1 «Пошліть ягнята господареві краю Скелі, що в пустині, на гору дочки Сіону!
2 Неначе птичка, що втікає, немов сполоханий виводок, дочки моавські будуть коло бродів Арнону.
3 Дай раду, розсуди, вчини над нами серед полудня твою тінь, як уночі, сховай утікачів, блукаючих не видай!
4 Нехай перебудуть у тебе втікачі з Моаву! Будь їм захистом від спустошника! Коли напасника не стане, коли спустошник зникне, коли гнобителі покинуть землю,
5 тоді престол ствердиться милосердям, і на ньому, в Давидовім наметі, возсяде суддя по правді, що дбатиме про право, швидкий до правосуду.
6 Ми чули про гордість Моава, надмірну гордість, про його пиху та гординю, про його бундючність, порожнє белькотання.
7 Тим то Моав плаче над Моавом — увесь плаче. За марципанами з родзинок кір-харесетських вони, тяжко прибиті, плачуть.
8 Бо хешбонські ниви опустіли та й виноградники Сівми, яких добірні грона володарів над народами впивали, сягали до Язеру, в пустиню продирались; а пагінці їхні поширювались поза море.
9 Тому я плачу разом з Язером за виноградниками Сівми, сльозами поливаю вас, Хешбоне та Елале, бо над твоїми літніми плодами й зборами ворожий крик розлігся.
10 Замовкли по садах веселощі й радощі; по виноградниках уже не співають і не веселяться; не топчуть більше грона в винотоках, веселі крики зникли.
11 Тому й стогне моє нутро над Моавом, немов гарфа, і моє серце над Кір-Харесом.
12 І хоч Моав з'являтиметься аж до втоми на узвишшях і входитиме у святилище молитись, йому те не допоможе.»
13 Отаке слово виповів колись Господь проти Моава.
14 А тепер ось як говорить Господь: «За три роки, рахуючи роками наймитів, слава Моавова занидіє разом з усім його велелюддям, а його останок буде маленький, незначний, безсилий.»