Переклад Огієнка
1 І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
2 „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.
3 Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,
4 і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.
5 І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.
6 Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,
7 підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.
8 Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?
9 Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.
10 Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
11 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
12 Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.
13 Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“
14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15 і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.
16 І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.
17 А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?
18 А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.
19 І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.
20 А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21 І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.
22 А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“
23 А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
24 Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“
25 Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.
26 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.
27 А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,
28 бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!
29 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.
30 А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.
31 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.
32 По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.
33 А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.
34 Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
35 Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.
37 І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.
38 Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.
39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.
40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?
41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.
42 Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“
43 І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.
44 І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.
45 Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.
46 Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“
47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.
48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.
49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його.
50 Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.
51 А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.
52 Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.
53 Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?
54 Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“
55 Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.
56 Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.
57 А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.
59 А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61 і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.
62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“
63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“
64 Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“
65 Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!
66 Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,
68 і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“
69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“
70 А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.
71 А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“
72 І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“
73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.
74 Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.
75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.
Новой Женевской Библии
26:5 только не в праздник. Хотя старейшины хотели отложить казнь Иисуса до окончания Пасхи (Мк 14:1 и ком.), Божия цель (ст. 2) была в том, чтобы казнь состоялась либо на праздник, либо накануне (см. ком. к 26:17).
26:6−13 Прямая параллель — у Марка (14:3−9); у Иоанна есть хронологические различия, и хотя некоторые детали не совпадают, ни одна из них не противоречит другой, так что, видимо, речь идет о том же событии. Иоанн говорит, что женщина помазала ноги Иисуса, но это может означать, что она вылила много мира, и оно пролилось даже на ноги. Лука же вспоминает другой случай (7:36−38), похожий на этот лишь внешне.
26:8 вознегодовали. Иоанн приводит лицемерное возражение Иуды (12:4−5). Матфей говорит, что другие ученики его поддержали.
26:11 нищих всегда имеете с собою. Бог постановил заботиться о бедных. Однако постановление не должно превалировать над Постановляющим — Иисусом. Бог также постановил чтить отца и мать, но почитание Сына Божиего поставлено над всем иным.
26:17 В первый же день опресночный. День приготовления к Пасхе, вероятно — 14 нисана (первого месяца в иудейском календаре). Тем самым, Иисус отмечал Пасху в тот же вечер, которого начинался день Пасхи (15 нисана), а распят был после полудня в день Пасхи. По Иоанну же (18:28; 19:14, 31) получается, что Иисус был распят 14 нисана, за день до Пасхи. Тогда Тайная Вечеря не была пасхальной трапезой (разве что Иисус ел Пасху на день раньше).
Кальвин считал, что день приготовления («опресненный») — это канун того дня, когда праздновали Пасху, и рассуждал так: поскольку 15 нисана приходилось на пятницу, иудеи, согласно какой-то традиции, соединили Пасху с обычной субботой и праздновали ее 16 нисана. Тогда Матфей (27:62) имеет в виду день приготовления, который соблюдали иудейские старейшины. Однако остается неясным, как могли ученики добиться, чтобы их агнца заклали раньше, чем полагалось; а Марк (14:12) определенно сообщает, что Иисус назначил праздновать Пасху в день, «когда закалали пасхального агнца». Как бы ни решалось это, Матфей ясно говорит здесь, что накануне распятия Иисус с учениками участвовал именно в пасхальной трапезе.
26:18 время Мое близко. Иисус снова подчеркивает, что все ужасные события, которые вскоре свершатся, будут развиваться всецело по Божией воле.
26:24 Сын Человеческий. См. ком. к 8:20.
как писано о Нем. Мученическая смерть Иисуса не была выдумкой досужих умов. И само событие, и сопутствующие обстоятельства, включая предательство друга (Пс 40:10; 54:14−15), были предусмотрены Богом еще до сотворения мира. Но те, кто обрек Иисуса на смерть, не избавляются от личной ответственности за свои действия.
26:26−29 В ветхозаветные времена Пасха отмечалась в память исхода евреев из Египта. Иисус, преобразив Свою последнюю пасхальную трапезу в Вечерю Господню, показал единство Божиего спасения и откровения. Это вскрывает сущностное единство Ветхого и Нового Заветов, провозглашает истинное значение иудейской Пасхи — искупление ценой смерти Иисуса Христа.
