Переклад Хоменка
1 Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря.
2 І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі.
3 Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти.
4 І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його.
5 Інше впало на ґрунт кам'янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока.
6 Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло.
7 Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його,
8 Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.
9 Хто має вуха, нехай слухає.”
10 І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?”
11 А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано.
12 Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
13 Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють.
14 На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, —
15 бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, —щоб я зцілив їх.
16 Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, — бо чують.
17 Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.
18 Слухайте, отже, притчу про сіяча.
19 До кожного, хто чує слово Царства і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги.
20 А той, хто був сприйняв його на кам'янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає,
21 але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється.
22 А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду.
23 Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, — це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.”
24 Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі.
25 Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов.
26 Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився.
27 Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?
28 Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо?
29 Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці.
30 Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.”
31 Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.
32 Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.”
33 Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” —
34 Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого,
35 щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.”
36 Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.”
37 А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно — це Син Чоловічий;
38 поле — це світ; добре зерно — це сини Царства; а кукіль — це сини лукавого;
39 ворог, що його посіяв — це диявол; жнива — це кінець світу; женці — це ангели.
40 Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу:
41 Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,
42 і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
43 І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає!
44 Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле.
45 Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел.
46 Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її.
47 Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини.
48 Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають.
49 Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і
50 кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
51 Чи ви це все зрозуміли?” — “Так!” — йому відповіли.
52 Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе.”
53 Якже Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти.
54 Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна?
55 Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда?
56 І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?”
57 І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.”
58 І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри.
Толкования Августина
Стих 8
Тем не менее, однако же, помилование, которое достигается собственными ли то молитвами каждого, или же ходатайством святых, состоит в том, что не всякий будет отослан в вечный огонь, а не в том, что отосланный уже в этот огонь будет освобожден от него по истечении того или иного времени. Ведь и те, по мнению которых слова Писания, что добрая земля приносит обильный плод — одна в тридцать, другая в шестьдесят, а иная во сто крат, должны пониматься в том смысле, что святые, смотря по различию своих заслуг, одни милуют тридцать, другие шестьдесят, а иные и сто человек, — обыкновенно предполагают, что это будет в день суда, а не после. Говорят, некто, встретив людей, обещающих себе безнаказанность на том основании, что в таком смысле помилованию могут, по-видимому, подлежать все, ответил им следующим превосходным образом, что-де надобно, напротив, жить добродетельно, дабы каждый оказался в числе тех, которые будут ходатайствовать за других, иначе таковых может оказаться так мало, что после того, как каждый из них дойдет до своего числа тридцать, шестьдесят или сто, останется много таких, которые уже не могут быть освобождены от мучений по их ходатайству, и в числе их окажутся люди, по тщетному неразумию рассчитывающие на чужие плоды. Ограничусь этим ответом тем, которые авторитета священных Писаний, общих всем нам, не отвергают, но, неправильно понимая эти Писания, полагают, что будет не то, о чем говорят Писания, а то, чего желают они сами. Дав этот ответ, закончим, как и обещали, настоящую книгу.
Стих 27
Таким образом, Господь объяснил нам то, что изложил ранее. Смотрите, чем мы выбираем быть на Его поле, смотрите, какими Он нас обретет во время жатвы. Ведь поле — это мир, по которому распространилась Церковь. Тот, кто является пшеницей, пусть стоит до самой жатвы, а кто — плевелами, пусть обратится в пшеницу. Ибо все это находится среди людей: и настоящие колосья, и настоящие плевелы; поскольку те, кто был колосьями в поле, колосьями и остаются, а кто был плевелами, остаются плевелами. Однако на поле Господа, то есть в Церкви, то, что было зерном, иногда превращается в плевелы; а что было плевелами, иногда обращается в зерно: и никто не знает, что будет завтра.
Стих 29
Работники негодовали на домовладыку, потому что хотели пойти выбрать плевелы, а он не пустил их. Они хотели их выбрать, но он не позволил им отделить плевелы. Они сделали то, на что были способны, и отделение [плевел] оставили ангелам. И хотя они не хотели оставлять ангелам отделение плевел, домовладыка, который знал всех и знал, что следует быть отделению, повелел им смириться с плевелами и не отделять их. Когда сказали ему: Хочешь ли, мы пойдем, выберем их? Но он сказал: нет, — чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы. Что же, Господи, и плевелы будут вместе с нами в житнице? Во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их (30 оставьте расти вместе то и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою. Мф 13:30); оставьте в поле то, что не будет с вами в житнице.
Стих 52
Все божественное Писание делится на две части сообразно с тем, как это обозначил Господь, говоря, что книжник, наученный царству небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое; части эти называются двумя Заветами.
Источник: О книге Бытия буквально, 1.1
***
Таким образом, голос Христа обращается к иудеям через голос Ветхого Завета: они слышат голос того Завета, но не видят лица Говорящего. Хотят ли они, чтобы завеса была снята? Пусть придут к Господу. Ведь тогда старое не уничтожается, но заключается в сокровищницу, чтобы уже быть книжником, наученным Царству Небесному, который выносит из своей сокровищницы не одно только новое, и не одно старое. Ведь если бы он вынес только новое или только старое, то не был книжником, наученным Царству Небесному, выносящим из сокровищницы своей новое и старое (52 Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое. Мф 13:52). Если он говорит это, но не делает, то выносит с кафедры, а не из сокровищницы своего сердца. И верно мы говорим вашей святости: что выносится из Ветхого [Завета], то озаряется Новым. Поэтому приходят к Господу, чтобы завеса была снята.
Источник: Проповеди 74.5. Сl. 0284, 74.PL 38.474.35.