Переклад Куліша та Пулюя
1 І сталось, як скінчив Ісус, усї цї слова, рече до учеників своїх:
2 Ви знаєте, що через два днї буде пасха, й Сина чоловічого видадуть на розпяттє.
3 Тодї зібрались архиєреї, та письменники, та старші людські у двір до архиєрея, на прізвище Каяфи,
4 і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.
5 Та казали: Тільки не в сьвято, щоб не було бучі між народом.
6 Як же був Ісус у Витанїї в господї в Симона прокаженого,
7 приступила до Него жінка, маючи посудинку предорогого мира, та й злила на голову Йому, як сидїв за столом.
8 Побачивши ж ученики Його, сердились, кажучи: На що така втрата?
9 Можна бо було се миро продати дорого та дати вбогим.
10 Зрозумівши ж Ісус, рече до них: Що ви смутите жінку? дїло бо добре вчинила на менї.
11 Всякого бо часу маєте вбогих із собою, мене ж не всякого часу маєте.
12 Зливши бо вона миро се на тїло моє, на погребеннє моє зробила.
13 Істино глаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.
14 Тодї, пійшовши один з дванайцятьох, на ймя Юда Іскариоцький, до архиєреїв,
15 каже: Що хочете дати менї, а я вам видам Його? Вони ж поставили йому трийцять срібняків.
16 І з того часу шукав нагоди, щоб Його видати.
17 У первий же день опрісночний приступили ученики до Ісуса, кажучи Йому: Де хочеш, щоб приготовили Тобі їсти пасху?
18 Він же рече: Йдїть у город до оттакого, та скажіть йому: Учитель рече: Час мій близько; у тебе зроблю пасху з учениками моїми.
19 І зробили ученики, як повелїв їм Ісус; і приготовили пасху.
20 Як же настав вечір, сїв Він за столом із дванайцятьма.
21 І, як вони їли, рече: Істино глаголю вам, що один з вас зрадить мене.
22 І, засумівши тяжко, почали говорити до Него кожен з них: Аже ж не я, Господи?
23 Він же, озвавшись, рече: Хто вмочає зо мною руку в миску, той зрадить мене.
24 Син чоловічий іде, як писано про Него; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Добре було б йому, коли б не родив ся чоловік той.
25 Озвав ся ж Юда, зрадник Його, й каже: Аже ж не я, учителю? Рече до него: Ти сказав єси.
26 Як же вони їли, взявши Ісус хлїб і поблагословивши, ламав, і давав ученикам, і рече: Прийміть, їжте: се єсть тїло моє.
27 І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм, глаголючи: Пийте з неї всї;
28 се бо єсть кров моя нового завіту, що за многих проливаєть ся на оставленнє гріхів.
29 Глаголю ж вам: Що не пити му від нинї з сього плоду винограднього аж до дня того, коли його пити му з вами новим у царстві Отця мого.
30 І засьпівавши вони, вийшли на гору Оливну.
31 Тодї рече до них Ісус: Всї ви поблазнитесь мною сієї ночи. Писано бо: Поражу пастиря, і розсиплють ся вівцї стада.
32 По воскресенню ж моїм попереджу вас у Галилею.
33 Озвав ся ж Петр і каже до Него: Хоч усї поблазнять ся Тобою, я нїколи не зблазнюсь.
34 Рече до него Ісус: Істино глаголю тобі: Що сієї ночі, перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене.
35 Каже Йому Петр: Хоч би менї з Тобою і вмерти, не відречусь Тебе. Так і всї ученики казали.
36 Тодї приходить з ними Ісус на врочище Гетсиман, і рече до учеників: Сидїть тут, поки, пійшовши, помолюсь оттам.
37 І взяв із собою Петра та двох синів Зеведєвих, і почав скорбіти та вдаватись у тугу.
38 Тодї рече до них: Тяжко сумна душа моя аж до смертї. Підождїть тут, і не спїте зо мною.
39 І пройшовши трохи далїй, припав лицем своїм, молячись і глаголючи: Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся; тільки ж не як я хочу, а як Ти.