26:26 сие есть Тело Мое. Эти неоднозначные слова, вызывающие столько споров, обычно приводят, чтобы подкрепить учение католиков о буквальном тождестве Тела и Крови хлебу и вину. Однако, как это понял Жан Кальвин и другие реформаторы, Христос явно имел в виду, что хлеб представляет Его Тело, ибо сказал эти слова, когда телесно был там, с учениками (буквальная индентификация Его тела с хлебом не могла бы прийти на ум ученикам). Тем не менее, хлеб и вино — не отвлеченные символы, они, посредством Духа Святого, зримо представляют Того, о Ком говорится в Евангелии (1Кор 10:16). См. статью «Вечеря Господня».
26:28 Кровь Моя Нового Завета. Важно ветхозаветное основание этого заявления Иисуса. Моисеев завет начинался с жертвоприношения (Исх 24:8), точно так же и новый завет, предсказанный Иеремией (31:31−34; ср. Лк 22:17−20; 1Кор 11:23−25), ознаменован крестной жертвой Христа — тем жертвоприношением, на которое и указывала Тайная Вечеря. См. статью «Священные установления».
26:31 поражу пастыря. В контексте Зах 13:7 Яхве поражает пастыря — человека, близкого Богу, и «малые» рассеиваются, но потом восстанавливаются и становятся истинным народом Божиим. То, что ученики покинули Иисуса, символизирует как отступление народов, так и спасение Богом остатка.
26:32 предварю вас в Галилее. См. 28:16.
26:34 прежде, нежели пропоет петух. Это не совпадает с Мк 14:30, 72, но противоречия здесь нет. Матфей дает более сжатый пересказ и не считает нужным уточнять, что петух пропоет дважды.
26:39 чаша. Слово это в Писании нередко означает чашу гнева Божия (напр., Пс 74:8; Ис 51:17, 22; Иер 25:15−16). Иисус ужасался перспективе испытать на Себе Божий гнев. Он должен был встретить смерть, зная, что Отец будет не с Ним, а против Него во гневе суда.
26:52 возврати меч твой в его место. Иисус не защищает Свое Царство мечом, подобно земным царям.
26:54−56 сбудутся Писания. Иисус знал, что предсказанное в Писаниях спасение ценой Его смерти должно быть исполнено (Лк 22:37). Некоторые толкователи полагают, что Он еще имеет в виду Зах 13:7, но вероятнее, что Он говорит о Своих страданиях, смерти, воскресении, сошествии Святого Духа и благовествовании по всему миру (Лк 24:44−46).
26:59−61 По-видимому, синедриону было трудно найти лжесвидетелей. В конце концов действительные слова Иисуса были превратно истолкованы (Ин 2:19), и их подтвердили два свидетеля. Часто замечают, что на этом суде допущено много процедурных нарушений, что свидетельствует об исключительно сильном желании иудейских вождей расправиться с Иисусом.
26:63 заклинаю Тебя. Поскольку Иисус молчит, Каиафа ставит вопрос так, чтобы вынудить Его ответить.
26:64 ты сказал. Иисус отвечает уклончиво, возможно потому, что первосвященник понимал роль Мессии совсем не так, как Иисус действительно ее исполнил. Таким же образом ответил Он на подобный вопрос Пилата (27:11).
отныне узрите. См. Дан 7:13−14 и Пс 109:1. Вероятно, Иисус говорит о том, как Он вознесется и сядет одесную Отца, что и начинается сейчас — с Его унижения и смерти. Иудейские вожди ничего не «узрели». Когда римские солдаты рассказали им о воскресении (28:11−15), а Стефан свидетельствовал, как очевидец, прославление Христа (Деян 7:56), они так и не поняли, что Тот, Кого они убили, сказал о Себе правду.
26:69−75 О троекратном отречении Петра пишут все четыре евангелиста (Мк 14:66−72; Лк 22:54−62; Ин 18:15−18, 25−27), разнятся только детали. Однако расхождения эти не так уж велики и примирить их можно (напр., Иоанн мог поменять местами второй и третий ответы Петра). Нет необходимости пытаться согласовать рассказы таким образом, чтобы в результате получилось три отречения, чего Иисус не предсказывал.