Українська Біблія. Турконяк
1 Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря;
2 і зібралося біля Нього безліч людей; Він увійшов у човен і сів, а всі люди стояли на березі.
3 І Він багато розповідав їм притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти.
4 І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та визбирали його.
5 Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибокої землі,
6 а як піднялося сонце, — зів’яло і, не маючи кореня, засохло.
7 Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.
8 А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.
9 Хто має вуха [щоби слухати], нехай слухає!
10 Підійшовши, учні запитали Його: Чому Ти говориш до них притчами?
11 А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано.
12 Адже хто має, тому дасться, і матиме понад міру, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього.
13 Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, — не чують і не розуміють;
14 і збувається щодо них пророцтво Ісаї, в якому говориться: Слухом будете чути, та не зрозумієте, і вдивляючись, будете дивитися, та не побачите.
15 Адже серце цього народу огрубіло, і вухами недочувають, і очі свої замружили, аби не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
16 Ваші ж очі та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують.
17 Запевняю вас, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули.
18 Отже, послухайте притчу про сіяча.
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі.
20 А посіяне на кам’янистому — це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає,
21 але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується.
22 Посіяне в тернях — це той, хто слухає слово, але клопоти віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду.
23 А посіяне в добру землю — це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід — один родить у сто разів, інший — у шістдесят, а ще інший — у тридцять.
24 Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне насіння на своєму полі.
25 Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці, та й пішов.
26 А як зійшло збіжжя і дало колос, тоді ж з’явився і кукіль.
27 Тож прийшли слуги господаря і сказали йому: Пане, хіба не добірне насіння ти сіяв на своєму полі? Звідки ж узявся кукіль?
28 А він сказав їм: Людина-ворог це зробила. І кажуть йому раби: Хочеш, щоб ми пішли й випололи його?
29 Він же сказав: Ні, щоб ви часом, виполюючи кукіль, не повиривали разом з ним і пшениці.
30 Залиште, щоб і те, і друге разом росло до жнив, а під час жнив скажу женцям: зберіть спершу кукіль та пов’яжіть його в снопи, аби спалити його, а пшеницю зберіть до моєї клуні.
31 Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла, та й посіяла на своєму полі;
32 воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні й гніздяться на його гілках.
33 Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок [1] борошна, поки все вкисло.
34 Усе це промовляв Ісус людям у притчах, а без притчі нічого їм не говорив,
35 щоби збулося сказане через пророка, який говорив: Відкрию уста Мої в притчах, виявлю сховане від початку світу!
36 Відпустивши натовп, Він прийшов у дім. І підійшли до Нього учні Його, кажучи: Роз’ясни нам притчу про польовий кукіль.
37 Він же, відповідаючи, сказав: Той, Хто сіє добірне насіння, — це Син Людський,
38 а поле — це світ; добірне ж насіння — це сини Царства; кукіль — це сини лукавого;
39 ворог, що його посіяв, — це диявол; жнива — це кінець світу, а женці — це ангели.
40 Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу:
41 Син Людський пошле Своїх ангелів, які зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, хто чинить беззаконня,
42 і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
43 Тоді праведні засяють, як сонце, у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає.
44 Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, і купує те поле.
45 Ще Царство Небесне подібне до людини, — до купця, який шукає гарних перлин;
46 знайшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її.
47 Царство Небесне подібне також до закинутого в море невода, який назбирав усякої всячини,
48 а коли він наповниться, його витягнуть на берег та, сівши, виберуть усе добре до посудин, а непридатне викинуть геть.
49 Так буде при кінці віку: вийдуть ангели і відділять злих з-поміж праведних,
50 і їх повкидають у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
51 [Каже їм Ісус]: Чи зрозуміли це все? Відповідають Йому: Так.
52 Він же сказав їм: Тому-то кожний книжник, котрий навчений про Царство Небесне, подібний до людини-господаря, яка витягає зі своєї скарбниці нове і старе.
53 Коли закінчив Ісус ці притчі, Він пішов звідти.
54 Прийшовши на Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що дивувалися вони й говорили: Звідки в Нього ця мудрість і сила?
55 Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією, а брати Його — Яків, Йосиф, Симон і Юда?
56 Хіба Його сестри не всі між нами? Тож звідки у Нього це все?
57 І вони спокушувалися Ним. Ісус же сказав їм: Пророк не буває без пошани, — хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі.
58 І не зробив там багатьох чудес через їхнє невірство.
