1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.
2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, — й ти губиш мене?
9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
11 Скірою й тілом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
12 Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?
13 Але й те скривав ти в серцї свойму, — я знаю, що се й було в тебе (на думцї), —
14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.
15 Горе менї, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;
16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
17 Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.
18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нї-чиє око;
19 Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матірнього живота перенесений був у гріб.
20 Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
21 Покіль пійду — й не вернусь — в країну темряви й тїнї смертньої,
22 В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.