Матвія 13 глава

Євангелія від св. Матвія
Переклад Огієнка → Новый русский перевод

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

В тот же день Иисус, выйдя из дома, сидел у озера.

І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.

Вокруг Него собрались большие толпы, так что Он был вынужден сесть в лодку, а весь народ стоял на берегу.

І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: „Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.

И Он о многом говорил им в притчах: — Сеятель вышел сеять.

І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.

И когда он разбрасывал семена, некоторые из них упали у дороги. Прилетели птицы и склевали их.

Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;

Другие упали в каменистые места, где было мало плодородной почвы. Они быстро проросли, потому что почва была неглубокой.

а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.

Но когда взошло солнце, оно опалило ростки, и те засохли, так как у них не было глубоких корней.

А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.

Другие семена попали в терновник, который разросся так, что заглушил ростки.

Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.

Семена же, которые упали на хорошую почву, принесли урожай, одни во сто, другие в шестьдесят, третьи в тридцать раз больше того, что было посеяно.

Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“

У кого есть уши, пусть слышит!

І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“

Тогда ученики подошли и спросили Иисуса: — Почему Ты говоришь с людьми притчами?

А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.

Иисус ответил: — Вам дано знать тайны Небесного Царства, а им не дано.

Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.

У кого есть, тому будет дано ещё, и у него будет избыток. А у кого нет, будет отнято и то, что он имеет.

Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

Я говорю им притчами, потому что они, смотря, не видят, слушая, не слышат и не понимают.

І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.

В них исполняется пророчество Исаии: «Вы будете слушать и слушать, но не поймете, будете смотреть и смотреть, но не увидите.

Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“

Сердце этого народа ожесточилось, они с трудом слышат ушами и глаза свои закрыли, чтобы не увидеть глазами, не услышать ушами, не понять сердцем и не обратиться, чтобы Я их исцелил»[85].

Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.

Блаженны ваши глаза, потому что они видят, и ваши уши, потому что они слышат.

Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.

Говорю вам истину: много пророков и праведников жаждали увидеть то, что вы видите, но не увидели, желали услышать то, что вы слышите, но не услышали.

Послухайте ж притчу про сіяча́.

Так послушайте, что значит притча о сеятеле.

До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

К каждому, кто слышит весть о Царстве и не понимает её, приходит лукавый и крадет то, что было посеяно в сердце. Это — семя, упавшее у дороги.

А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

Семя, упавшее на каменистую почву, — это о человеке, который слышит слово и сразу же с радостью принимает его,

але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.

но у него нет корня, и поэтому его хватает лишь на короткое время, и когда наступают трудности и гонения за слово, он сразу же отступается.

А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.

Семя, посеянное среди терновника, — это о человеке, который слышит слово, но повседневные заботы и обольщение богатством заглушают слово, и семя остается бесплодным.

А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

Семя же, посеянное в хорошую почву, — это о человеке, который слышит слово и понимает его. Такой человек приносит плод, кто во сто, кто в шестьдесят, кто в тридцать раз больше посеянного.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.

Иисус рассказал им другую притчу: — Царство Небесное можно сравнить с человеком, засеявшим свое поле хорошими семенами.

А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

И вот когда все спали, пришёл его враг, посеял среди пшеницы сорняки и ушел.

А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.

Пшеница взошла, появились колосья, тут стали заметны и сорняки.

І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“

Слуги пришли к хозяину и говорят: «Господин, ты же сеял на поле хорошие семена, откуда же появились сорняки?»

А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“

«Это сделал враг», — ответил хозяин. Тогда слуги спрашивают: «Может нам пойти и выполоть их?»

Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.

«Нет, — ответил хозяин, — когда вы будете вырывать сорняки, вы можете нечаянно выдернуть и пшеницу.

Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.

Пусть и то и другое растет до жатвы. А во время жатвы я велю жнецам собрать вначале сорняки, связать их в пучки и сжечь, а затем собрать пшеницу в мое хранилище».

