Сучасний переклад
1 Тоді Ісус промовив до народу і Своїх учнів:
2 «Книжники та фарисеї мають повноваження тлумачити Закон Мойсеїв.
3 То ж ви робіть усе і дотримуйтеся всього, чого вони навчають, та не робіть того, що вони вчиняють. Бо вони лише говорять про Закон, але самі його не виконують.
4 Вони встановлюють суворі правила, котрих важко дотримуватися, кладуть цей тягар на плечі людей і примушують нести його, та самі не хочуть і пальцем поворухнути, щоб полегшити ту ношу.
5 Всі їхні діяння — про людське око. Вони роблять більшими свої філактерії [69] та довшими китиці на вбранні своєму.
6 Вони полюбляють, щоб у них були найпочесніші місця на бенкетах і найповажніші місця в синагогах.
7 Вони також полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб називали їх вчителями.
8 Не дозволяйте, щоб звали вас вчителями, бо один у вас Вчитель, а всі ви — лише брати та сестри.
9 Не називайте нікого на землі отцем своїм, бо лише один Отець у вас — на Небі.
10 Так само хай не звуть вас господарями, бо лише один у вас Господар — це Мeсія.
11 Але найбільшим серед вас має бути слуга ваш.
12 І хто підносить себе, вихваляючись, той буде принижений, а хто принижує себе, того буде піднесено.
13 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви зачиняєте людям двері до Царства Божого. Самі ви не входите до нього і не даєте ввійти тим, хто заслуговує.
14 [Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви грабуєте вдовині хати, при тому подовгу молячись про людське око. За те вам кара буде ще більша.] [70]
15 Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви йдете землями, пливете морями, щоб залучити на свій бік хоча б одного прихильника, а коли навчите його, то робите його вдвічі гіршим за себе, і разом ви заслуговуєте на пекло.
16 Горе вам, сліпі поводирі, які кажуть: „Якщо хто клянеться Храмом, то це нічого не означає, а якщо клянеться золотом, що в Храмі, то мусить виконати обіцянку”.
17 Ви нерозумні сліпці! Що важливіше — золото, чи Храм, що освячує його?
18 Ви кажете: „Якщо хтось вівтарем клянеться, то це нічого не означає, а якщо клянеться дарами, що на ньому, то мусить виконати обіцяне”.
19 Сліпці! Що важливіше — дари, чи вівтар, що освячує їх?
20 Отже, якщо хто клянеться вівтарем, той клянеться й дарами, що на ньому.
21 Якщо хтось клянеться Храмом, то також клянеться і Тим, Хто перебуває в ньому.
22 Якщо хтось клянеться Небом, то клянеться і престолом Господнім і Тим, Хто сидить на ньому.
23 Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви віддаєте Богу десяту частину від усього, що маєте, навіть урожаю м’яти, кропу та тмину, але нехтуєте більш важливим ученням Закону: справедливістю, милосердям та вірністю. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше.
24 Сліпі поводирі! Ви виціджуєте комаху, а потім ковтаєте верблюда! [71]
25 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви миєте свої чашки й миски ззовні, а всередині вони наповнені тим, що ви придбали, ошукуючи ближніх та потураючи своїм примхам.
26 Сліпі фарисеї! Спершу помийте чашки і миски свої зсередини, щоб були вони чисті з обох боків.
27 Горе вам, лицеміри, книжники й фарисеї! Ви подібні до тієї могили, що гарно пофарбована ззовні, а всередині повна кісток мерців і різноманітних нечистот.
28 Отак і ви позірно показуєте, що зовні ви справедливі, а насправді, повні лицемірства й беззаконня.
29 29-30 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте могили праведних, кажучи: «Якби ми жили за часів прабатьків своїх, то не були б причетні до пролиття крові пророків».
30
31 Отже, ви свідчите проти себе тим, що ви є сини вбивць пророків.
32 Тож доводьте до кінця справу ваших предків!
33 Ви, виплодки зміїні! Як можете ви уникнути покарання пеклом?
34 Слухайте! Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників. Деяких ви вб’єте і розіпнете; інших битимете батогами в синагогах і переслідуватимете з міста до міста.
35 Бути вам винними за всю кров невинну, пролиту на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії,[72] сина Варахії, якого ви вбили між святилищем Храму та вівтарем.
36 Істинно кажу вам: кара за все це ляже на людей цього покоління».
37 «О, Єрусалиме, Єрусалиме, який вбиває пророків і кидає каміння в посланців Всевишнього! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх разом, мов та квочка курчат своїх під крило, але ти відмовився!
38 38-39 От і дім ваш лишиться порожнім. Тож кажу Я вам, що не побачите Мене віднині, аж доки не скажете: „Благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє”».