40 І приходить до учеників, і знаходить їх сплячих, і рече до Петра: Так не змогли ви однієї години попильнувати зо мною?
41 Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу. Дух то охочий, тїло ж немошне.
42 Знов, удруге відійшовши, молив ся, глаголючи: Отче мій, як не може ся чаша мимо йти від мене, коли не пити му її, нехай станеть ся воля твоя.
43 І, прийшовши, знаходить їх знов сплячих, були бо очі в них важкі.
44 І, зоставивши їх, пійшов ізнов, і моливсь утретє, промовляючи те ж саме слово.
45 Тодї приходить до учеників своїх, і рече їм: Спіть уже й спочивайте, ось настиг час, і Син чоловічий буде виданий у руки грішникам.
46 Уставайте, ходїмо: ось наближуєть ся зрадник мій.
47 Ще він говорив, коли се Юда, один з дванайцяти, приходить, а з ним багато народу з мечами й дручєм, од архиєреїв та старших людських.
48 Зрадник же Його дав знак їм, кажучи: Кого я поцїлую, той і єсть він: беріть його.
49 І, зараз приступивши до Ісуса, каже: Радуй ся, учителю; та й поцїлував Його.
50 Ісус же рече йому: Друже, чого прийшов єси? Тодї, приступивши, наложили руки на Ісуса, та й узяли Його.
51 І ось один з тих, що з Ісусом, простягши руку, вихопив меча свого, й, вдаривши слугу архиєрейського, відтяв йому вухо.
52 Тодї рече до него Ісус: Верни меч твій в місце його: всї бо, що візьмуть ся за меч, од меча погинуть.
53 Або думаєш, що не міг би нинї вблагати Отця мого, й приставив би менї більш дванайцяти легионів ангелів?
54 Як же тодї справдились би писання, що так мусить статись?
55 Тієї ж години рече Ісус до народу: Чи се як на розбійника вийшли ви з мечами та киями, брати мене? Щодня сидїв я в вас, навчаючи в церкві, і не брали мене.
56 Се ж усе стало ся, щоб справдились писання пророчі. Тодї всї ученики, покинувши Його, повтїкали.
57 Вони ж, узявши Ісуса, повели Його до Каяфи архиєрея, де письменники та старші зібрались.
58 Петр же йшов слїдом за Ним оддалеки до двору архиєрейського, і, ввійшовши в двір, сїв із слугами, щоб бачити конець.
59 Архиєреї ж, і старші, і вся рада шукали кривого сьвідчення на Ісуса, щоб Його вбити,
60 і не знайшли. І коли багато лжесьвідків поприходило, не знайшли. Опісля ж, приступивши два лжесьвідки,
61 говорили: Сей казав: Я можу зруйнувати церкву Божу, й за три днї збудувати її.
62 І, вставши архиєрей, каже до Него: Нїчого не відказуєш, що сї проти Тебе сьвідкують?
63 Ісус же мовчав. І, озвавшись архиєрей, каже до Него: Заклинаю Тебе Богом живим, щоб сказав нам, чи Ти єси Христос, Син Божий?
64 Рече йому Ісус: Ти сказав єси. Тільки ж глаголю вам: Від нинї побачите Сина чоловічого, по правицї сили, й грядущого на хмарах небесних.
65 Тодї архиєрей роздер одежу свою, кажучи: Ось сказав хулу; на що нам іще сьвідків? Ось тепер чули хулу Його;
66 як вам здаєть ся? Вони ж, озвавшись, сказали: Винен єсть смерти.
67 Тодї плювали в лице Йому, й били по щоках Його, і знущались із Него,
68 кажучи: Проречи нам, Христе, хто се вдарив Тебе?
69 Петр же знадвору сидїв у дворі. І приступила до него одна дївчина, кажучи: І ти був з Ісусом Галилейським.
70 Він же відрік ся перед усїма, кажучи: Не знаю, що говориш.
