Переклад Куліша та Пулюя
1 Перегледїв же Давид військовий люд, що був при йому, та й понастановляв над ними тисячників і сотників.
2 І віддав Давид третину під провід Йоаба, третину під провід Абесси Саруєнка, брата Йоабового, а третину під провід Гетїя Еттея. І обявив Давид людям: Я сам пійду з вами.
3 І відказали люде: Не треба тобі йти; бо коли б ми й кинулись навтеки, то про нас не дбати муть; коли б і половина з нас полягла, також не дбати муть про нас, а ти один — все одно, що нас десять тисяч; лучше, як ти нам допомагати меш із города.
4 І відказав їм царь: Що вам до вподоби, те й чинити му. Тодї став царь у воріт, тим часом як люд виходив сотнями й тисячами.
5 Однакже дав царь Йоабові, Абессї й Еттеєві наказ: Ощаджуйте менї дитину Абессалома! І чув увесь люд, як царь давав усїм гетьманам наказ про Абессалома.
6 Так виступили люде в поле против Ізрайлитян, і прийшли до бою в лїсї Ефраїмовім.
7 І побитий був народ Ізраїлський військом Давидом; погром був там того дня тяжкий — полягло двайцять тисяч чоловіка.
8 Битва розширилась на всю ту землю, а гай вигубив більше людей того дня, нїж меч.
9 І попавсь на очі Давидовим войовникам Абессалом, а їхав він на мулї; й кинувсь мул під гилястого дуба, й запутавсь Абессалом волоссєм в галузях дуба, й повис між небом і землею, а мул вибіг ізпід його.
10 І побачив се один та й каже Йоабові: Ось я бачив Абессалома — висить на дубі.
11 І відказав Йоаб чоловікові: Коли бачив, то чом же не прибив його там же 'д землї? Я дав би тобі за се десять срібних секлів і пояс (лицарський).
12 Чоловік же відказав Йоабові: Та хоч би менї й тисячу срібних секлів вилїчено на руку, не наложив би я руки на царського сина. Хиба ж ми не чули, як царь тобі й Абессї й Еттеєві давав наказ: Збережіте менї мою дитину, Абессалома!
13 Коли б же я й потай усїх проти його вчинив зло, то й найменьша річ не втаїлась би від царя, а й ти встав би проти мене.
14 І гукне Йоаб: Нїчого менї довше з тобою гаятись. І вхопив три списи та й встромив їх Абессаломові в груди; а коли він іще живий висїв на дубі,
15 Прискочило десять чур-зброєношів Йоабових та й добили Абессалома.
16 І звелїв Йоаб трубити в трубу, й покинули войовники вганяти за Ізраїлем, бо Йоаб щадив народ.
17 І взяли Абессалома, вкинули його в величезну яму в гаю, та й нагромадили над ним величезну купу каміння. І всї Ізрайлитяне порозбігались по домівках своїх.
18 Абессалом іще за живота взяв та й поставив собі памятник в царській долинї, бо казав сам собі: Нема в мене сина, щоб сохранилась память імени мого. І прозвав памятник своїм имям. І зветься він по сей день "Рука Абессаломова".
19 Ахимаас Садоченко каже тодї Йоабові: Побіжу та принесу цареві звістку, що Господь судом своїм визволив його з рук ворогів його.
20 І відказав йому Йоаб: Не був би ти сьогоднї добрим вістуном; понеси вістку иншим разом, а не сьогоднї, бо царський син умер.
21 І звелїв Йоаб Хусієві: Піди, донеси цареві, що ти бачив. І поклонивсь Хусій Йоабові та й побіг.
22 Але Ахимаас Садоченко наставав й каже Йоабові: Що буде, те й буде, а я таки побіжу слїдом за Хусієм. І відказав Йоаб: Чого ж тобі, сину мій, бігти? не принесеш ти доброї вістї.
23 А він: Нехай буде й так, а я біжу! І каже той: Ну, то біжи. І побіг Ахимаас дорогою направцї, та й випередив Хусія.
24 Давид саме тодї седїв між обома ворітьми, вартовик же війшов на башту над ворітьми; а коли споглянув, бачить — біжить один чоловік.
25 Крикне тодї вартовик і каже се цареві, а царь одвічає: Коли се лиш один, так се добра вість. А той біжить і біжить, і вже надходить близенько.
26 Аж бачить сторож — біжить і другий чоловік. Крикне тодї вартовик: Он біжить ще й другий чоловік. І каже царь: І сей несе добру вість.
27 І крикне тодї вартовик: Як бачу, хода первого, що біжить, схожа на ходу Ахимаасову Садоченкову. І каже царь: Се чоловік ручий: несе добру звістку.
28 Аж тут Ахимаас кликнув і каже цареві: Витаю, царю! тодї припав лицем до землї перед царем та й сказав: Благословен Господь, Бог твій! він віддав тих людей, що підняли були руку проти мого царя й пана!
29 І питає царь: Чи добре дїється моїй дитинї Абессаломові? І каже Ахимаас: Я бачив велике збіговище, як посилав Йоаб раба твого, та не знаю, що там счинилось.
30 І відказав царь: Стань на боцї та й стій тут; він відступивсь та й став.
31 Тепер надійшов і Хусій. І промовив Хусій: Добра вість для царя й пана мого! сьогоднї бо Господь учинив тобі правду, вибавляючи тебе з руки всїх тих, що встали були на тебе.
32 І питає царь Хусія: Чи миром моє дитя Абессалом? І відказав Хусій: Бог-дай так сталося ворогам царя й пана мого й усїм, що ворогуючи, встають на тебе, як сталось дитинї твоїй!
