Переклад Огієнка
1 Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
2 І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.
3 І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: „Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.
4 І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.
5 Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;
6 а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.
7 А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.
8 Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.
9 Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“
10 І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“
11 А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.
12 Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.
13 Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
14 І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.
15 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“
16 Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.
17 Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.
18 Послухайте ж притчу про сіяча́.
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
20 А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
21 але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.
22 А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.
23 А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.
24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.
27 І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“
28 А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“
29 Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.
30 Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
31 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32 Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.
33 Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.
34 Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,
35 щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“
36 Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.
37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,
38 а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;
39 а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.
40 І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.
41 Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,
42 і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!
44 Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
45 Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,
46 а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.
47 Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.
48 Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.
49 Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
50 і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
51 Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.
52 І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
53 І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.
54 І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?
55 Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?
56 І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“
57 І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“
58 І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
Толкования Августина
Стих 8
Тем не менее, однако же, помилование, которое достигается собственными ли то молитвами каждого, или же ходатайством святых, состоит в том, что не всякий будет отослан в вечный огонь, а не в том, что отосланный уже в этот огонь будет освобожден от него по истечении того или иного времени. Ведь и те, по мнению которых слова Писания, что добрая земля приносит обильный плод — одна в тридцать, другая в шестьдесят, а иная во сто крат, должны пониматься в том смысле, что святые, смотря по различию своих заслуг, одни милуют тридцать, другие шестьдесят, а иные и сто человек, — обыкновенно предполагают, что это будет в день суда, а не после. Говорят, некто, встретив людей, обещающих себе безнаказанность на том основании, что в таком смысле помилованию могут, по-видимому, подлежать все, ответил им следующим превосходным образом, что-де надобно, напротив, жить добродетельно, дабы каждый оказался в числе тех, которые будут ходатайствовать за других, иначе таковых может оказаться так мало, что после того, как каждый из них дойдет до своего числа тридцать, шестьдесят или сто, останется много таких, которые уже не могут быть освобождены от мучений по их ходатайству, и в числе их окажутся люди, по тщетному неразумию рассчитывающие на чужие плоды. Ограничусь этим ответом тем, которые авторитета священных Писаний, общих всем нам, не отвергают, но, неправильно понимая эти Писания, полагают, что будет не то, о чем говорят Писания, а то, чего желают они сами. Дав этот ответ, закончим, как и обещали, настоящую книгу.
Стих 27
Таким образом, Господь объяснил нам то, что изложил ранее. Смотрите, чем мы выбираем быть на Его поле, смотрите, какими Он нас обретет во время жатвы. Ведь поле — это мир, по которому распространилась Церковь. Тот, кто является пшеницей, пусть стоит до самой жатвы, а кто — плевелами, пусть обратится в пшеницу. Ибо все это находится среди людей: и настоящие колосья, и настоящие плевелы; поскольку те, кто был колосьями в поле, колосьями и остаются, а кто был плевелами, остаются плевелами. Однако на поле Господа, то есть в Церкви, то, что было зерном, иногда превращается в плевелы; а что было плевелами, иногда обращается в зерно: и никто не знает, что будет завтра.
Стих 29
Работники негодовали на домовладыку, потому что хотели пойти выбрать плевелы, а он не пустил их. Они хотели их выбрать, но он не позволил им отделить плевелы. Они сделали то, на что были способны, и отделение [плевел] оставили ангелам. И хотя они не хотели оставлять ангелам отделение плевел, домовладыка, который знал всех и знал, что следует быть отделению, повелел им смириться с плевелами и не отделять их. Когда сказали ему: Хочешь ли, мы пойдем, выберем их? Но он сказал: нет, — чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы. Что же, Господи, и плевелы будут вместе с нами в житнице? Во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их (30 оставьте расти вместе то и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою. Мф 13:30); оставьте в поле то, что не будет с вами в житнице.
Стих 52
Все божественное Писание делится на две части сообразно с тем, как это обозначил Господь, говоря, что книжник, наученный царству небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое; части эти называются двумя Заветами.
Источник: О книге Бытия буквально, 1.1
***
Таким образом, голос Христа обращается к иудеям через голос Ветхого Завета: они слышат голос того Завета, но не видят лица Говорящего. Хотят ли они, чтобы завеса была снята? Пусть придут к Господу. Ведь тогда старое не уничтожается, но заключается в сокровищницу, чтобы уже быть книжником, наученным Царству Небесному, который выносит из своей сокровищницы не одно только новое, и не одно старое. Ведь если бы он вынес только новое или только старое, то не был книжником, наученным Царству Небесному, выносящим из сокровищницы своей новое и старое (52 Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое. Мф 13:52). Если он говорит это, но не делает, то выносит с кафедры, а не из сокровищницы своего сердца. И верно мы говорим вашей святости: что выносится из Ветхого [Завета], то озаряется Новым. Поэтому приходят к Господу, чтобы завеса была снята.
Источник: Проповеди 74.5. Сl. 0284, 74.PL 38.474.35.