1 Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
2 Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
3 Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
4 Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
5 Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
6 Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
7 Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
8 Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
9 Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
10 Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
11 Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
12 Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
13 Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
14 Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
15 М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
16 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
17 Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
18 Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
19 За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
20 Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
21 Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
22 Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
23 Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
24 Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
25 Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
26 він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“