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

Рассказал Он им и ещё одну притчу: — Царство Небесное можно сравнить с горчичным зерном, которое человек взял и посеял в поле.

Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.

Хотя горчичное зерно и самое маленькое из всех семян, но когда оно вырастает, то становится больше огородных растений и превращается в настоящее дерево, так что даже птицы небесные прилетают и вьют гнезда в его ветвях.[86]

Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.

Иисус рассказал им ещё одну притчу: — Царство Небесное как закваска, которую женщина смешала с тремя мерами муки[87], чтобы вскисло всё тесто.

Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,

Всё это Иисус говорил народу в притчах и ничего не объяснял без притч,

щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“

чтобы исполнилось сказанное через пророка: «Открою уста свои в притчах, произнесу гадания, скрытые от создания мира».[88]

Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.

Потом Иисус отпустил народ и вошел в дом. Его ученики подошли к Нему и попросили: — Объясни нам притчу о сорняках в поле.

А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,

Иисус в ответ сказал: — Сеющий хорошие семена — это Сын Человеческий.

а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;

Поле — это мир, а хорошие семена — это дети Царства. Сорняки — это дети злого.

а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.

Враг, посеявший их, — это дьявол. Жатва — это конец мира, и жнецы — это ангелы.

І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.

Как сорняки вырывают и сжигают в огне, так будет и в конце мира.

Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,

Сын Человеческий пошлет Своих ангелов, и они удалят из Его Царства всё, что ведет ко греху, и всех беззаконников.

і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

Их бросят в огненную печь, где будет плач и скрежет зубов.

Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!

А праведники тогда будут сиять, как солнце, в Царстве их Отца. У кого есть уши, пусть слышит!

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

Царство Небесное можно сравнить со спрятанным в поле кладом. Человек, найдя тот клад, прячет его и радостный идет и продает всё, что имеет, для того, чтобы купить это поле.

Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,

Ещё Царство Небесное подобно купцу, который ищет прекрасный жемчуг.

а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.

Найдя драгоценную жемчужину, он продает всё, что имеет, ради того, чтобы купить её одну.

Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.

Ещё Царство Небесное подобно сети, опущенной в озеро, в которую попало много разной рыбы.

Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.

А когда сеть наполнилась, рыбаки вытащили её на берег. Потом они сели и отобрали хорошую рыбу в корзины, а плохую выбросили.

Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

Так будет и в конце мира. Придут ангелы, заберут злых из среды праведных

і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

и бросят их в огненную печь, где будет плач и скрежет зубов.

Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.

Вы поняли всё это? — спросил Иисус. — Да, — ответили ученики.

І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

Тогда Иисус сказал им: — Так вот, каждый учитель Закона, усвоивший весть о Небесном Царстве, похож на хозяина дома, который выносит из своих кладовых и новое, и старое.

І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.

Иисус, закончив рассказывать эти притчи, ушел оттуда.

І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?

Он пришёл в Свой родной город и начал учить людей в синагоге. Все удивлялись: — Откуда у Этого Человека такая мудрость и такая сила?

Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?

Разве Он не сын плотника? Не Марией[89] ли зовут Его мать, и разве Он не брат Иакова, Иосифа, Симона и Иуды?

І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“

Разве не среди нас живут все Его сестры? Откуда же у Него всё это?

І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“

И они отвергли Его. Иисус же сказал им: — Пророка уважают везде, только не на его родине и не в его доме.

І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.

И Он не совершил там многих чудес из-за неверия этих людей.

Примечания:

Новый русский перевод

14 [85] — Ис 6:9-10.

32 [86] — Ср. Дан 4:7-9.

33 [87] — Букв.: три саты, около 27 кг муки.

35 [88] — Пс 77:2.

55 [89] — Греч. Мариа́м — так в оригинале так же в Мф 27:56, 61; Мф 28:1.

« 12 глава 14 глава »