Переклад Хоменка
1 Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів:
2 “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.”
3 Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа,
4 і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити.
5 Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.”
6 І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого,
7 підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі.
8 Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство?
9 Це можна б було дорого продати й — дати бідним!”
10 Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене.
11 Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте.
12 Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій.
13 Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”
14 Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників
15 і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків.
16 І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
17 Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?”
18 Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.”
19 Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.
20 Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями,
21 і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.”
22 Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?”
23 Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить.
24 Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!”
25 А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.”
26 Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.”
27 Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі,
28 бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.
29 Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.”
30 І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору.
31 Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада.
32 А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.”
33 Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.”
34 Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.”
35 Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні.
36 Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.”
37 І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити.
38 Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі — аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.”
39 І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише — як ти.”
40 Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною?
41 Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.”
42 Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!”
43 І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі.
44 Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова.
45 Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки.
46 Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”
47 Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками — від первосвящеників та старших народу.
48 Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.”
49 І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” — та й поцілував його.
50 Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” — І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його.
51 Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52 Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть.
53 Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?
54 Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?”
55 Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли.
56 Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.
57 Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші.
58 Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться.
59 Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити,
60 і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє
61 і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.”
62 Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?”
63 Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.”
64 Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.”
65 Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство!
66 Як вам здається?” Ті відповіли; “Він — винен смерти.”
67 Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя
68 і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”
69 Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.”
70 Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.”
71 Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.”
72 Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.”
73 Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.”
74 Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень.
75 І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
Новой Женевской Библии
26:5 только не в праздник. Хотя старейшины хотели отложить казнь Иисуса до окончания Пасхи (Мк 14:1 и ком.), Божия цель (ст. 2) была в том, чтобы казнь состоялась либо на праздник, либо накануне (см. ком. к 26:17).
26:6−13 Прямая параллель — у Марка (14:3−9); у Иоанна есть хронологические различия, и хотя некоторые детали не совпадают, ни одна из них не противоречит другой, так что, видимо, речь идет о том же событии. Иоанн говорит, что женщина помазала ноги Иисуса, но это может означать, что она вылила много мира, и оно пролилось даже на ноги. Лука же вспоминает другой случай (7:36−38), похожий на этот лишь внешне.
26:8 вознегодовали. Иоанн приводит лицемерное возражение Иуды (12:4−5). Матфей говорит, что другие ученики его поддержали.
26:11 нищих всегда имеете с собою. Бог постановил заботиться о бедных. Однако постановление не должно превалировать над Постановляющим — Иисусом. Бог также постановил чтить отца и мать, но почитание Сына Божиего поставлено над всем иным.
26:17 В первый же день опресночный. День приготовления к Пасхе, вероятно — 14 нисана (первого месяца в иудейском календаре). Тем самым, Иисус отмечал Пасху в тот же вечер, которого начинался день Пасхи (15 нисана), а распят был после полудня в день Пасхи. По Иоанну же (18:28; 19:14, 31) получается, что Иисус был распят 14 нисана, за день до Пасхи. Тогда Тайная Вечеря не была пасхальной трапезой (разве что Иисус ел Пасху на день раньше).
Кальвин считал, что день приготовления («опресненный») — это канун того дня, когда праздновали Пасху, и рассуждал так: поскольку 15 нисана приходилось на пятницу, иудеи, согласно какой-то традиции, соединили Пасху с обычной субботой и праздновали ее 16 нисана. Тогда Матфей (27:62) имеет в виду день приготовления, который соблюдали иудейские старейшины. Однако остается неясным, как могли ученики добиться, чтобы их агнца заклали раньше, чем полагалось; а Марк (14:12) определенно сообщает, что Иисус назначил праздновать Пасху в день, «когда закалали пасхального агнца». Как бы ни решалось это, Матфей ясно говорит здесь, что накануне распятия Иисус с учениками участвовал именно в пасхальной трапезе.
26:18 время Мое близко. Иисус снова подчеркивает, что все ужасные события, которые вскоре свершатся, будут развиваться всецело по Божией воле.
26:24 Сын Человеческий. См. ком. к 8:20.
как писано о Нем. Мученическая смерть Иисуса не была выдумкой досужих умов. И само событие, и сопутствующие обстоятельства, включая предательство друга (Пс 40:10; 54:14−15), были предусмотрены Богом еще до сотворения мира. Но те, кто обрек Иисуса на смерть, не избавляются от личной ответственности за свои действия.