71 Як же вийшов він до воріт, побачила його друга, та й каже до тих, що там були: І сей був з Ісусом Назарейським.
72 І знов одрік ся він, кленучись: Що не знаю чоловіка.
73 Трохи ж згодом, приступивши ті, що стояли, кажуть Петрові: Справдї й ти єси з них, бо й твоя говірка виявляє тебе.
74 Тодї почав він проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка. І зараз півень запіяв.
75 І згадав Петр слово Ісуса, промовлене до него: Що перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене. І, вийшовши геть, плакав гірко.
Новой Женевской Библии
26:5 только не в праздник. Хотя старейшины хотели отложить казнь Иисуса до окончания Пасхи (Мк 14:1 и ком.), Божия цель (ст. 2) была в том, чтобы казнь состоялась либо на праздник, либо накануне (см. ком. к 26:17).
26:6−13 Прямая параллель — у Марка (14:3−9); у Иоанна есть хронологические различия, и хотя некоторые детали не совпадают, ни одна из них не противоречит другой, так что, видимо, речь идет о том же событии. Иоанн говорит, что женщина помазала ноги Иисуса, но это может означать, что она вылила много мира, и оно пролилось даже на ноги. Лука же вспоминает другой случай (7:36−38), похожий на этот лишь внешне.
26:8 вознегодовали. Иоанн приводит лицемерное возражение Иуды (12:4−5). Матфей говорит, что другие ученики его поддержали.
26:11 нищих всегда имеете с собою. Бог постановил заботиться о бедных. Однако постановление не должно превалировать над Постановляющим — Иисусом. Бог также постановил чтить отца и мать, но почитание Сына Божиего поставлено над всем иным.
26:17 В первый же день опресночный. День приготовления к Пасхе, вероятно — 14 нисана (первого месяца в иудейском календаре). Тем самым, Иисус отмечал Пасху в тот же вечер, которого начинался день Пасхи (15 нисана), а распят был после полудня в день Пасхи. По Иоанну же (18:28; 19:14, 31) получается, что Иисус был распят 14 нисана, за день до Пасхи. Тогда Тайная Вечеря не была пасхальной трапезой (разве что Иисус ел Пасху на день раньше).
Кальвин считал, что день приготовления («опресненный») — это канун того дня, когда праздновали Пасху, и рассуждал так: поскольку 15 нисана приходилось на пятницу, иудеи, согласно какой-то традиции, соединили Пасху с обычной субботой и праздновали ее 16 нисана. Тогда Матфей (27:62) имеет в виду день приготовления, который соблюдали иудейские старейшины. Однако остается неясным, как могли ученики добиться, чтобы их агнца заклали раньше, чем полагалось; а Марк (14:12) определенно сообщает, что Иисус назначил праздновать Пасху в день, «когда закалали пасхального агнца». Как бы ни решалось это, Матфей ясно говорит здесь, что накануне распятия Иисус с учениками участвовал именно в пасхальной трапезе.
26:18 время Мое близко. Иисус снова подчеркивает, что все ужасные события, которые вскоре свершатся, будут развиваться всецело по Божией воле.
26:24 Сын Человеческий. См. ком. к 8:20.
как писано о Нем. Мученическая смерть Иисуса не была выдумкой досужих умов. И само событие, и сопутствующие обстоятельства, включая предательство друга (Пс 40:10; 54:14−15), были предусмотрены Богом еще до сотворения мира. Но те, кто обрек Иисуса на смерть, не избавляются от личной ответственности за свои действия.
26:26−29 В ветхозаветные времена Пасха отмечалась в память исхода евреев из Египта. Иисус, преобразив Свою последнюю пасхальную трапезу в Вечерю Господню, показал единство Божиего спасения и откровения. Это вскрывает сущностное единство Ветхого и Нового Заветов, провозглашает истинное значение иудейской Пасхи — искупление ценой смерти Иисуса Христа.
