1 Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його.
2 Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.
3 Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́.
4 Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.
5 Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе.
6 Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі.
7 І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити,
8 і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та!
9 Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду!
10 Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та!