26:26−29 В ветхозаветные времена Пасха отмечалась в память исхода евреев из Египта. Иисус, преобразив Свою последнюю пасхальную трапезу в Вечерю Господню, показал единство Божиего спасения и откровения. Это вскрывает сущностное единство Ветхого и Нового Заветов, провозглашает истинное значение иудейской Пасхи — искупление ценой смерти Иисуса Христа.
26:26 сие есть Тело Мое. Эти неоднозначные слова, вызывающие столько споров, обычно приводят, чтобы подкрепить учение католиков о буквальном тождестве Тела и Крови хлебу и вину. Однако, как это понял Жан Кальвин и другие реформаторы, Христос явно имел в виду, что хлеб представляет Его Тело, ибо сказал эти слова, когда телесно был там, с учениками (буквальная индентификация Его тела с хлебом не могла бы прийти на ум ученикам). Тем не менее, хлеб и вино — не отвлеченные символы, они, посредством Духа Святого, зримо представляют Того, о Ком говорится в Евангелии (1Кор 10:16). См. статью «Вечеря Господня».
26:28 Кровь Моя Нового Завета. Важно ветхозаветное основание этого заявления Иисуса. Моисеев завет начинался с жертвоприношения (Исх 24:8), точно так же и новый завет, предсказанный Иеремией (31:31−34; ср. Лк 22:17−20; 1Кор 11:23−25), ознаменован крестной жертвой Христа — тем жертвоприношением, на которое и указывала Тайная Вечеря. См. статью «Священные установления».
26:31 поражу пастыря. В контексте Зах 13:7 Яхве поражает пастыря — человека, близкого Богу, и «малые» рассеиваются, но потом восстанавливаются и становятся истинным народом Божиим. То, что ученики покинули Иисуса, символизирует как отступление народов, так и спасение Богом остатка.
26:32 предварю вас в Галилее. См. 28:16.
26:34 прежде, нежели пропоет петух. Это не совпадает с Мк 14:30, 72, но противоречия здесь нет. Матфей дает более сжатый пересказ и не считает нужным уточнять, что петух пропоет дважды.
26:39 чаша. Слово это в Писании нередко означает чашу гнева Божия (напр., Пс 74:8; Ис 51:17, 22; Иер 25:15−16). Иисус ужасался перспективе испытать на Себе Божий гнев. Он должен был встретить смерть, зная, что Отец будет не с Ним, а против Него во гневе суда.
26:52 возврати меч твой в его место. Иисус не защищает Свое Царство мечом, подобно земным царям.
26:54−56 сбудутся Писания. Иисус знал, что предсказанное в Писаниях спасение ценой Его смерти должно быть исполнено (Лк 22:37). Некоторые толкователи полагают, что Он еще имеет в виду Зах 13:7, но вероятнее, что Он говорит о Своих страданиях, смерти, воскресении, сошествии Святого Духа и благовествовании по всему миру (Лк 24:44−46).
26:59−61 По-видимому, синедриону было трудно найти лжесвидетелей. В конце концов действительные слова Иисуса были превратно истолкованы (Ин 2:19), и их подтвердили два свидетеля. Часто замечают, что на этом суде допущено много процедурных нарушений, что свидетельствует об исключительно сильном желании иудейских вождей расправиться с Иисусом.
26:63 заклинаю Тебя. Поскольку Иисус молчит, Каиафа ставит вопрос так, чтобы вынудить Его ответить.
26:64 ты сказал. Иисус отвечает уклончиво, возможно потому, что первосвященник понимал роль Мессии совсем не так, как Иисус действительно ее исполнил. Таким же образом ответил Он на подобный вопрос Пилата (27:11).
отныне узрите. См. Дан 7:13−14 и Пс 109:1. Вероятно, Иисус говорит о том, как Он вознесется и сядет одесную Отца, что и начинается сейчас — с Его унижения и смерти. Иудейские вожди ничего не «узрели». Когда римские солдаты рассказали им о воскресении (28:11−15), а Стефан свидетельствовал, как очевидец, прославление Христа (Деян 7:56), они так и не поняли, что Тот, Кого они убили, сказал о Себе правду.
26:69−75 О троекратном отречении Петра пишут все четыре евангелиста (Мк 14:66−72; Лк 22:54−62; Ин 18:15−18, 25−27), разнятся только детали. Однако расхождения эти не так уж велики и примирить их можно (напр., Иоанн мог поменять местами второй и третий ответы Петра). Нет необходимости пытаться согласовать рассказы таким образом, чтобы в результате получилось три отречения, чего Иисус не предсказывал.