Сучасний переклад
1 Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів:
2 «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».
3 3-4 Тоді головні священики й старійшини зібралися у дворі палацу первосвященика Каяфи, де радилися, як би так влаштувати, щоб схопити і вбити Ісуса у тайні від усіх.
4
5 При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
6 6-7 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами й почала лити їх Ісусові на голову.
7
8 Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство?
9 Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним».
10 Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене.
11 Адже бідні завжди будуть з вами, [80] а Я — ні.
12 Помазавши мирром тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону.
13 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
14 14-15 Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет.
15
16 З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
17 Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?»
18 Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”».
19 Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20 Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми.
21 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?»
23 Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене.
24 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25 Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
26 За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє».
27 27-28 Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх.
28
29 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
31 І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене [81] цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.
32 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
33 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!»
34 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене».
35 Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
36 Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевосці, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся».
37 Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм:
38 «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною».
39 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша [82] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати?
41 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне».
42 І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали.
44 Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме.
45 Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників.
46 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
47 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини.
48 Юда [83] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його».
49 Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю» — поцілував Його.
50 Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту.
51 Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52 Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине.
53 Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять леґіонів [84] Ангелів.
54 Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні».
55 Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у Храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене.
56 Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
57 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини.
58 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59 Головні священики й весь Синедріон [85] намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть.
60 60-61 Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей Храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».
61
62 І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
63 Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64 І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних».
65 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього!
66 Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
67 67-68 Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк,[86] Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
68
69 Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином».
70 Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!»
71 Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!»
72 І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!»
73 Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе».
74 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75 І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.
Новой Женевской Библии
26:5 только не в праздник. Хотя старейшины хотели отложить казнь Иисуса до окончания Пасхи (Мк 14:1 и ком.), Божия цель (ст. 2) была в том, чтобы казнь состоялась либо на праздник, либо накануне (см. ком. к 26:17).
26:6−13 Прямая параллель — у Марка (14:3−9); у Иоанна есть хронологические различия, и хотя некоторые детали не совпадают, ни одна из них не противоречит другой, так что, видимо, речь идет о том же событии. Иоанн говорит, что женщина помазала ноги Иисуса, но это может означать, что она вылила много мира, и оно пролилось даже на ноги. Лука же вспоминает другой случай (7:36−38), похожий на этот лишь внешне.
26:8 вознегодовали. Иоанн приводит лицемерное возражение Иуды (12:4−5). Матфей говорит, что другие ученики его поддержали.
26:11 нищих всегда имеете с собою. Бог постановил заботиться о бедных. Однако постановление не должно превалировать над Постановляющим — Иисусом. Бог также постановил чтить отца и мать, но почитание Сына Божиего поставлено над всем иным.
26:17 В первый же день опресночный. День приготовления к Пасхе, вероятно — 14 нисана (первого месяца в иудейском календаре). Тем самым, Иисус отмечал Пасху в тот же вечер, которого начинался день Пасхи (15 нисана), а распят был после полудня в день Пасхи. По Иоанну же (18:28; 19:14, 31) получается, что Иисус был распят 14 нисана, за день до Пасхи. Тогда Тайная Вечеря не была пасхальной трапезой (разве что Иисус ел Пасху на день раньше).
Кальвин считал, что день приготовления («опресненный») — это канун того дня, когда праздновали Пасху, и рассуждал так: поскольку 15 нисана приходилось на пятницу, иудеи, согласно какой-то традиции, соединили Пасху с обычной субботой и праздновали ее 16 нисана. Тогда Матфей (27:62) имеет в виду день приготовления, который соблюдали иудейские старейшины. Однако остается неясным, как могли ученики добиться, чтобы их агнца заклали раньше, чем полагалось; а Марк (14:12) определенно сообщает, что Иисус назначил праздновать Пасху в день, «когда закалали пасхального агнца». Как бы ни решалось это, Матфей ясно говорит здесь, что накануне распятия Иисус с учениками участвовал именно в пасхальной трапезе.
26:18 время Мое близко. Иисус снова подчеркивает, что все ужасные события, которые вскоре свершатся, будут развиваться всецело по Божией воле.
26:24 Сын Человеческий. См. ком. к 8:20.
как писано о Нем. Мученическая смерть Иисуса не была выдумкой досужих умов. И само событие, и сопутствующие обстоятельства, включая предательство друга (Пс 40:10; 54:14−15), были предусмотрены Богом еще до сотворения мира. Но те, кто обрек Иисуса на смерть, не избавляются от личной ответственности за свои действия.
