
13 І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді — як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.
14 Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,
15 які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.
16 Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх гнів.
17 А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.
18 Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, — раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.
19 Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?
20 Так! Ви — наша слава й наша радість.