33 І затрусився царь, і пійшов в горішню комнату над брамою, й плакав, а йдучи, говорив безнастанно: Сину мій Абессаломе! Сину мій, сину мій Абессаломе! Ой коли б я був умер замість тебе, Абессаломе, сину мій, сину мій!
Новой Женевской Библии
18:1 тысяченачальников и сотников. Тысячи и сотни — воинские подразделения (см. Исх 18:21; Чис 31:14; Втор 1:15; 1Цар 8:12; 1Цар 22:7; 1Цар 29:2).
18:2 третью часть. Тактический военный прием (см. 1Цар 11:11).
Авессы. См. ком. к 2:18.
Еффея. См. 15:19−22.
18:3 не ходи. Военачальники Давида разделяли высказанное ранее Ахитофелом мнение о том, что гибель царя неизбежно обрекает войско на поражение (17:2−3).
18:4 у ворот. Т.е. у ворот Маханаима (17:24, 27). См. ком. к 19:8.
18:6 в лесу Ефремовом. Земли колена Ефремова располагались к западу от Иордана, однако настоящий контекст предполагает, что «лес Ефремов» находился за Иорданом, вероятно, в окрестностях Маханаима. Ефремляне могли распространить свои владения на восточный берег Иордана благодаря войнам.
18:8 и лес погубил народа больше, чем сколько истребил меч, в тот день. Другие примеры того, как сама природа оказывалась на стороне тех, кому в битве сопутствовал Господь: Нав 10:11−14; Суд 5:20−21; ср. 5:24; 22:8−16; 1Цар 2:10; 1Цар 7:10; 1Цар 12:17−18; 1Цар 14:15.
18:9 он был на муле. Мул являлся традиционным средством передвижения членов царского рода (13:29; 3Цар 1:33).
Авессалом запутался волосами своими в ветвях дуба. См. ком. к 14:25−26. Не столь важно, каким именно образом случилось так, что Авессалом оказался висящим «между небом и землей», — важнее в данной связи тот факт, что, согласно Втор 21:23, «проклят пред Богом всякий повешенный на дереве».
18:11 я дал бы тебе. Эти слова Иоава можно понимать либо как сожаление об упущенной возможности убить Авессалома, беспомощно висящего на дереве, либо как предложение вознаградить собеседника, если тот теперь пойдет и убьет его. В любом случае ясно, что Иоав с легкостью готов преступить запрет Давида (ст. 5).
18:12−13 Очевидно, что человек, видевший Авессалома, не разделяет отношения Иоава к приказу Давида, закономерно заключая, что если он и убьет Авессалома, то вся тяжесть вины падет именно на него, а Иоав останется в стороне.
18:16 И затрубил Иоав трубою. См. ком. к 1Цар 13:3.
18:17 огромную кучу камней. Обычай погребения недругов и преступников (Нав 7:26; Нав 8:29).
18:18 поставил себе памятник. Ср. поступок Саула в 1Цар 15:12. Повествователь с горькой иронией упоминает о памятнике, воздвигнутом для себя Авессаломом, противопоставляя ему могилу под «огромной кучей камней» (ст. 17). Уже видя себя царем Израиля, Авессалом при жизни воздвиг в свою честь памятную стеллу; но в памяти поколений он остался как изменник, чьей могилой стала груда камней. Упомянутый в данном стихе «памятник Авессалома» не следует путать с сохранившейся до наших дней позднеантичной «гробницей Авессалома» в долине Кедрона.
в царской долине. Эта долина находилась, вероятно, где-то в окрестностях Иерусалима (Быт 14:17).
нет у меня сына. Три сына Авессалома, упомянутые, но не названные в 14:27, ко времени воздвижения им стеллы либо еще не родились, либо уже умерли.
18:19 Ахимаас. Ахимаас уже служил Давиду вестником прежде (15:27, 36; 17:15−21) и теперь вновь высказывает желание быть им.
18:20 не будешь ты сегодня добрым вестником. Как можно заключить из ст. 27, выбор гонца зависел от характера сообщаемого известия. Один и тот же гонец не мог служить для передачи как добрых, так и дурных вестей. Нежелание Иоава отпускать Ахимааса к Давиду продиктовано не только опасениями за судьбу гонца, принесшего плохую весть, но и стремлением скрыть собственную радость по поводу кончины Авессалома (ст. 22).
18:25 если один, то весть в устах его. Т.е. добрая весть, так как в противном случае гонец был бы не один и не приближался бы столь уверенно и безбоязненно (ср. 19:3: «И входил тогда народ в город украдкою, как крадутся люди стыдящиеся, которые во время сражения обратились в бегство»).
18:27 это человек хороший и идет с хорошею вестью. См. ком. к ст. 20.
18:29 я видел большое волнение... но я не знаю, что там было. Воспользовавшись тем, что он прибыл раньше Хусия, Ахимаас предстает перед Давидом добрым вестником и скрывает от него участь Авессалома, о которой Ахимаас, безусловно, знал (ст. 20).
18:32 да будет... то же, что постигло отрока. В отличие от Ахимааса, Хусий не пытается скрыть от Давида смерть Авессалома, но сообщает об этом не прямо, а используя распространенный риторический оборот (1Цар 25:26), понять который для Давида не составило труда (ст. 33).
18:33 сын мой Авессалом. Пять раз повторяет Давид «сын мой» и трижды «Авессалом», что свидетельствует о глубине горя, причиненного ему смертью сына (19:4). Невзирая на все зло, которое ему сделал и еще мог бы сделать Авессалом, Давид простил вероломного сына, как прежде простил и оплакал Саула.