1 Горе тобі, спустошнику, якого не спустошено! Зраднику, з яким по-зрадницькому не повелися! Коли скінчиш пустошити, то й тебе спустошать, і коли втомишся зраджувати, то й тебе зраджувати будуть.
2 Господи, помилуй нас! Ми на тебе уповаємо. Будь нам раменом щоранку, нашим рятунком у час скрути!
3 Коли твій голос грізно лунає, народи втікають; коли встаєш, погани йдуть урозтіч.
4 І збирають вашу здобич, як сарана збирає; кидаються, як гусінь, на неї.
5 Вознесений Господь, бо він живе високо; він сповнює Сіон справедливістю та правом.
6 Часів твоїх безпечність буде багатством, що спасає; мудрість, знання й страх Господній буде його скарбом.
7 Ось мужні їхні кричать назовні, а посли миру гірко плачуть.
8 Дороги опустіли, немає подорожніх. Він зламав умову, зневажив свідків; люди — ніщо у нього.
9 Земля сумує, мліє; Ливан, засоромлений, в'яне; Шарон став, як пустиня; Башан, Кармель гублять листя.
10 Тепер я встану, каже Господь; тепер я піднімусь, тепер я підведусь угору.
11 Завагітніли ви сіном — породите солому; мій подих то вогонь, що пожере вас.
12 Народи будуть, як вапно горюче, немов кущі тернові порубані, що їх на вогні палять.
13 Слухайте ви, далекі, що я чиню, і ви, близькі, спізнайте мою силу!
14 Злякалися грішники на Сіоні, страх огорнув безбожних. Хто з нас буде спроможний жити коло вогню, що пожирає? Хто з нас буде спроможний жити біля полум'я вічного?
15 Той, хто по правді ходить і говорить прямодушно; хто цурається наживи із здирства; хто й руками не торкається підкупу; хто вуха затикає на слова криваві; хто заплющує очі, щоб не дивитися на лихо, —
16 він на вишинах буде жити; скелі укріплені будуть його захистом; хліба йому настачиться, води в нього не забракне.
17 Царя в його красі побачать твої очі; узрять розлогу землю.
18 Серце твоє про жах згадає: де той, мовляв, що рахував? Де той, що важив? Де той, що лічив башти?
19 Ти не побачиш більше зухвалого люду, люду глухої мови, що її годі зрозуміти, з язиком лепетливим, незбагненним.
20 Глянь на Сіон, місто наших святих! Очі твої побачать Єрусалим, житло мирне, намет непорушний; кілки його не будуть вирвані повіки, ніяка з його поворозок не порветься.
21 Бо там Господь для нас величний, — замість рік, струмків широких, де не ввійде ніякий весловий човен, ані пишний корабель не пройде.
22 Бо Господь — суддя наш; Господь — наш законодавець; Господь — цар наш; він спасе нас.
23 Линви твої послабли, щогол не тримають більше, не розпинають стягу. Тоді настане велике паювання лупу; навіть кульгаві будуть грабувати.
24 Ніякий мешканець не скаже: я — хворий. І людям, що живуть там відпустяться їхні гріхи.