1 Як говорив, було, Ефраїм — усі тремтіли: він був в Ізраїлі поважний. Та він через Ваала провинився й загинув.
2 І нині вони грішать дедалі більше й більше. Вони собі зробили литих бовванів із свого срібла, згідно із своїм розумом — ідолів: усе робота ремісницька! І примовляють: «Жертвуйте їм! Люди, телят цілуйте!»
3 За те ж і будуть вони, неначе мряка вранці, немов роса, яка зникає вдосвіта, немов полова, що вітер її з току звіває; мов дим з вікна.
4 Однак, я — Господь, Бог твій, із Єгипетського краю. Іншого, крім мене, Бога ти не знаєш, і опріч мене, — Спасителя немає.
5 Я знав тебе в пустині, в краю великої посухи.
6 Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, — серце їхнє загорділо, тому мене й забули.
7 Тому то я для них став левом; мов леопард, чигатиму при дорозі.
8 Немов ведмедиця, що забрано в неї ведмежат, я на них накинусь; я роздеру їхнього серця оболону й там пожеру їх, мов левиця; звір дикий буде їх на шматки розривати.
9 Знищу тебе, Ізраїлю, — хто прийде тобі з допомогою?
10 Де ж він, твій цар, щоб тебе рятувати по всіх твоїх містах? Де твої судді, що про них говорив єси: «Дай мені царя і князів»?
11 Я дав тобі царя у моїм гніві, і забрав геть у моїм обуренні.
12 Несправедливість Ефраїма, зв'язана у вузол, гріх його схований ретельно.
13 Прийдуть на нього муки породіллі, та він — син нерозумний: вже час би й народитись, та він не покидає материнського лона.
14 І я б та визволяв їх з руки Шеолу? Я б їх рятував від смерти? Де твої рани, смерте? Де бич твій, о Шеоле? Жалю не буде в мене.
15 Хоч Ефраїм посеред очерету процвітає, та прийде східній вітер; Господній вітер здійметься з пустині й висушить його джерела, висушить його криниці; ограбує скарб усього дорогоцінного посуду.