26:26−29 В ветхозаветные времена Пасха отмечалась в память исхода евреев из Египта. Иисус, преобразив Свою последнюю пасхальную трапезу в Вечерю Господню, показал единство Божиего спасения и откровения. Это вскрывает сущностное единство Ветхого и Нового Заветов, провозглашает истинное значение иудейской Пасхи — искупление ценой смерти Иисуса Христа.
26:26 сие есть Тело Мое. Эти неоднозначные слова, вызывающие столько споров, обычно приводят, чтобы подкрепить учение католиков о буквальном тождестве Тела и Крови хлебу и вину. Однако, как это понял Жан Кальвин и другие реформаторы, Христос явно имел в виду, что хлеб представляет Его Тело, ибо сказал эти слова, когда телесно был там, с учениками (буквальная индентификация Его тела с хлебом не могла бы прийти на ум ученикам). Тем не менее, хлеб и вино — не отвлеченные символы, они, посредством Духа Святого, зримо представляют Того, о Ком говорится в Евангелии (1Кор 10:16). См. статью «Вечеря Господня».
26:28 Кровь Моя Нового Завета. Важно ветхозаветное основание этого заявления Иисуса. Моисеев завет начинался с жертвоприношения (Исх 24:8), точно так же и новый завет, предсказанный Иеремией (31:31−34; ср. Лк 22:17−20; 1Кор 11:23−25), ознаменован крестной жертвой Христа — тем жертвоприношением, на которое и указывала Тайная Вечеря. См. статью «Священные установления».
26:31 поражу пастыря. В контексте Зах 13:7 Яхве поражает пастыря — человека, близкого Богу, и «малые» рассеиваются, но потом восстанавливаются и становятся истинным народом Божиим. То, что ученики покинули Иисуса, символизирует как отступление народов, так и спасение Богом остатка.
26:32 предварю вас в Галилее. См. 28:16.
26:34 прежде, нежели пропоет петух. Это не совпадает с Мк 14:30, 72, но противоречия здесь нет. Матфей дает более сжатый пересказ и не считает нужным уточнять, что петух пропоет дважды.
26:39 чаша. Слово это в Писании нередко означает чашу гнева Божия (напр., Пс 74:8; Ис 51:17, 22; Иер 25:15−16). Иисус ужасался перспективе испытать на Себе Божий гнев. Он должен был встретить смерть, зная, что Отец будет не с Ним, а против Него во гневе суда.
26:52 возврати меч твой в его место. Иисус не защищает Свое Царство мечом, подобно земным царям.
26:54−56 сбудутся Писания. Иисус знал, что предсказанное в Писаниях спасение ценой Его смерти должно быть исполнено (Лк 22:37). Некоторые толкователи полагают, что Он еще имеет в виду Зах 13:7, но вероятнее, что Он говорит о Своих страданиях, смерти, воскресении, сошествии Святого Духа и благовествовании по всему миру (Лк 24:44−46).
26:59−61 По-видимому, синедриону было трудно найти лжесвидетелей. В конце концов действительные слова Иисуса были превратно истолкованы (Ин 2:19), и их подтвердили два свидетеля. Часто замечают, что на этом суде допущено много процедурных нарушений, что свидетельствует об исключительно сильном желании иудейских вождей расправиться с Иисусом.
26:63 заклинаю Тебя. Поскольку Иисус молчит, Каиафа ставит вопрос так, чтобы вынудить Его ответить.
26:64 ты сказал. Иисус отвечает уклончиво, возможно потому, что первосвященник понимал роль Мессии совсем не так, как Иисус действительно ее исполнил. Таким же образом ответил Он на подобный вопрос Пилата (27:11).
отныне узрите. См. Дан 7:13−14 и Пс 109:1. Вероятно, Иисус говорит о том, как Он вознесется и сядет одесную Отца, что и начинается сейчас — с Его унижения и смерти. Иудейские вожди ничего не «узрели». Когда римские солдаты рассказали им о воскресении (28:11−15), а Стефан свидетельствовал, как очевидец, прославление Христа (Деян 7:56), они так и не поняли, что Тот, Кого они убили, сказал о Себе правду.
26:69−75 О троекратном отречении Петра пишут все четыре евангелиста (Мк 14:66−72; Лк 22:54−62; Ин 18:15−18, 25−27), разнятся только детали. Однако расхождения эти не так уж велики и примирить их можно (напр., Иоанн мог поменять местами второй и третий ответы Петра). Нет необходимости пытаться согласовать рассказы таким образом, чтобы в результате получилось три отречения, чего Иисус не предсказывал.