Толкования Августина
Стих 8
Тем не менее, однако же, помилование, которое достигается собственными ли то молитвами каждого, или же ходатайством святых, состоит в том, что не всякий будет отослан в вечный огонь, а не в том, что отосланный уже в этот огонь будет освобожден от него по истечении того или иного времени. Ведь и те, по мнению которых слова Писания, что добрая земля приносит обильный плод — одна в тридцать, другая в шестьдесят, а иная во сто крат, должны пониматься в том смысле, что святые, смотря по различию своих заслуг, одни милуют тридцать, другие шестьдесят, а иные и сто человек, — обыкновенно предполагают, что это будет в день суда, а не после. Говорят, некто, встретив людей, обещающих себе безнаказанность на том основании, что в таком смысле помилованию могут, по-видимому, подлежать все, ответил им следующим превосходным образом, что-де надобно, напротив, жить добродетельно, дабы каждый оказался в числе тех, которые будут ходатайствовать за других, иначе таковых может оказаться так мало, что после того, как каждый из них дойдет до своего числа тридцать, шестьдесят или сто, останется много таких, которые уже не могут быть освобождены от мучений по их ходатайству, и в числе их окажутся люди, по тщетному неразумию рассчитывающие на чужие плоды. Ограничусь этим ответом тем, которые авторитета священных Писаний, общих всем нам, не отвергают, но, неправильно понимая эти Писания, полагают, что будет не то, о чем говорят Писания, а то, чего желают они сами. Дав этот ответ, закончим, как и обещали, настоящую книгу.
Стих 27
Таким образом, Господь объяснил нам то, что изложил ранее. Смотрите, чем мы выбираем быть на Его поле, смотрите, какими Он нас обретет во время жатвы. Ведь поле — это мир, по которому распространилась Церковь. Тот, кто является пшеницей, пусть стоит до самой жатвы, а кто — плевелами, пусть обратится в пшеницу. Ибо все это находится среди людей: и настоящие колосья, и настоящие плевелы; поскольку те, кто был колосьями в поле, колосьями и остаются, а кто был плевелами, остаются плевелами. Однако на поле Господа, то есть в Церкви, то, что было зерном, иногда превращается в плевелы; а что было плевелами, иногда обращается в зерно: и никто не знает, что будет завтра.
Стих 29
Работники негодовали на домовладыку, потому что хотели пойти выбрать плевелы, а он не пустил их. Они хотели их выбрать, но он не позволил им отделить плевелы. Они сделали то, на что были способны, и отделение [плевел] оставили ангелам. И хотя они не хотели оставлять ангелам отделение плевел, домовладыка, который знал всех и знал, что следует быть отделению, повелел им смириться с плевелами и не отделять их. Когда сказали ему: Хочешь ли, мы пойдем, выберем их? Но он сказал: нет, — чтобы, выбирая плевелы, вы не выдергали вместе с ними пшеницы. Что же, Господи, и плевелы будут вместе с нами в житнице? Во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их (30 оставьте расти вместе то и другое до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: соберите прежде плевелы и свяжите их в снопы, чтобы сжечь их, а пшеницу уберите в житницу мою. Мф 13:30); оставьте в поле то, что не будет с вами в житнице.
Стих 52
Все божественное Писание делится на две части сообразно с тем, как это обозначил Господь, говоря, что книжник, наученный царству небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое; части эти называются двумя Заветами.
Источник: О книге Бытия буквально, 1.1
***
Таким образом, голос Христа обращается к иудеям через голос Ветхого Завета: они слышат голос того Завета, но не видят лица Говорящего. Хотят ли они, чтобы завеса была снята? Пусть придут к Господу. Ведь тогда старое не уничтожается, но заключается в сокровищницу, чтобы уже быть книжником, наученным Царству Небесному, который выносит из своей сокровищницы не одно только новое, и не одно старое. Ведь если бы он вынес только новое или только старое, то не был книжником, наученным Царству Небесному, выносящим из сокровищницы своей новое и старое (52 Он же сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен хозяину, который выносит из сокровищницы своей новое и старое. Мф 13:52). Если он говорит это, но не делает, то выносит с кафедры, а не из сокровищницы своего сердца. И верно мы говорим вашей святости: что выносится из Ветхого [Завета], то озаряется Новым. Поэтому приходят к Господу, чтобы завеса была снята.
Источник: Проповеди 74.5. Сl. 0284, 74.PL 38.474.35.