26:26 сие есть Тело Мое. Эти неоднозначные слова, вызывающие столько споров, обычно приводят, чтобы подкрепить учение католиков о буквальном тождестве Тела и Крови хлебу и вину. Однако, как это понял Жан Кальвин и другие реформаторы, Христос явно имел в виду, что хлеб представляет Его Тело, ибо сказал эти слова, когда телесно был там, с учениками (буквальная индентификация Его тела с хлебом не могла бы прийти на ум ученикам). Тем не менее, хлеб и вино — не отвлеченные символы, они, посредством Духа Святого, зримо представляют Того, о Ком говорится в Евангелии (1Кор 10:16). См. статью «Вечеря Господня».
26:28 Кровь Моя Нового Завета. Важно ветхозаветное основание этого заявления Иисуса. Моисеев завет начинался с жертвоприношения (Исх 24:8), точно так же и новый завет, предсказанный Иеремией (31:31−34; ср. Лк 22:17−20; 1Кор 11:23−25), ознаменован крестной жертвой Христа — тем жертвоприношением, на которое и указывала Тайная Вечеря. См. статью «Священные установления».
26:31 поражу пастыря. В контексте Зах 13:7 Яхве поражает пастыря — человека, близкого Богу, и «малые» рассеиваются, но потом восстанавливаются и становятся истинным народом Божиим. То, что ученики покинули Иисуса, символизирует как отступление народов, так и спасение Богом остатка.
26:32 предварю вас в Галилее. См. 28:16.
26:34 прежде, нежели пропоет петух. Это не совпадает с Мк 14:30, 72, но противоречия здесь нет. Матфей дает более сжатый пересказ и не считает нужным уточнять, что петух пропоет дважды.
26:39 чаша. Слово это в Писании нередко означает чашу гнева Божия (напр., Пс 74:8; Ис 51:17, 22; Иер 25:15−16). Иисус ужасался перспективе испытать на Себе Божий гнев. Он должен был встретить смерть, зная, что Отец будет не с Ним, а против Него во гневе суда.
26:52 возврати меч твой в его место. Иисус не защищает Свое Царство мечом, подобно земным царям.
26:54−56 сбудутся Писания. Иисус знал, что предсказанное в Писаниях спасение ценой Его смерти должно быть исполнено (Лк 22:37). Некоторые толкователи полагают, что Он еще имеет в виду Зах 13:7, но вероятнее, что Он говорит о Своих страданиях, смерти, воскресении, сошествии Святого Духа и благовествовании по всему миру (Лк 24:44−46).
26:59−61 По-видимому, синедриону было трудно найти лжесвидетелей. В конце концов действительные слова Иисуса были превратно истолкованы (Ин 2:19), и их подтвердили два свидетеля. Часто замечают, что на этом суде допущено много процедурных нарушений, что свидетельствует об исключительно сильном желании иудейских вождей расправиться с Иисусом.
26:63 заклинаю Тебя. Поскольку Иисус молчит, Каиафа ставит вопрос так, чтобы вынудить Его ответить.
26:64 ты сказал. Иисус отвечает уклончиво, возможно потому, что первосвященник понимал роль Мессии совсем не так, как Иисус действительно ее исполнил. Таким же образом ответил Он на подобный вопрос Пилата (27:11).
отныне узрите. См. Дан 7:13−14 и Пс 109:1. Вероятно, Иисус говорит о том, как Он вознесется и сядет одесную Отца, что и начинается сейчас — с Его унижения и смерти. Иудейские вожди ничего не «узрели». Когда римские солдаты рассказали им о воскресении (28:11−15), а Стефан свидетельствовал, как очевидец, прославление Христа (Деян 7:56), они так и не поняли, что Тот, Кого они убили, сказал о Себе правду.
26:69−75 О троекратном отречении Петра пишут все четыре евангелиста (Мк 14:66−72; Лк 22:54−62; Ин 18:15−18, 25−27), разнятся только детали. Однако расхождения эти не так уж велики и примирить их можно (напр., Иоанн мог поменять местами второй и третий ответы Петра). Нет необходимости пытаться согласовать рассказы таким образом, чтобы в результате получилось три отречения, чего Иисус не предсказывал.