1 Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина.
2 Що більше я їх кликав, то більш вони відходили від мене. Вони ваалам жертви приносили, кадили перед різьбленими бовванами.
3 Я самий, я вчив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то я доглядав їх.
4 Я притягав їх людяними мотузками, — поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти.
5 Вони не повернуться в Єгипетську країну, але Ашшур царем їхнім буде — за те, що не хотіли повернутися до мене.
6 Меч буде лютувати по містах їхніх, він знищить їхні засуви й пожере їх за власні їхні задуми.
7 Люд мій повис; не знає, чи повернутись до мене; і хоч його кличуть угору, ані один не хоче підвестися.
8 І як мені тебе лишити, Ефраїме? Як мені видати тебе на поталу, Ізраїлю? Як мені зробити з тобою те, що в Адмі? Вчинити з тобою те, що з Цевоїмом? Серце моє в мені обернулось, зворушився ввесь жаль мій.
9 Не виконаю палаючого гніву мого, не буду нищити більш Ефраїма, бо я — Бог, не людина; Святий посеред тебе; я не вломлюся в місто.
10 Вони підуть за Господом, який, як лев, зарикає; бо він зарикає, і діти, тремтівши, прийдуть із заходу.
11 Птахом прилинуть, тремтівши, з Єгипту і, як голубка, з Ашшур-краю. Я оселю їх у домівках їхніх, — слово Господнє.