1 Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.
2 Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би — ніщо.
3 І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.
4 Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,
5 не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;
6 не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
7 все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
8 Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.
9 Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.
10 Коли настане досконале, недосконале зникне.
11 Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче.
12 Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.
13 Тепер же зостаються: віра, надія, любов — цих троє; але найбільша з них — любов.