Новой Женевской Библии
23:1−39 Некоторые полагают, что эта глава — еще одна речь Иисуса (тогда получается 6 речей, а не 5; см. Введение: Характерные особенности и темы) или же часть Его эсхатологической речи в гл. 24−25. Как бы то ни было, она не заканчивается фразой «И когда Иисус окончил...», и, в отличие от других пяти, в конце Иисус обращается к Своим противникам. Скорее, ее следует воспринимать как часть повествования, отражающую пророческое служение Христа («Горе вам, вожди слепые...»; см. ком. к 23:13−36). Однако она связана и со следующей речью, т.к. объясняет причину осуждения Иерусалима.
23:2 на Моисеевом седалище. Хотя Иисус везде осуждает книжников и фарисеев за то, что в исполнении закона они придерживаются человеческих, устных традиций и казуистическими доводами уклоняются от духа закона (ст. 13−32; 15:1−9), здесь Он признает, что они вправе занимать места учителей закона (Втор 17:8−13).
23:4 См. статью «Законничество».
23:8−10 Запрещая называть кого-нибудь «учителем» (ст. 8), «отцом» (ст. 9) и «наставником» (букв.: «вождем», «тем, кто ведет», ст. 10), Иисус не отменяет иерархической структуры в Церкви или обращения по должности (см. Деян 20:17; 1Кор 9:1; 1Тим 3:1, 2, 8, 12; Тит 1:5−7). Он, скорее, предостерегает против искушения присвоить людям ту власть и те прерогативы, которые принадлежат одному только Богу.
23:13−36 В Евангелии Луки (11:37−54) Иисус прежде этого шесть раз провозгласил: «Горе вам...» Данная серия из семи «горе вам...» имеет форму пророческого провозглашения. Бог, в соответствии с постановлениями завета, начинает тяжбу против Своего народа и возвещает, что проклятия эти непременно сбудутся. (Ср. Ис 5:8−23; Ав. 2:6−20). Пророчества эти — не приговор, они вызваны тем, что Бог печется о Своем народе и ждет от него покаяния (ст. 37−39).
23:13 лицемеры. См. ком. к 6:2.
затворяете Царство Небесное. Книжники и фарисеи отвращали людей от Христа и Его правды. Ученики должны совершать обратное, открыто провозглашая Евангелие.
23:15 геенны. См. ком. к 5:22. Людей обращали не в иудейство, а в фарисейство, в законничество, чем лишали возможности обрести ту праведность, которую дает вера.
23:16 если кто поклянется. См. 5:33−37. Казуистичность клятв напоминает детское обещание, когда ребенок дает слово, тайком скрестив пальцы. Бог хочет, чтобы дети Его были абсолютно правдивы (5:37).
23:24 комара... верблюда. Комар был самым мелким из нечистых животных, верблюд — самым крупным. На арамейском здесь игра слов, имеющих сходное звучание.
23:26 См. 15:11.
23:35 Преследуя Христа, фарисеи отождествили себя со своими предшественниками — убийцами. Примечательно, что Иисус говорит: «Захарии... которого вы убили».
от Авеля... до... Захарии. Авель — первый человек, которого убили за праведность (Быт 4:8). Кто такой Захария, не совсем ясно, в каждой гипотезе — свои трудности. Наиболее вероятны следующие: 1) пророк (Зах 1:1), сын Варахиин; однако неизвестно, был ли он убит; 2) Захария, сын Варуха, убитый зилотами и упоминаемый у Иосифа Флавия («Иудейская война», 4:334−44); он был убит в храме или около храма, но, вероятно, не между храмом и жертвенником; 3) Захария, сын Иодая, последний из мучеников, упоминаемых ВЗ, согласно еврейскому расположению книг Библии (2Пар 24:20−22). Он был убит во дворе храма по приказу царя Иоаса.
Если бы не слова «сына Варахиина», последняя гипотеза была бы самой вероятной; тогда фраза «от Авеля... до Захарии» обозначала бы «от первого до последнего мученика в еврейском каноне». Можно предположить, что слова эти добавил ранний переписчик (у Луки они отсутствуют).
23:36 Наказание «рода сего» — разрушение Иерусалима и храма в 70 г. по Р.Х. (см. ком. к 24:34).
23:39 не увидите Меня... доколе. Некоторые толкуют эти слова как обещание обращения иудеев в конце времен (Рим 11:25−32), хотя у Матфея, судя по контексту, речь идет, скорее, о суде над народом израильским и о даровании завета Израилю духовному, в который войдут и язычники, и верные иудеи (ст. 38, ср. 21:43).