1 Марна се була б надїя, (його спіймати); тільки спогляне на тебе, так і помертвієш.
2 Нема такого відважного, хто б посьмів непокоїти його, (хиба тільки я, бо) хто може остоятись перед лицем моїм?
3 Хто менї що дав уперед, щоб я мав віддавати йому? все що є скрізь під небом, все воно моє!
4 Не замовчу й про члени його, про силу й красну будову його!
5 Хто зможе зняти верхню одежу з його, або хто наближиться до подвійних челюстий його?
6 Хто ворота в його в пелцї відчинив би? Круг зубів його — страх-трепет, кругом зубів його страх!
7 Крепкі щити (тїло) його — се красота: вони сковані до купи лускою, неначе печаткою твердою;
8 Одна до одної прилягає так тїсно, що не пройде й воздух проміж них;
9 Одна на другій лежить щільно, щеплені й не розлїплюються.
10 Чхне він — аж заблисне, а очі в його, мов війки в ранньої зорі;
11 З пельки в його виходять, неначе поломє, вискакують огняні искри.
12 З ніздер дим димить, як із кипячого горшка або казана.
13 Подихом він роздуває (мов) у кузнї вуголь, а з пащі в його виходить поломє.
14 Сила ж в його в шиї, а вперід його страх.
15 Все мясне в його тїлї, мов злите з собою твердо, (від нїчого) не дрогне.
16 Серце в його тверде, наче камінь, збите в купу, мов спід у жорнах.
17 Як метнеться він, невміраки в страсї, зомлївають із переляку.
18 Меч, що вдарить його, одскочить, не вдїє нїчо нї спис, нї стріли нї панцир.
19 Залїзо йому — солома, мідь — трюхле дерево.
20 Дочка (стріла) лука не оберне його до втечі, а каміннє з пращі — се йому полова.
21 Друк — у його бадиллє, а як свисне дарда, він осьміхнеться.
22 Каменюки під ним гострі, а він лежить на зубъї в грязї.
23 Глибиня кипить під ним, мов у казанї, а вода морська — неначе кипуче мастило.
24 За собою стежку сьвітлу (в водї) зоставляє; глибінь (від піни), як би посивіла.
25 Рівнї він на землї не має; він сотворений, щоби не боятись.
26 Згорда вниз на все високе він позирає; усїм гордим він гордує й над ним царює.